Ірина Сербін: ФГВ прагне уникнути звинувачень на свою адресу

Ірина, як Ви оцінюєте цю ініціативу: її плюси і мінуси?

Ініціатива ФГВФО є очікуваною. Фонд прагне уникнути звинувачення на свою адресу з боку як потенційних покупців, так і організаторів торгів і продавців (ліквідаторів банків), і, зрештою, з боку НБУ, Уряду та особисто Президента. У представників влади багато очікувань щодо ФГВ: навантаження на фонд зростає чи не щотижня через визнання банків неплатоспроможними, а отже від нього вимагають швидких продажів активів за найвищими цінами. У свою чергу у біржових колах уже давно визрівали претензії до політики Фонду гарантування щодо відбору майданчиків-організаторів торгів. І у незадоволених були підстави висувати претензії: адже коли відсутні критерії, за якими право продавати найдорожчі об’єкти отримують певні компанії, а іншим дістається дріб’язок (який і продати важко, а заробити на ньому взагалі нереально), виникає питання: чому продають «вони», а не «ми».

Своїм рішенням ФГВФО з однієї сторони ніби то усуває підґрунтя для звинувачень на свою адресу в протекціонізмі певних структур. Адже перелік бірж, які акредитовані фондом, уже налічує кілька десятків. Відтак у ліквідаторів буде гарний вибір, через який саме майданчик продавати той чи інший об’єкт. Тобто біржова торгівля активами банків, що ліквідуються, нарешті починає наближатися до конкуренції. А тільки конкуренція на цьому ринку здатна прискорити продаж активів банків, що ліквідуються, і забезпечити максимальну ціну продажів. Це очевидний плюс.

Однак з іншої сторони це, на превеликий жаль, не виправляє ситуацію в комплексі. Генеральна угода - це лише документ про наміри, яким встановлюються базові правила проведення аукціону та фіксації його результатів. Ця угода є лише підставою для укладання в майбутньому реальних угод на продаж активів.

Після підписання генеральної угоди передбачається, що біржа отримує доступ до інформації про активи банку і повинна розпочати пошук потенційних покупців, у разі знаходження яких може конкурувати з іншими біржами за продаж такого активу. Таким чином, аукціон між покупцями, по суті, підмінюється спором між біржами за право продати актив на своїй біржі. Біржа де-факто з майданчика, на якому здійснюються торги, перетворюється на брокера-покупця, що у тому числі не відповідає основним принципам діяльності біржі.

Крім цього, заява біржі про наявність потенційних покупців не завжди є реальною заявою, тобто укладання додаткової угоди з такою біржою не завжди гарантує, по-перше, продаж активів, а по-друге, продаж за найвищою ціною. Це очевидний мінус.

Чи є цьому альтернатива?

На сьогоднішній день основними нормативно-правовими актами у сфері реалізації активів неплатоспроможних банків є Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2.

Вказані НПА доволі поверхнево регулюють систему реалізації майна, а порядок визначення організатора торгів не регулюють взагалі. Таким чином, було б логічно закріпити порядок визначення біржі на нормативному рівні.

Такий порядок, наприклад, міг би мати за основу вибір біржі за конкурентними перевагами, такими як: вартість послуг, цільова аудиторія, досвід, швидкість опрацювання документації, укладення угод, репутація та ін.

Однак, як вже на практиці показала сфера банкрутства, і такий порядок теж не забезпечує належного рівня об’єктивності, хоча, безсумнівно, є набагато прогресивнішим існуючого в ФГВФО порядку.

У той же час, як на мене, чи не найкращим виходом з ситуації було б об’єднання інформації про всі продажі активів неплатоспроможних банків, які здійснюються всіма акредитованими біржами, в єдине інформаційне поле. Прикладом такого об’єднання могло б послужити ПРОЗОРРО.

Наша компанія виходила з такою ініціативою до основних гравців на ринку реалізації активів ФГВФО, однак наші конкуренти відмовились впроваджувати ці принципи, залишаючись прибічниками старих схем.

Наскільки, на вашу думку, нині існуючий процес акредитації досконалий? Що треба доробити?

Думаю, ринок цей процес задовольняє. Біржі достатньо просто надіслати до ФГВФО стандартний пакет документів та провести тестування електронної системи. Тобто будь-який майданчик, який відповідає вимогам фонду, може бути акредитованим. Але сам факт акредитації не значить, що біржа автоматично починає організовувати торги майном банків, які ліквідуються. Для цього потрібно укласти генеральну угоду з ліквідатором. Але й укладення такої угоди недостатньо - адже на цьому етапі починається конкуренція між біржами. І продаватиме той, хто уміє продавати: має досвід, може швидко організувати процес, має захищений майданчик, репутацію.

Що ж до вдосконалення, зазначу: варто посилити відповідальність бірж за порушення правил проведення аукціонів. Буквально два тижні тому виникла ситуація, яка красномовно свідчить про різні підходи різних бірж до організації торгів. Ліквідатор забрав право у однієї з бірж продавати об’єкт ПАТ «Лєгбанк» - комплекс АЗС - через те, що сама система торгів біржі дозволила одному з учасників аукціону одноосібно поставити 18 (!) ставок і накрутити ціну продажу, а потім відмовитись від купівлі. Такий прикрий приклад б’є по репутації всього ринку електронної торгівлі активами банків, що ліквідуються, але одночасно показує, з ким можна працювати на ринку, а кого краще обійти стороною.