Єдине СРО: як не створити проблем для спільноти

Тож учасники заходу, серед яких були юристи, адвокати, судді, арбітражні керуючі та приватні виконавці, обговорили болюче для інституту арбітражних керуючих питання – питання створення єдиної саморегулівної організації (СРО), яке передбачено новим Кодексом з банкрутства, який зараз знаходиться на підписі у президента України. Чи готова спільнота до об’єднання в єдину СРО? Якою повинна бути ця СРО? Які повноваження мати? На всі ці питання намагались знайти відповіді учасники дискусії.

Модератор заходу Сергій Боярчуков на початку дискусії запропонував обговорити одне з найгостріших питань: чи слід повністю відібрати у Міністерства юстиції України контроль над діяльністю арбітражного керуючого і віддати його в руки в СРО? «На сьогодні закон цього не передбачає, але це варто обговорити. Моя думка така: відібрати цю функцію на користь СРО необхідно – тільки професійна спільнота може вирішувати: чи має право той чи інший арбітражний керуючий на здійснення професійної діяльності», - сказав він і запропонував висловитись іншим.

Юрій Моісєєв, директор Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України, перш ніж говорити про майбутнє СРО, запропонував порахувати, скільки ж все таки на сьогодні є арбітражних керуючих. За його словами, всього їх налічується 1600 осіб, але реально здійснюють цю діяльність лише близько 500. І пан Моїсєєв нагадав, що професія арбітражного керуючого є публічно-правовою, держава делегує арбітражному керуючому певні публічно-правові функції, адже арбітражний керуючий – це людина,  яка має справу з великими активами божників. Тому, на думку Моісєєва, перш ніж говорити про майбутнє СРО, треба подивитись на те, наскільки ці 500 чоловік готові до того, щоб згуртуватись і отримати від держави повністю весь функціонал, в тому числі – і контроль над самими собою. «Я скажу таке: я готовності серед арбітражних керуючих не бачу абсолютно. Вибачте, але діалогу немає з ким вести, в цьому середовищі – хто в ліс, хто по дрова. Немає контактного центру, з яким можна було б спілкуватись. І немає якоїсь одної думки», - констатував він.

За словами Моісєєва, на перших етапах передбачається делегувати єдиній СРО повноваження щодо контролю над арбітражними керуючими, а саме: виконання ними правил етики, статуту і рішень СРО. «Чому така логіка була закладена? Щоб подивитись: чи впорається новостворене СРО з цими повноваженнями. А в подальшому, якщо все буде гаразд, держава делегує і інші функції», - пояснив він. Але представник Мінюсту ще раз наголосив на своєму меседжі - наразі готовності арбітражних керуючих самостійно вирішувати проблеми спільноти він не бачить: «Якщо сам арбітражний керуючий пише до Міністерства юстиції скарги на іншого арбітражного керуючого, то це означає, що в самій спільноті щось пішло не так. Не може такого бути, коли в самій спільноті намагаються боротися з недоліками, але руками регулятора», - зазначив Юрій Моісєєв.

Приватний виконавець Андрій Авторгов у свою чергу поставив питання про те, що має бути запобіжний механізм, який не дозволить СРО безконтрольно позбавляти арбітражних керуючих ліцензій. «Ми бачимо, що дисциплінарні провадження іноді дуже далекі від справедливості. Тому мають бути певні запобіжники. Такий запобіжники є не в чинному Законі «Про авдвокатуру та адвокатську діяльність», а в одноіменному президентському Законопроекті №9055. Він простий: якщо рішення Дисциплінарної комісії адвокатів оскаржується до Вищої кваліфікаційної комісії, то воно не набирає законної сили. Якщо в подальшому оскаржується до суду, також не набирає законної сили. Тому, на моє глибоке переконання, в усіх законах – і про адвокатуру, і про банкрутство, і про приватних виконавців – потрібно передбачити запобіжники несправедливим рішенням, щоб все це переходило в площину судового контролю», - сказав він.

Також Андрій Авторгов переконаний, що разом з запобіжниками потрібно передбачити і механізм компенсації постраждалим від несправедливих рішень дисциплінарних комісій.

Сергій Донков, радник EVRIS, нагадав, що дискусії навколо саморегулювання точаться ще з 2011 і 2013 років. Через помилки закон дозволив створення декількох СРО арбітражних керуючих, і вони створились. Але руху на об’єднання в єдину СРО він не бачить: «Ми всі – творці свого щастя і свого саморегулювання, задоволені ми цим чи ні. На сьогодні є добра воля держави об’єднати всіх арбітражних керуючих в СРО з обов’язковим членством, є добра воля Мін'юсту, який закликає арбітражних керуючих реалізувати свої можливості із саморегулювання. Є всі можливості, є правові механізми. Але немає зворотнього відгуку від арбітражних керуючих. У цьому велика проблема», - сказав він.

На думку Сергія Донкова, арбітражним керуючим потрібно мислити категоріями «це наша спільна професія», і саме тому покарання тих арбітражних керуючих, які повелись недобросовісно, – дуже важливе, оскільки враження від одного недобросовісного арбітражного керуючого буде розповсюджуватись і на всіх інших представників цієї професії. «Треба почути думку арбітражних керуючих – як вони бачать механізми контролю та саморегулювання. СРО повинна створити достатню кількість робочих органів і органів керування, які мають балансуватись, як балансується будь-який орган влади шляхом стримання і противаги», - зазначив він.

