Артур Мегеря: головне завдання СРО – не заважати, а допомогати арбітражним керуючим

Ключовою новелою Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу) є створення однієї саморегулівної організації  арбітражних керуючих, яка буде об’єднувати всіх арбітражних керуючих та вступ до якої буде обов’язковим.

Однак, формування такої єдиної організації арбітражних керуючих викликало досить жваві дискусії серед спеціалістів у сфері банкрутства, оскільки даній законодавчій ініціативі притаманні як позитивні, так і негативні риси.

Втілення в життя самої ідеї створення однієї саморегулівної організації для всіх арбітражних керуючих можна назвати експериментом, якому передуватиме досить довгий та непростий шлях .

Ст. 104 Кодексу передбачає, що саморегулівна організація арбітражних керуючих здійснюватиме контроль за виконанням положень цього Кодексу та інших нормативно-правових актів у діяльності арбітражних керуючих, участь у розробленні нормативно-правових актів та заходах з питань відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, участь у професійній підготовці арбітражних керуючих та підвищенні їх професійного рівня, участь у складі кваліфікаційної та дисциплінарної комісій, захист інтересів членів саморегулівної організації арбітражних керуючих в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інформування суспільства про практику та проблемні питання у процедурах відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та інші повноваження, передбачені законодавством.

Положення та правила існування даної організації буде забезпечуватись Міністерством юстиції України, а тому, станом на сьогодні, не врегульованими залишається значна кількість питань щодо діяльності СРО.

З метою створення дійсно ефективної та дієвої організації, а не формального органу, який існуватиме виключно на папері, СРО має, в першу чергу, опікуватись захистом прав та інтересів арбітражних керуючих в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Важливим також є участь СРО у складі кваліфікаційної та дисциплінарної комісії, адже долю арбітражних керуючих прозоро та ефективно можуть вирішити саме арбітражні керуючі, які володіють необхідними знаннями саме з практики, а не з теоретії.

Ст. 93 Кодексу передбачено, що дисциплінарна комісія складатиметься з семи осіб, три з яких призначатимуться наказом керівника державного органу з питань банкрутства, а чотири обиратимуться саморегулівними організаціями арбітражних керуючих.

Головними завданнями, які потребують вирішення задля відродження престижності професії арбітражного керуючого є: належний захист прав та інтересів арбітражних керуючих від недобросовісних дій з боку кредиторів, чітке та практичне врегулювання процедури оплати послуг за виконання арбітражним керуючим своїх повноважень, прозорий контроль, забезпечення незалежності арбітражних керуючих.

Реалізація зазначених вище завдань може та, мабуть, і має бути покладена на плечі новоствореної СРО, що виправдає ціль створення такого органу.

Звичайно, задля забезпечення прозорої роботи майбутнього СРО доцільним було б посаду керівника зробити виборною. Це дозволить від самого початку створення органу забезпечити довіру до особи, яка буде його очолювати, і в той же час - відповідальність голови єдиної СРО як особи на яку покладено великі очікування від професійної спільноти.

Відносно строку, на який має обиратись голова СРО, дане питання скоріш за все буде врегульоване Міністерством юстиції України у відповідних Положеннях про діяльність СРО, однак доцільним було б призначення особи на два-три роки з подальшим переобранням.

Саме за цей період часу можливо проаналізувати наявні проблемні питання, знайти варіанти їх вирішення, почати рухатись в напрямку їх виправлення та показати результати своєї роботи.

Ідеальний портрет українського арбітражного керуючого має зображувати особу, яка володіє необхідними знаннями, є незалежною, професійною, отримує достойний рівень оплати своїх послуг.

Слід також зазначити, що відповідне саморегулювання покликане забезпечити професійний контроль за якістю послуг арбітражних керуючих та сфокусуватися, насамперед, на результативності їхньої діяльності замість формального дотримання встановленої регулятором процедури. Це зможе не лише гарантувати розвиток економіки та бізнесу, але й забезпечити ефективне, професійне регулювання у галузі банкрутства за рахунок підвищення відповідальності арбітражних керуючих перед кінцевими споживачами їхніх послуг без посередництва з боку держави. Однак станеться все це лише за умови успішного впровадження зазначеної законодавчої новели.