Суддя ВГСУ розповів про колізію при зверненні стягнення на предмет іпотеки в банкрутстві

Олександр Сергійович, досі існує неоднозначна судова практика щодо іпотечного майна. Яким шляхом іпотекодержатель може задовільнити свої вимоги, якщо його зобов’язана особа знаходиться в стадії банкрутства? Чи може він виключно в межах процедури банкрутства реалізувати своє право іпотекодержателя чи безпосередньо звернути стягнення на заставне майно?

Як приклад наведу цікаву ситуацію. Верховний суд в особі двох палат - господарської і цивільної - тлумачать цю ситуацію по-різному. Господарська палата вважає, і саме так зазначено в законі, що майно боржника, навіть те, що забезпечено іпотекою, включаеться до ліквідаційної маси і далі відбувається його реалізація ліквідатором у процедурі банкрутства.При цьому права іпотекодержателя гарантовані тим, що вся виручка, отримана від реалізації заставного майна, виплачується йому,якщо тільки вона не перебільшує суму його боргу, але таке буває дуже рідко. При цьому ці кошти не можна витратити навіть на відшкодування  судових витрат чи зарплату арбітражного керуючого. З цього приводу також були рішення як Вищого господарського суду так і Судовоі палати у господарських спорах ВСУ.

Разом з тим у мене в руках цікава Постанова Цивільної палати Верховного суду України від 6 липня 2015 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Боржником в цій справі є фізична особа-підприємниць, яка була іпотекодавцем квартири, яка знаходилась у заставі. Саме тому ця справа і розглядалась цивільною палатою Вищого суду. Її позиція  в цій ситуації така.

«У справі, яка переглядається, судами встановлено, що постановою господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2011 року боржника ‒ ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом і призначено арбітражного керуючого. З метою проведення ліквідаційної процедури ухвалою господарського суду Черкаської області від 13 вересня 2013 року скасовано всі заборони та обтяження квартири № НОМЕР_1 АДРЕСА_1».

Це передбачається процедурою, щоб надати можливість реалізувати заставне майно.

«18 вересня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало заяву до господарського суду про заміну первісного кредитора – ПАТ «Сведбанк» - його процесуальним правонаступником – ТОВ «Кредитні ініціативи» - у зв’язку з переходом до останнього права вимоги первісного кредитора до боржника на підставі договорів факторингу від 28 листопада 2012 року, в тому числі і за кредитним договором від 16 січня 2007 року, за яким боржником є ОСОБА_1. Отже квартира, яка є предметом іпотечного договору і на яку позивач просить звернути стягнення у рахунок погашення основного боргу, входить до ліквідаційної маси».

Верховний господарський суд з цим погоджується - квартира входить до ліквідаційної маси. Далі.

«Вимоги позивача щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором можуть бути задоволені в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

І тут найцікавіший висновок: «…Однак це не перешкоджає задоволенню вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки».

Колізія?

Так, виникла колізія правових позицій двох палат Верховного суду. Господарська палата вважає, що предмет іпотеки входить до ліквідаційної маси і задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється саме у ліквідаційний процедурі .Цивільна плата постановила, що можливе  безпосереднє звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки ця справа була передана на новий розгляд, остаточне рішення невідоме і залишилось питання, що мав на увазі ВСУ в особі цивільної палати, що можна звертати стягненняна на майно боржникам поза межами процедури бакрутства? Яким чином? За окремим позовом? Тоді виникне нова колізія з нормами законодавства про банкрутство.

Як її вирішити?

В цій ситуації, ВСУ варто було б прийняти постанову складом двох палат : господарської та цивільної. Тоді правова позиція ВСУ була б зрозумілою. Це важливо з огляду на те, що згідно закону рішення ВСУ є остаточним.