Ірина Сербін: Коли з поразок гартуються чемпіони, або Чому не слід боятися програвати

Легко говорити про «успішний успіх», про тріумфи в бізнесі, про виграшні стратегії. Я ж хочу поговорити про те, про що не звикли казати вголос, адже мало хто готовий відкривати душу та розповідати про власні професійні провали. Вважаю, що справжні чемпіони гартуються у тому числі шляхом поразок. І мова наразі не про спорт, а про життя і бізнес.

Нещодавно я отримала професійну поразку. Програла «з тріском» керівну посаду в саморегулівній організації, відповідальній за життєдіяльність кризових менеджерів в нашій країні – Національній асоціації арбітражних керуючих України. Напевно, для багатьох ця організація – лише незначний мікросвіт. Для мене ж та переважної більшості моїх колег – це цілий професійний всесвіт. Я не буду лукавити та казати, що поразка далася легко. Коли звик бути лідером, то будь-який програш б’є болючіше.

Для людей, не дотичних до сфери банкрутства, коротко поясню про що йдеться. Два роки тому набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який врахував побажання спільноти арбітражних керуючих та на законодавчому рівні закріпив за нами можливість не просто самостійно визначати вектор розвитку професії, а й безпосередньо розробляти та впроваджувати правила гри. Так, два роки тому була створена Національна асоціація арбітражних керуючих України. Тоді ми з нашою командою отримали переважну більшість голосів та зайняли посади в Раді, Дисциплінарній та Кваліфікаційних комісіях, хоча посади голови і заступника програли. Ми почали розбудову нового органу.  Але є й зворотній бік медалі: становлення чогось нового часто вимагає непопулярних рішень, нелегкого вибору між «подобатися всім» та «зробити правильно». Зміни завжди болючі і не зовсім комфортні, але саме вони є щаблями до розбудови і розвитку.  Тому, коли наша каденція спливала, а передвиборчі перегони загострювалися з кожним днем, і все більше нагадували всеукраїнські вибори: за «градусом» пристрастей, використанням виборчих технологій тощо, - я вже розуміла, що чинній більшості в керівних органах не перемогти. Разом з тим, таке розуміння зовсім не зберегло мені «ґрунт під ногами», коли оголошували результати виборів. Давайте дивитись правді в очі: це було фіаско. Це був удар, визнаю.

Я розповідаю цю історію лише з єдиною метою, аби показати, що тимчасові невдачі – невід’ємна частина життя. І мені не соромно про це казати, адже чим вищі ставки, тим болючіші падіння. Але біль мине, рани загояться, і ви, скоріш за все, підніметеся на щаблинку вище та зможете перемогти там, де ваші конкуренти не матимуть достатньої мотивації це зробити. Головне – не складати руки після провалу.

На шляху до перемог: історія з життя

Як показує мій особистий досвід, саме після серйозних поразок часто трапляються найбільші успіхи. І за це відповідальні зовсім не «вищі сили». Все це робить виключно внутрішній чемпіон, якого може виховати в собі кожний.

Не впевнена, чи була б перемога, наприклад, у справі Миколаївського суднобудівного заводу «Океан» такою вагомою та гучною, як би мені, як ліквідатору заводу, не прийшлося декілька разів «впасти», стикнувшись з підступами опонентів, що хотіли у будь-який спосіб просто забрати завод та порізати його на металобрухт. Тут я, як ліквідатор підприємства, була фактично єдиною, кого треба було «прибрати», щоб все закрутилося по-іншому. Через принциповість і рішення не здаватися, а попри все йти вперед,  тоді я стала фактично живою мішенню.

Забігаючи наперед, без зайвої скромності скажу, що на сьогодні це одна чи не з найбільш взірцевих процедур банкрутств в Україні. Цей кейс демонструє, як підприємство може отримувати право на друге життя та як цей шанс не проґавити. Сьогодні завод працює, ремонтується, модернізується розвивається, створює нові робочі місця та повертає українських корабелів з-за кордону додому, укладає контракти з іноземними замовниками.