На переконання Сергія Донкова, СРО «не повинна будуватись з Києва за інструкцією, яку буде розробляти Міністерство юстиції», вона повинна будуватися від арбітражних керуючих в регіонах. «Поки не побачимо цю ініціативу, і поки ми будемо їм розповідати прописні істини, ми саморегулювання не побачимо. Буде така ж асоціація, як у приватних виконавців – вони виросли з державних органів, і у них саморегулювання існує, але в повному обсязі його ніхто не бачить», - сказав він.

Сергій Боярчуков погодився, що вивчення негативного досвіду СРО приватних виконавців також потрібно, оскільки це дозволить зрозуміти, чому СРО можуть не спрацювати.

Голова ради Асоціації антикризового менеджменту В’ячеслав Лецкан запропонував подивитись на проблему створення єдиної СРО в арбітражних керуючих з іншого боку: сьогодні СРО не мають ніяких функцій, але їх частину цій СРО може делегувати держава, яка може їх і забрати, якщо СРО буде їх неефективно використовувати. Але, зазначив В’ячеслав Лецкан, на сьогодні арбітражні керуючі не виконують взяті на себе раніше зобов’язання: «Наприклад, багато хто із СРО на початку своєї діяльності затверджували статути, кодекси професійної етики. Я питаю: хто цього дотримується?». Він також додав, що і з боку судової влади контроль за вимогами закону явно недостатній – в законі чітко прописано, що арбітражний керуючий повинен бути членом СРО. «Але жодного разу в суді жоден суддя не перевіряв, чи дійсно той чи інший арбітражний керуючий належить до якоїсь СРО», - зазначив він.

Держава не дасть повноваження організації, яка є неефективною, вставив свою репліку у загальну дискусію під час Круглого столу кандидат на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Володимир Поліщук. Він пригадав тільки два випадки, коли арбітражні керуючі згуртувались, відстоюючи свої інтереси. До того ж, Володимир Поліщук сумнівається, що якісь повноваження Міністерство юстиції надасть СРО саме цього року, року, коли в країні проводяться двоє виборів - президентські та парламентські.

А Ігор Ніколаєв, юридичний радник Центру комерційного права, експерт Проекту ЕС «ПРАВО-JUSTICE», вважає, що арбітражним керуючим очікувати від держави надання якихось прав і не слід. «З теорії прав випливає, що права не даються, права – беруться. Наприклад, адвокатура рік за роком буквально «вигризала» ті повноваження, які вона має на сьогодні», - нагадав він. І тут же навів протилежних випадок з приватними виконавцями: держава дала їм повноваження в частині СРО, але що з ними робити – вони не знають.

Сергій Донков нагадав тезу про те, що демократії не можуть насаджуватись згори, а завжди будується знизу – і догори. І тому спільноті арбітражних керуючих не потрібно чекати якихось законів, вказівок від держави, створення формальної організації з юридичною адресою, печаткою, з директором чи президентом цієї організації. Вони мають самі побудувати свою саморегулівну організацію, навіть якщо це створення пройде через «гарячу» дискусію. «Нам потрібно посваритись, побитись, помиритись, а після цього – об’єднатись. І об’єднатись потрібно не навколо персоналій, а навколо інтересів професії. І тільки тоді можна буде сказати, що професія сформувалась, вона готова до того, щоб формалізуватись, готова до того, щоб відгризти шматок повноважень у Міністерства юстиції, і показати, що воно може виконувати ці повноваження як мінімум не гірше, а бажано – краще, ніж це роблять державні чиновники», - сказав він і додав: «Я думаю, що цей процес вже розпочато, тому «візьмемося за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці».

Костянтин Лікарчук, адвокат та партнер KInstellar, поки що не знає, яким має бути контролю за діяльністю СРО у випадку з арбітражними керуючими. Але він точно впевнений, що при створенні цього СРО не можна допустити того, що зараз відбувається з НААУ (Національна асоціація адвокатів України), коли для того, щоб «перезапустити» НААУ, потрібно прийняти новий закон, і це стає предметом для політичних «розборок» в парламенті. «Такого не повинно бути – коли там торгують місцями у Вищий кваліфікаційній комісії, у Вищий раді правосуддя. Це не правильно», - застеріг він. Костянтин Лікарчук розмірковує, що функції контролю може виконувати і якийсь з державних органів, або ж сама саморегулівна організація, яка створить багатоступеневі форми контролю за своєю діяльністю, але, наголосив він, не створюючи при цьому вертикаль управління. «Тому що в нашій країні проблема в тому, що як тільки десь створюється вертикаль управління, одразу знаходиться певний вождь, який в рамках цієї вертикалі вирішує ті чи інші свої завдання, при чому, як правило, фінансові. Я думаю, що треба цього запобігати, а як це зробити – це вже друге питання», - сказав він.

«Всі бояться вождя. Не треба допускати вождя», - погодився Сергій Боярчуков. На його думку, запобігти цьому вдасться, якщо посада голови майбутньої СРО арбітражних керуючих буде виборною, з обов’язковою ротацією кадрів, особливо – на першому етапі функціонування саморегулівної організації.