Logo
До статей

Андрій Авторгов: приватні виконавці інфантильно сприймають Мінюст як якусь «няньку»

18 лютого, 2019
Аналітика
Андрій Авторгов: приватні виконавці інфантильно сприймають Мінюст як якусь «няньку»

Приватний виконавець Андрій Авторгов в інтерв’ю інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» окреслив мінуси нині діючої в Україні системи приватних виконавців.

Редакція: Чи вважаєте ви впровадження в Україні системи приватних виконавців прогресивною в цілому?

Андрій Авторгов: Поза всяким сумнівом, запровадження в Україні приватних виконавців є величезним прогресом. Виникають лише два питання: чому ми до цього так довго йшли, та чому ця реформа так повільно рухається?

Давайте згадаємо, що відбулося за двадцять років існування Державної виконавчої служби (ДВС). ЇЇ двічі виокремлювали в окремий урядовий орган, а потім двічі повертали до складу Міністерства юстиції. Всі ці «реформи» проходили під гаслами докорінних змін та перетворень. Проте насправді не відбувалося нічого.

Між тим, ряд пострадянських країн, орієнтуючись на європейський досвід, ще у 2000-х роках одразу перейшли від судових виконавців радянського зразка, до повністю приватної системи виконання рішень. І зараз ми, хоча й з великим запізненням, тепер переймаємо вже їх досвід.

Цю реформу країна мала можливість здійснити ще 10 років тому, і тоді здавалося що вона вже зовсім близько. Так у 2009 році у ВРУ було зареєстровано законопроект «Про присяжних виконавців» №5151, розроблений колективом ГО «Центр комерційного права», який на той час очолювала нинішня голова Верховного Суду Валентина Данішевська. Проте тоді, як прийнято казати, у законодавця забракло «політичної волі» для його ухвалення.

З огляду на згаяний час, у питанні реформування системи виконання судових рішень нам потрібно не стояти на місці, а швидко рухатись вперед, намагаючись наздогнати цивілізований світ, проте, нажаль, цього не відбувається.

Так невиконаними, або ж виконаними лише на папері залишилося чимало вимог Плану дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, в частині реформування системи виконавчого провадження.

А в ньому йдеться, зокрема, і про чітку та передбачувану роль Мін’юсту в регулюванні діяльності приватних виконавців, і про забезпечення участі приватних виконавців у процесі прийняття рішень установами сфери юстиції, якщо вони стосуються інтересів виконавців, чого так і не відбулося.

Не відбулося значних зрушень у можливостях виконавців (державних і приватних) щодо пошуку активів боржників. До цього часу так і не ухвалено порядку автоматизованого арешту коштів боржників у банківських установах.

Також слід зазначити, що Стратегія реформування, розрахована на 2015-20120 роки, не дає відповіді на головне питання: куди країна має рухатися далі – чи то переходити до виключно приватної системи, чи реформа має зупинитися, утворивши повноцінну рівноправну змішану систему виконання рішень.

Редакція: В чому приватні виконавці сьогодні уступають державним виконавцям? Які цьому причини?

Андрій Авторгов: На мою думку приватні виконавці сьогодні ні в чому не уступають державним виконавцям, якщо мова йде про компетентність та фаховий рівень. Проте, на сьогоднішній день приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання ряду рішень.

На моє особисте переконання, більшу частину цих обмежень вже можна скасовувати.

Я абсолютно впевнений що приватні виконавці не гірше державних можуть виконувати рішення, за якими боржниками є державні та комунальні підприємства чи юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, чи які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішення, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішення, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності.

Чого саме, на мій погляд, побоювався законодавець, запроваджуючи ці обмеження? Мабуть випадків, коли державне або комунальне майно може бути реалізовано за заниженою ціною.

Але ж на сьогоднішній день в країні поборено корупцію у сфері реалізації арештованого майна, ми маємо прозору систему електронних торгів (СЕТАМ), а тому такі побоювання є безпідставними.

Що стосується виконання рішень, які зводяться до списання коштів з рахунків якогось абсолютно платоспроможного державного підприємства, то тут взагалі не має вирішального значення хто це здійснить у межах своїх повноважень: державний або приватний виконавець.

Проте чомусь на превеликий жаль, у Міністерстві юстиції ведуться розмови не про зрівняння «мандатів» приватного та державного виконавця, а про якесь незрозуміле «квотування» приватних виконавців. Для кого регулятор зібрався запроваджувати квоти? Для 150 приватних виконавців на всю країну? І це при існуванні близько 6 000 державних виконавців. Про це навіть смішно говорити.

Окремим рядком би виділив нерозуміння своєї ролі та місії в проведенні реформи Міністерством юстиції України.

