Олександр Удовиченко: За яких умов можливе самобанкрутство?

Олександр Сергійович, як банкрутство може використовуватися недобросовісними підприємцями?

Саме по собі банкрутство - це негативна процедура для суб'єкта господарської діяльності. І дійсно, сумлінному суб'єкту вона шкодить іміджево, вводяться деякі обмеження його господарської діяльності та інше. Разом із тим для суб'єкта, який потрапив у скрутне фінансове становище, такий інструмент як мораторій може стати на якийсь час рятувальним кругом. На жаль, при цьому деякі компанії намагаються використовувати мораторій для того, щоб уникнути фінансової відповідальності перед кредиторами. Зокрема, відразу після набрання чинності новою редакцією закону про банкрутство (від 2011 р.) пішла хвиля банкрутств за своєю ініціативою. Для чого? Як тільки ти потрапляєш під дію мораторію, припиняється нарахування штрафних санкцій та примусових стягнень. Відповідно, закон на таке не був розрахований. І процедура порушення справи про банкрутство була виписана досить розумно. Якщо є загроза неплатоспроможності, подається заява, і навіть сам суб'єкт зобов'язаний її подати, якщо він бачить, що у нього не вистачає активів для погашення боргів усіх кредиторів. Тоді порушувалися справи про банкрутство. А коли пішла хвиля таких самобанкрутств, які ініціювалися без достатніх підстав, тоді почали посилювати вимоги до підстав порушення процедури банкрутства. І це посилення призвело до того, що для порушення справи про банкрутство було потрібно не тільки негативне співвідношення майна і боргів, але й рішення суду про стягнення, яке не виконується три місяці, виконавче провадження, доказ того, що виконавець не зміг стягнути якусь суму, і т.д. Як наслідок, це призводило до дещо суперечливих ситуацій.

Про що мова?

Суди вимагали від суб'єктів підприємницької діяльності не тільки судове рішення про стягнення заборгованості, але й докази відкриття виконавчого провадження. Проте пред'явлення судового рішення до виконання - це право стягувача, боржник на це право ніяк вплинути не може. І якщо він надає всі документи, які він повинен надати, що є рішення про стягнення і у нього не вистачає активів, тоді як йому в цьому випадку відмовляти? Тим не менш, такі випадки траплялися доволі часто.

А яким шляхом йде судова практика?

Судова практика з цього питання була неоднозначною, залежно від конкретних обставин тієї чи іншої справи. Але рік тому Верховний Суд України висловив чітку позицію, вказавши у постанові від 25 листопада 2014 року по справі № Б-50/211-10, що «за змістом абзацу восьмого статті 1 Закону про банкрутство безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Тобто згідно з наведеною нормою закону ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини». У справі, що розглядалася Судом, із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку статті 47 Закону про банкрутство звернувся саме боржник, що свідчило про визнання ним обставин наявності боргу.

Що це дало?

Постанова Верховного Суду України розумно протлумачила норму закону так, що безспірними є як вимоги кредиторів, визнані боржником, так і інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунками, за якими здійснюється списання цього боргу.

Щоб ви порадили суддям першої та другої інстанції, які розглядають подібні справи?

В кожній справі суддя - це процесуально самостійна людина. Вона має великі повноваження, але й велику відповідальність. Тому при розгляді тієї чи іншої ситуації треба її вивчати дуже глибоко для того, щоб, з одного боку, запобігти зловживанням, а з іншого - не доводити до якоїсь абсурдної ситуації.