В'ячеслав Лецкан: Діючий закон про банкрутство треба повністю переписати

- В'ячеславе Львовичу, як ви оцінюєте чинне законодавство щодо банкрутства і ліквідації підприємств в Україні?

- На жаль, потрібно констатувати, що законодавець поквапився з прийняттям нинішньої редакції Закону. Це було пов’язано з ситуацією в країні в цілому. До того ж, це потрібно було зробити швидко через вимоги МВФ. Однак сам законопроект був недосконалий. І тепер ми працюємо з документом, до якого дуже багато запитань. Але закон є закон, і ми повинні його виконувати. Звичайно, у цьому нормативному акті є і свої плюси порівняно зі старим Законом. Однак діюча редакція Закону потребує значного удосконалення.

- Ви прихильник внесення змін в чинну редакцію Закону або створення принципово нового законопроекту?

- Я прихильник створення нового Закону. Крім того, на засіданні профільного комітету ВР з питань економіки законотворці так само висловили думку про необхідність створити нову редакцію Закону.

- Якщо говорити про мінуси чинного закону, на чому б Ви могли зробити акцент? Що «болить»?

- В усьому цивілізованому світі процес порушення справи про банкрутство чітко регламентований законодавством. У нас цей процес прописаний, м'яко кажучи, незрозуміло.

Наприклад, поняття «безспірність вимог». Закон вимагає грошові вимоги кредиторів, підтвердити судовим рішенням і постановою про відкриття виконавчого провадження. Хоча, на мою думку, достатньо визнання боржником цих кредиторських вимог, що за своєю суттю і є безспірністю. Вимога ж Закону затягує процес і дає можливість боржнику вивести частину власних активів. Європа користується іншими правовими механізмами. Нам, напевно, варто на них звернути увагу.

Також процес призначення арбітражного керуючого на стадії розпорядження майном – це повний нонсенс. З одного боку вибір арбітражного керуючого здійснює автоматизована система, з іншого боку рішення про призначення арбітражного керуючого приймає суд. У результаті на практиці ми стикаємося з масою випадків, коли в судові процеси призначаються некваліфіковані арбітражні керуючі, що тягне за собою негативні наслідки, як для боржника, так і для кредитора.

В старій редакції Закону більш досконало прописані поняття, права та обов’язки конкурсного кредитора. Конкурсний кредитор мав право впливати на процес, мав можливість брати в цьому процесі активну участь. Склад конкурсних кредиторів під час процедури був незмінний. Чинний Закон змінив підхід до визначення «конкурсний кредитор», що негативно позначається на самому процесі. Оскільки відтепер після переходу до ліквідаційної процедури поточні вимоги (грошові вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства), стають конкурсними вимогами. Суд заново затверджує реєстр вимог кредиторів, а ліквідатор має сформувати нові представницькі органи кредиторів (збори кредиторів та комітет кредиторів).

На практиці недобросовісні арбітражні керуючі штучним шляхом створюють поточну кредиторську заборгованість, потім, переходячи в ліквідацію, переформовують представницький орган кредиторів. Внаслідок чого штучно створені кредитори, отримавши більшість голосів, входять до складу комітету кредиторів. Це неправильно, але така негативна практика є, і з нею треба боротися.

Є в чинному Законі і недосконалості, пов'язані з граничністю строків. На мою думку ставити жорсткі строки завершення процедури розпорядження майном чи ліквідації, чи санації - недоцільно. Як показує практика, ця норма Закону часто не реалізується, порушується. Кожен процес має свої особливості. Є справи, які потребують більш тривалого розгляду. Необхідно розробити індивідуальні підходи до визначення строків процедури по кожному конкретному підприємству.

- А чому в Україні так мало санацій?

- У наших реаліях, коли боржник знає, що справа йде до банкрутства, він починає робити певні кроки, щоб врятувати своє майно і не виплачувати кредиторам борги. Коли порушується справа про банкрутство, підприємство-боржник, зазвичай, вже пройшло виконавчу службу, стягнення боргів в рамках виконавчого провадження. Тому на момент порушення справи про банкрутство механізмів для санації здебільшого немає. Майно, на базі якого можливо було б відновити роботу, у боржника відсутнє або знаходиться у занедбаному стані.

- Змінити щось можливо?

- Потрібно починати з самого початку. Якщо змінити процедуру порушення справи про банкрутство, тоді, можливо, більше підприємств будуть відновлюватись у процедурі санації. Якщо нічого не змінювати на самій початковій стадії, то в даних умовах важко варіювати якимись процесами і відновлювати платоспроможність боржника. Крім того, процес переходу з однієї процедури в іншу залежить від кредиторів.

І часто буває так, що один основний кредитор, який має більшість у комітеті кредиторів, всі намагання підприємства перейти у санацію зводить нанівець, оскільки основна мета такого кредитора - якомога швидше реалізувати майно боржника, аби повернути хоча б частину своїх коштів.

- Іноземні інвестори впевнені, що в Україні процедура банкрутства найчастіше пов'язана з виведенням капіталу з підприємства...

На жаль, це так і є. Як я і казав раніше, через особливості Закону. 

- А що з участю банків у процесі? Чинна редакція Закону їх вивела зі складу комітету кредиторів. Це позитив?

