Як Україні врегулювати питання неплатоспроможності й піднятися у рейтингу Doing Business

Голова Національної профспілки арбітражних керуючих Анатолій Вязовченко

Вочевидь, що намагатися покращити значення показників тривалості процедур банкрутства, вартості цих процедур та кількості повернутих коштів кредиторам лише за рахунок внесення змін в законодавство – не дуже ефективна стратегія. Більш успішною виглядає стратегія налагодження двосторонньої комунікації Державного органу з питань банкрутства, повноваження якого виконує Міністерство юстиції України, з професійною спільнотою арбітражних керуючих, які безпосередньо впливають на процедури банкрутства, оскільки їх здійснюють.

На чому потрібно зосередити увагу Міністерству юстиції і депутатам Верховної Ради для стрімкого руху вгору по щабелях цього важливого рейтингу? На одній важливій деталі.

В розділі «Врегулювання неплатоспроможності» рейтингу є один показник, який називається «Кінцевий результат процедури банкрутства». Цей показник  може набувати значення «1», якщо після закінчення процедури банкрутства підприємство - боржник продовжує працювати, зберігаючи робочі місця і сплачуючи податки або «0», якщо боржник оголошується банкрутом, ліквідується, всі його працівники звільняються, а майно розпродається на аукціоні.

Всі країни першої тридцятки рейтингу Doing Business, (а саме туди  спрямована Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020») мають показник «1», а країни другої сотні, де зараз знаходиться Україна, показник «0».

Саме значення показника «Кінцевий результат процедури = 1», і забезпечує покращення інших показників – тривалість процедур скорочується, кредитори отримують практично всі свої гроші, а вартість процедури банкрутства стає мізерною.

Справа в тому, що першим про фінансові негаразди підприємства взнає керівник боржника, про що кредитори можуть ще навіть не здогадуватися. І в передових країнах він зобов’язаний в інтересах кредиторів бігти до суду, подавати заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, збирати кредиторів і намагатися врятувати ситуацію шляхом фінансового оздоровлення інвестором або укладання мирової угоди. Якщо керівник цього не зробить, то на нього чекає кримінальне переслідування за приховування банкрутства.

В українському законодавстві така норма теж існує, навіть в законі є цілий розділ «досудова санація», але сам закон і підзаконні акти, які понавидавали різні органи влади за останні роки, так зарегулювали цю процедуру, що зібрати всі довідки і подати заяву просто неможливо. А кримінальна відповідальність за приховування банкрутства скасована ще у 2011 році.

Тому маємо те, що маємо. Добросовісний керівник підприємства-боржника і хотів би в інтересах кредиторів та збереження підприємства звернутись до суду з заявою про застосування досудової санації підприємства, але ніколи не зможе зібрати всі довідки, які вимагає закон, а недобросовісний ніколи і не подумає це робити, бо ніякої кримінальної відповідальності законом не передбачено. Ось тому і нанесли державні підприємства збитків на 120 мільярдів гривень своєму власнику – державі Україна, а збитки покриють з кишень платників податків.

Єдиний вихід – термінова дерегуляція процедур відновлення платоспроможності підприємств з метою їх фінансового оздоровлення, мотивація діяльності арбітражних керуючих на застосування реабілітаційних процедур до підприємств-боржників, а не маячня з продажем усякого непотрібу на аукціонах.

За матеріалами: НВ