Часта зміна правил доступу до професії, що породила недовіру до прозорості такого доступу, контроль, що має всі ознаки втручання в діяльність, ухвалення забюрократизованих та потенційно корупціогенних підзаконних актів, ігнорування дійсних потреб професійної спільноти, все це, нажаль, можна спостерігати в рішеннях та діях посадовців цього державного органу.

Редакція: Що треба вдосконалити, щоб покращити/спростити роботу приватних виконавців в Україні?

Андрій Авторгов: Одним з принципом діяльності приватних виконавців є принцип незалежності. Незалежність приватного виконавця не означає його безвідповідальності, позаяк приватний виконавець несе за свої дії, рішення, чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність, а також дисциплінарну відповідальність.

Чи діє на сьогоднішній день цей принцип у повній мірі? Напевно що ні. Як при позаплановій, так і під час планової перевірки, Міністерство юстиції надає власну оцінку процесуальним діям приватного виконавця.

Разом з тим, відповідно до статті 129.1 Конституції України, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

При цьому, ми спостерігаємо випадки, коли висновки Мінюсту ухвалені за результатом перевірки, прямо суперечать висновкам суду, що висловлені судом у власному рішенні за скаргою сторони на дії приватного виконавця, або ж у рішеннях за позовами про скасування рішень Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

Виходить абсурдна ситуація- приватний виконавець, несе за свої дії відповідальність, в тому числі і цивільно- правову, відповідає за можливу спричинену шкоду усім своїм майном, а чиновник, який перебирає на себе повноваження суду, або ж член Дисциплінарної комісії приватних виконавців, який ухвалює незаконне рішення, погоджуючись з поданням Мінюсту про притягнення виконавця до дисциплінарної відповідальності, жодної відповідальності за свої дії не несе.

Таким чином, перше чого потрібно прагнути, це досягнення реальної незалежності приватного виконавця і гарантій невтручання в його процесуальну діяльність з боку регулятора, інакше інститут приватних виконавців може перетворитися в «другу ДВС» з тими ж її вадами, які всім відомі.

Друге питання, про яке я вже говорив, це зрівняння повноважень державного і приватного виконавця.

Трете- це розвиток професійного самоврядування. Нажаль, чимало приватних виконавців інфантильно сприймають Міністерство юстиції як якусь «няньку», яка покликана вирішувати їхні проблеми, не вірять у власні сили, та не розуміють, що їх проблеми, окрім них самих, ніхто за них не вирішить.

В свою чергу Міністерство юстиції посилаючись на те що Асоціація приватних виконавців не є достатньо зрілою, вважає, що говорити про делегування їй частини повноважень регулятора, є недоцільним.

При цьому, на моє особисте переконання, думка професійної спільноти міністерству абсолютно байдужа, позаяк положення Закону «Про органи та осіб…» щодо того, що Рада приватних виконавців бере участь у розробленні та погоджує проекти нормативно-правових актів, визначені цим Законом, Міністерством юстиції ігноруються.

Так, без участі Ради приватних виконавців, або ж будь якого обговорення, Міністерством юстиції України був ухвалений Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців затверджений 22.10.2018 Наказом №3284/5, та до якого є дуже багато запитань.

Це «замкнуте коло» потрібно розривати перш за все приватним виконавцям, інакше вибратися з під нав’язливої опіки регулятора ми зможемо не скоро.

Звичайно, слід вирішувати ті проблеми які є спільними для державних і приватних виконавців- це доступ до реєстрів, їх інформативність, автоматизований арешт коштів, електронний документообіг, вдосконалення законодавства, тощо.

Також слід кардинально переглянути підхід до заходів примусового виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії, оскільки сьогоднішній їх «арсенал» є малоефективним.

Редакція: Як все це позначиться на результативності їхньої роботи? На економіці країни в цілому?

Андрій Авторгов: Нажаль, очікувати якогось значного економічного пожвавлення завдяки роботі приватних виконавців було би дуже наївно, враховуючи їх кількість та обмеження у виконанні певних категорій рішень.

Проте, існує думка, що деякі «системні боржники», приходять до висновків, що невиконання судового рішення вже не є такою вигідною справою, як це було раніше, позаяк стягувач може звернутися до приватного виконавця, і тоді рішення доведеться виконати і примусово, і швидко, а також зі сплатою основної винагороди приватного виконавця. Також не можна не відмітити і позитивну судову практику КАС ВС у справах за скаргами (позовами) боржників на стягнення виконавчого збору та основної винагороди, яка складається на користь виконавців.

Все це поступово буде призводити до мотивації саме добровільного виконання рішень боржниками, які, потенційно, мають таку можливість.

Коментарі
Додати коментар