- Всі банки обурилися тим, що відтепер вони перестали керувати процесом банкрутства боржника. Відтепер банк, як заставний кредитор, не входить до комітету кредиторів, а тому керувати процесом не має можливості. Так, наприклад, заставне майно можна реалізувати тільки за згодою банку. Однак, якщо банк не надає такої згоди, дозвіл на продаж майна арбітражний керуючий може отримати в суді в межах справи про банкрутство і найчастіше, на жаль, незалежно від аргументів банку.

- Вони мають рацію?

- Напевно, в цьому питанні треба знайти якусь золоту середину і врегулювати це питання на законодавчому рівні.

- Що стосується питань продажу майна підприємств в процедурі ліквідації, чи все в цьому питанні добре?

- Найбільші питання виникають в процедурі ліквідації, пов'язаній з ліквідаційною масою і її реалізацією через торги. Спочатку процедуру торгів прагнули зробити прозорою: зобов'язали публікувати оголошення про продаж на сайті Вищого господарського суду та на офіційному сайті Міністерства юстиції. Однак вийшло так, що на сайті Мін'юсту розмістити оголошення стало практично неможливо. Оголошенням робили повну рецензію та не пропускали. Наприклад, подано 5 тис. заявок на публікацію. З них 3,5 тис. повертають, тому що вони «якось не так написані». Працівник Мін'юсту оцінив, що документ, що підтверджує право власності, не тієї форми чи не так поданий, або неправильно оформлений. Хоча оцінювання цих документів не відноситься до функцій того, хто публікує оголошення про торги на сайті.

Також виникають питання щодо добросовісності торгуючих організацій. Є така практика, наприклад, коли банк дає згоду на реалізацію заставного майна. Торгуюча організація виграє конкурс, тому що запропонувала провести торги за 2 гривні, є й такі випадки. Підприємство-покупець перераховує гроші торгуючій організації. Ліквідатор закриває операцію. Оформляє з покупцем перехід  права власності на проданий через торги об'єкт. А потім торговельна організація відмовляється перераховувати гроші банкруту. Але ми всі прекрасно розуміємо, що насправді відбувається. Такі випадки трапляються.

- А як ви відноситесь до електронних торгів?

- Цей інститут успішно працює. Електронні торги – такі самі, як і традиційні торги, їхня відмінність тільки в тому, що інформація про учасників та хід торгів публікується на сайті торгуючої організації, а все інше відбувається за загальною процедурою.

Електронні торги проходять так само після публікації оголошення на сайті Міністерства юстиції. Це зручно, прогресивно, однак значних відмінностей від звичайних торгів електронні торги не мають.

- А що зі сплатою послуг арбітражного керуючого? У цьому питанні багато критики направляється у бік чинної процедури...

- Чинний Закон дуже погано регулює порядок сплати грошової винагороди арбітражному керуючому за виконання повноважень. По-перше, зараз Закон передбачає, що виплата грошової винагороди арбітражному керуючому за виконання повноважень робиться в першу чергу, але завжди вона була поза чергою. Арбітражний керуючий відразу отримував свої виплати. Як він тепер повинен виконувати обов’язки - зберігати майно боржника, робити певні витрати тощо? За свій рахунок?

Щоб арбітражний керуючий не шукав, де і як заробити, повинні бути чітко прописані механізми оплати роботи та компенсація витрат арбітражного керуючого. Всі повинні розуміти – арбітражний керуючий над процесом, він не повинен бути на одній ланці з боржником, він не повинен бути на одній ланці з кредиторами, він повинен бути незалежним, і тоді він зможе якісно вести процес. Цілком природно, що такі послуги в усьому світі коштують грошей і цінуються. А у нас виходить, що дохід арбітражного керуючого залежить від доброї волі кредиторів. Тому, нажаль, арбітражний керуючий починає шукати шляхи легального та, на жаль, нелегального заробітку, що призводить до вкрай негативних наслідків.

- Деякі арбітражні керуючі чітко заявляють, що вони повинні діяти в інтересах кредиторів...

- Закон чітко прописує - арбітражний керуючий повинен діяти як в інтересах кредиторів, так і в інтересах боржника. І для того, щоб це була зважена позиція, арбітражний керуючий не повинен бути залежним від примх кредиторів або боржника.

- Арбітражні керуючі сьогодні - як ви вважаєте, професія відбулася в Україні?

- Раніше ця професія була шанована. Тут в основному працювали люди, які розумілися і на процесі, і на економічних питаннях. Сьогодні ситуація істотно погіршилася. Арбітражний керуючий став людиною, що прагне висмикнути на себе частину якихось активів боржника. І в цьому велика проблема. Якщо законодавець не розробить інші механізми роботи, інститут арбітражних керуючих може зникнути взагалі.

- За вашими прогнозами, якщо почати писати новий закон про банкрутство просто сьогодні, коли ми отримаємо ідеальний документ?

- Ідеальний закон не з'явиться в наших умовах ніколи. Однак, на сьогодні у фахівців є значні напрацювання. Тому, якщо серйозно взятися за справу, то новий, більш досконалий Закон з урахуванням негативної та позитивної практики, що склалася за роки існування Закону про банкрутство, можливо прийняти вже цього року.