 Але…

• Коли у 2016 році з подачі опонентів був накладений арешт на майно банкрута ПАТ «МСЗ «Океан», а завод на цей час, поки йшли суди, був перетворений на контрабандний порт…
• Коли до мене увірвалися з обшуком та перевернули буквально все – навіть квіти з вазонів повидирали…
• Коли ходити на допити у різні правоохоронні органи стало настільки звичною справою, що вже не викликало навіть подиву чи хвилювання…
• Коли, не зважаючи на погрози, наклепи і постійний тиск, ти все ж дотримуєшся процедури і  аукціон все-таки відбувається у правовий спосіб, що на сьогодні підтверджено трьома інстанціями…
• Коли здавалось, що все вже позаду: цілісний майновий комплекс заводу «Океан» придбаний українським інвестором, перед працівниками погашена багаторічна заборгованість по заробітній платі, почали йти замовлення, у т.ч. й від іноземців, у 2020 році майно заводу знову потрапило під арешт з подачі незмінних процесуальних опонентів…
• Коли до моєї квартири вдерлися грабіжники та викрали дорогі серцю, а не за вартістю, речі – такий собі «привіт» від ворогів…
• Коли на мене обрушилася чорна медійна кампанія  …

Кожного разу я відчувала і знесилення, і спустошеність, і найстрашніше: я займалася безжальною самокритикою. Хоча знаю, що це – дуже хибний шлях.

З часом і досвідом я зрозуміла, що нездорова самокритичність – один з найголовніших ворогів на шляху до будь-якої мети. Врешті-решт, якщо ваші друзі чи колеги стикнулися з труднощами, то скоріше за все ви їх підтримаєте та підбадьорите, а не розкритикуєте. Так чому б не ставитися до себе як до найкращого друга? Це перше правило, яке я вивела для себе на випадок професійних програшів: наскільки б не було боляче падати, не слід самостійно ще й добивати себе. Ставтеся до себе, як до інших.

Зараз, з плином часу, коли усі пазли історії боротьби за ПАТ «МСЗ «Океан» склалися в єдину картину, я розумію, навіщо мені були потрібні ті невдачі та «падіння». Щоразу вони мотивували мене буквально вигризати перемогу.

Я згадую очі працівників, коли погашала їх багаторічну заборгованість по заробітній платі. А це цілі династії корабелів. Їх захват, коли завод почав відновлюватися. Слова корабелів, які  нарешті отримали шанс повернутися додому, працювати в Миколаєві і бачити як ростуть їхні діти. Пам’ятаю сльози надії на очах ветеранів заводу, коли у 2019 році на запрошення трудового колективу я була присутня на закладці двох барж для іноземних замовників, що була організована вже новим власником. В нас є свої традиції і правила, в нас є спільна історія, перевірена не тільки успіхами, але й поразками, падінням і дуже складними моментами. Від того всі радощі перемоги для нас в рази цінніші. Усі труднощі, з якими я стикалась, були варті цих моментів.

Правила чемпіонів

Далі я розповім про свої правила, які допомагають мені у професії та житті. Я називаю їх правила виховання внутрішнього чемпіона. Правила, що допомагають завжди йти далі.

• Змагатися не з іншими. Змагатися з собою

Уявіть, що ви біжите марафон. Ви – останній. Якщо ви поставите собі за мету обігнати лідера, то навряд чи з першого разу вам вистачить витримки та сил на великій дистанції це зробити. У конкурента краща форма, більше досвіду та кілометрів, які він набігав. Разом з тим, якщо ви поставите собі за мету пробігти марафон, наприклад, не за 5 годин, а за 4.40, та впораєтесь із завдання, то скоріш за все вам вдасться обігнати передостаннього атлета. І так щоразу. Подібний принцип виховання в собі чемпіона пропонує відомий спортивний психолог Джим Афремов у своїй праці «Розум чемпіонів. Як мислять, тренуються, перемагають великі спортсмени».

Ті самі закони діють і в бізнесі, і у питаннях особистісного зростання. Адже і кар’єра, і життя – це забіг на довгі дистанції, а не стометрівка. Усе просто: не женіться за ким-то, а ускладнюйте задачі собі. Так, крок за кроком ви зможете стати лідером.

