Леонід Талан: хто і як контролює діяльність арбітражних керуючих

Мій виступ присвячений важливому питанню – це контроль за діяльністю арбітражних керуючих. Ми з вами дуже часто відчуваємо тиск контролюючих органів. Серед нас є такі арбітражні керуючі, роботу яких перевіряють по 6-8 разів на рік за різними скаргами і наклепами. Може, десь ці скарги і вірні, але дуже часто трапляються і надумані скарги. І тут я хочу сказати про нормативне регулювання. У нас є закон «Про відновлення платоспроможності боржника», в якому фактично вперше викладені всі норми щодо перевірок, щодо відповідальності арбітражних керуючих в розділі «Арбітражний керуючий». Це статті 105 – 109 закону. Крім цього, в законі ще є декілька норм, які присвячені контролю дій арбітражних керуючих вже з боку суду. Це частина 15 статті 28, частини 11, 12 статті 41. Тобто арбітражний керуючий знаходиться під контролем, перш за все, під контролем суду. І скаржитись на його дії, перш за все, потрібно в суді.

Але йдемо далі. Крім цього закону є дуже цікавий документ, який називається «Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих» від 27 червня 2013 року. Цей порядок, як написано в правилах, розроблений на підставі статей положення про Міністерство юстиції. Але, якщо взяти це положення, перше, яке підписав Президент, і потім друге, яке вже підписав прем’єр-міністр, ми там не знайдемо, що Мінюст, як орган контролю, має право розробляти такі документи. Тобто саме існування цього «Порядку» під питанням. Мінюст виконує функцію контролю. За чим? За законом. Давайте звернемось до закону в частині порядку контролю за арбітражними керуючими. Там прописаний вичерпний перелік підстав, за яких арбітражний керуючий може перевірятися. Натомість «Порядок контролю» розширив перелік цих підстав практично вдвічі: і повторні перевірки, і рішення дисциплінарної комісії про нові повторні перевірки і таке інше. Але все це те, чого нема в законі. Тобто ми сьогодні стикаємося з такими ситуаціями, коли дисциплінарна комісія й Міністерство юстиції призначає і погоджує нові перевірки. Це нонсенс. В такій ситуації або треба вносити відповідні зміни до діючого законодавства, або приводити всі існуючі нормативні акти у відповідність до букви закону й ліквідувати можливість повторних перевірок.

Наступне, на що я хотів би звернути увагу – це на аналіз документів, які видають органи контролю. Згідно з нормами «Порядку», вся процедура перевірки повинна виглядати наступним чином: з’являється скарга на діяльність арбітражного керуючого, призначається перевірка з чітко окресленим предметом перевірки. Арбітражний керуючий надає документи для перевірки і за її результатами видається довідка. Далі арбітражний керуючий бере цю довідку, яку видала комісія з перевірки, і надає свої пояснення щодо предмету скарги. Потім всі ці документи аналізуються і приймається рішення, чи всі питання вирішенні. Що ж ми маємо на практиці? Я на власному досвіді це пережив, коли предметом перевірки є щось одне, а перевіряючи, запитують документів значно більше. По-друге, є довідка і є зауваження до арбітражного керуючого. Коли починаєш читати акт, виданий комісією з перевірки, і знову бачиш щось інше, причому те, чого немає ні в довідці, ні в акті перевірки, ні в запереченнях. Тоді виникає питання, чому взагалі з’являються такі документи, які жодним чином не стосуються предмету перевірки. Нажаль, інколи з державними органами з питань банкрутства не можливо знайти якесь розумне рішення з цього питання.

Ще одна фішка, яка дуже часто виникає: коли перевіряючим нема до чого причепитися, тоді вони пишуть «…арбітражним керуючим порушена частина 3 статті 98 закону…». Якщо ви прочитаєте цю статтю, то побачите, там написано, що арбітражний керуючий повинен діяти відповідно до Конституції, законів, з урахуванням позицій боржника і кредиторів. Ця стаття є узагальненою і державний орган не може дати оцінку, як діяв арбітражний керуючий. Таку оцінку може дати тільки суд, вивчивши всі матеріали справи. Проаналізувавши судову практику розгляду справ щодо оскарження результатів перевірок арбітражних керуючих, знайшов дуже багато рішень, якими відмінялися акти перевірки з розпорядженнями або приписами, які стосувалися частини 3 статті 98 закону про банкрутство. Хочу навести витяг з одного із рішень суду по такій справі, яке мені дуже сподобалось: «… Відповідно до буквального змісту, дана норма закону є узагальнюючою та містить оціночні категорії, а не конкретизує, які саме дії має вчиняти арбітражний керуючий, а тому всі порушення, що нею обґрунтовані, фактично є суб’єктивними припущеннями перевіряючих, довільним трактуванням вимог нормативно-правових актів, прагненням виявити порушення шляхом їх штучного створення. Роз’яснення змісту добросовісно і розсудливо обґрунтовано законом України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом не містить». Ця постанова адміністративних судів. Вона пройшла всі три інстанції і зараз вже може бути підтверджена у Вищому адміністративному суді.

І останнє питання, якому я хотів би приділити увагу – це дисциплінарні стягнення. У нас є наступні дисциплінарні стягнення: попередження, а також позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Я би хотів на це звернути увагу нашої дисциплінарної комісії. Це дуже важливо. Якщо ми візьмемо закон, в частині 2 статті 109 йдеться про дисциплінарне стягнення. Ця норма говорить, що рішення щодо накладення дисциплінарного стягнення приймається протягом двох місяців з дня виявлення проступку, але не пізніше одного року з дня його вчинення. А в «Порядку» такого не передбачено. І тому іноді дисциплінарна комісія береться розглядати акти перевірки діяльності арбітражних керуючих, яким вже три, п’ять, а іноді і шість років. Це порушує прямі норми закону про банкрутство.

Я вважаю що зараз настав той момент, коли не тільки можна, а й потрібно змінювати ті недоліки діючого закону, які є і заважають практикам ефективно працювати в рамках законодавчого поля.