Logo
До статей

Андрій Трембіч: ваша незалежність і ваша професійна гідність – у ваших руках

15 лютого, 2019
Аналітика
Андрій Трембіч: ваша незалежність і ваша професійна гідність – у ваших руках

Андрій Трембіч, керівник практики «Боргових зобов’язань і банкрутства» АФ «Грамацький і Партнери» в коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» висловив свою думку щодо майбутнього єдиного СРО арбітражних керуючих.

Інститут арбітражного керуючого далеко не новий – ані для вітчизняного, ані для іноземного законодавства. До 1917 року ця професія називалася красивим терміном «присяжний піклувальник» (за кордоном – «конкурсний піклувальник»), що першим своїм словом натякає на спорідненість з адвокатською професією (присяжних повірених), а другим словом («піклувальник») демонструє нам приховане в назві значення цієї фігури для конкурсного провадження та навіть всієї економіки в цілому: присяжний піклувальник-керуючий має опікуватися боржником і його активами, дбайливо розпоряджатися майном, вести облік зобов'язань. По суті, оголошуючи про неспроможність, суд одночасно призначає такого «опікуна», який замінює боржника в управлінні майном, розшукує належні йому речі, розглядає вимоги, здійснює продажі.

Найважливіша місія арбітражного керуючого і сьогодні – прийняття охоронних заходів, які ніби підготовляють конкурсне провадження. Нескладно уявити собі весь обсяг «деонтології» як напрямок професійної етики, який покладається на керуючого. Очевидно, тут замало мати стійкий набір сформованих hard skills – знання мікроекономіки та бізнес-адміністрування, податкового обліку, аудиту та інвентаризації, аналізу управлінської й фінансової звітності, читання ділових паперів і володіння законодавством про банкрутство; арбітражний керуючий повинен володіти також і широким спектром soft skills – навичками комунікації (в тому числі конфліктної: з трудовим колективом боржника, з кредиторами всіх черг, податковою службою, правоохоронними органами, опонентами в суді та за його межами), психологічними прийомами, стійкість психіки і моральних орієнтирів, затерта від ужитку, але все ще актуальна – банальна чесність, навички ділового піару і самопросування (так, часто, особливо у складних і масштабних банкрутствах дуже важливо правильно вибудувати публічну комунікаційну позицію і коректно донести її до всіх «стейкхолдерів»). Простіше кажучи, арбітражний керуючий повинен володіти всім набором знань, якостей і навичок, які зазвичай висуваються до сучасного керівника.

При цьому далеко не завжди професія арбітражного керуючого володіє тим же ступенем привабливості і престижності, що й робота бізнес-керівника (директора, голови правління), хоча формально-юридично це посади одного рівня. Я знаю багато випадків, коли багаторічна робота арбітражних керуючих по виведенню підприємства з процедур банкрутства (відновлення платоспроможності) не оплачувалася зовсім. Хоча очевидно, простіше було б розпродати всі активи, не забувши, зрозуміло, і про себе.

Я не арбітражний керуючий, а всього лиш адвокат, що практикує конкурсний процес. І що я хочу сказати народжуваній (укотре) СРО арбітражних керуючих... Ваша незалежність і ваша професійна гідність – у ваших руках. Будемо відверті: сьогодні ми спостерігаємо, як держава в особі Мін'юсту підминає під себе всі підконтрольні йому «самозайняті» й умовно незалежні професії: нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, діяльність у сфері держзакупівель і тендерів, первинної правової допомоги... Метод завжди один: підчепити всіх на гачок одноразового порушення ліцензійних умов під загрозою повторної перевірки та позбавлення спеціального статусу. Звичайно, всі стають «шовковими» і слухняними, керованими і податливими. Після чого виходить за Булгаковим: не треба нікого ні про що навіть просити – самі прийдуть і самі все дадуть.

Я пам'ятаю, як будувалася ця вертикаль у 2010-2011 роках щодо арбітражних керуючих (після чергової «реформи»): суцільні перевірки, надумані акти і приписи... Я не вірю державі і вас закликаю не вірити. Бережіть свою професію і свою свободу. Так, для цього треба бути для початку чесним перед самим собою. Але і ви вибрали не найпростішу роботу! Яка ще може бути надмісія у саморегулівної організації, як не облаштування внутрішньоцехової незалежності та захист від зовнішнього втручання? У будь-якої СРО має бути неписане правило: «своїх в образу не дамо – але з-поміж собою ретельно розберемося і стягнемо по всій строгості».

Держава ж має не тільки делегувати на рівень професійних корпорацій цю свободу і адекватний їй рівень відповідальності, але й час від часу відсмикувати себе від бажання в ці корпорації влізти і «врегулювати» там все по-своєму, або (ще гірше) розібратися ad hoc і показово покарати неугодних. Організація, з іншого боку, не повинна покривати порушення закону або «внутрішнього статуту» своїми членами: це просто не в її інтересах і компрометує всю організацію загалом.

Я боюся, що наш регулятор не готовий до такої міри «дорослості» у відносинах з вільними професіями, і це велика проблема незрілості державних інститутів. «Як це – не втручатися? Що значить – відпустити?» На словах борючись зі свавіллям, держава завжди доходить до того, що творить ще більше і ще мерзенніше свавілля. І ось тоді найгірше, що може статися зі СРО арбітражних керуючих – це перетворення в чергову «громадську організацію», на зразок профспілки, зі ступенем суспільного впливу як в якоїсь групи у Фейсбуці за вузькоспеціальними інтересами. І ось цього аж ніяк допустити не можна.

Коментарі
Додати коментар