• Покладатися на команду

Ваша сила – багато в чому саме у вашій команді. І перевірка «на міцність» команди часто полягає у тому, як саме ви разом можете пройти крізь злети та падіння. Своєю чергою, ваші ж лідерські якості пройдуть перевірку лише тоді, коли ви зможете після поразки зібрати свою команду до купи і мотивувати її разом йти в подальший бій.

Візьму до прикладу свою рідну сферу – юриспруденцію. Тут перемоги та програші завжди очевидні. Ви або виграєте у суді, або  залишаєтесь аутсайдером. Майже не має напівмір. Твоя команда тут – це не тільки твої юристи. Ви в одному човні ще й з клієнтом. Не буду скромничати, я часто займаюсь дуже складними справами, де кожен бій є надважливим і ставки в ньому надвисокі. За такі, здавалося б, на перший погляд «безнадійні» справи деякі мої колеги навіть не візьмуться,  аби не зіпсувати своє реноме переможців. Але для мене подібні справи є власними професійними викликами – задачами з зірочкою. Тут завжди сильні опоненти, а судові засідання схожі на поля битви. Тому напевно як перемоги, так і поразки тут завжди дуже чуттєві. Але я ніколи не обіцяю клієнту безперервну переможну серію. Треба бути готовими до всього та мати «план Б». Такий закон життя. Хоча напевно немає більш неприємного в професії юриста моменту, аніж повертатися з програного засідання і пояснювати це клієнту. І тут найскладніше мистецтво: ви маєте вибудувати настільки міцні відносини зі своєю командою, щоб жодні тимчасові невдачі не змогли не просто розбити ваш союз, а навіть і похитнути його.

З моєї практики, в таких випадках є декілька варіантів розвитку подій. Один з них: клієнт розчаровується і йде шукати інших юристів, які б запропонували йому швидкий результат – так звану «таблетку», яка реабілітує всі його невдачі одразу. Такі сюжети схожі на ті, коли пацієнт  замість того, аби пройти курс лікування,  шукає покращення у нетрадиційній медицині.  Я «не лікую» «пацієнтів» з такою філософією далі. Це більше не мої клієнти.

Є й інший варіант і він мій. У  той час, як опоненти святкують, ви з командою готуєтесь, гуртуєтеся до купи, збираєте свою «армію», своєю вірою і досвідом тренуєте її знову. Тоді будьте певні, що наступний бій буде за вами. Перевірено на власному досвіді.

Як сказав нещодавно один з моїх клієнтів: «Я з вами, тому що як в разі перемоги, так і в разі поразки, ви знаєте, що робити далі». Ми – команда. Разом перемагаємо, разом боремося з проблемами. Так чи інакше, разом ми сильніші.

• Шлях до перемоги починається прямо зараз

Не чекайте слушного моменту. Його не буде. Ніколи ні за яких обставин не упускайте моменту займатися власним розвитком. Не переставайте вчитися, опановувати нові знання. Краще – навіть не дотичні до вашої сфери діяльності.

Тренуйте свій мозок і він вам віддячить креативними ідеями, унікальним розв’язанням проблем, тими самими переможними стратегіями.

Не гайте часу, адже поки ви відпочиваєте – ваші конкуренти/опоненти цей час витрачають саме на удосконалення себе та своєї справи.

• Перемога – це усього лише декілька приємних миттєвостей. За хвилину ти вже зійдеш з п‘єдесталу і перестанеш бути чемпіоном

Далі – новий ще складніший шлях до наступних тріумфів.

Ні в якому разі не дайте осліпили себе своєю перемогою. Це напевно найбільш нетривала та непостійна річ у житті, яка, до речі, ще швидко забувається, якщо її не повторювати раз за разом. А тому повертаємося до попереднього пункту.

P.S.

Завершити цей текст я б хотіла цитатою великого спортсмена. Вона надихає щоразу, коли щось пішло не так. І мені здається що вона стане у пригоді будь-кому, хто «заточений» на результат.

«За своє життя я промахнувся багато тисяч разів, я програв сотні ігор, близько 30 разів, коли команда довіряла мені останній кидок, що вирішує долю матчу, я промахувався... Я зазнаю поразки день за днем — і саме тому я ЧЕМПІОН!» (С.) Майкл Джордан.

Автор фото: Євген Король