Віталій Титич: Арбітражні керуючі мають страхувати свою діяльність

Стосовно назви. «Роль та місце, очікування та реалії». Я б трошки розширив розділ «очікування» двома періодами. Перший - це ті очікування, які були, скажімо, років шість тому, коли почалася активізація чергового етапу перманентного реформування законодавства про банкрутство в Україні. І другий - це сучасні очікування.

Спочатку про перші очікування. Цей етап почався у 2009 році. Які чинники рухали той процес? До речі, ми вже маємо третій етап зміни законодавства про банкрутство. В тому числі і регулювання діяльності інституту осіб, які надають професійні послуги у процедурах банкрутства. І всі ці три етапи виникали і починали працювати виключно з однієї причини – Уряду були потрібні гроші. Кабмін звертався до донорів за черговою позикою, а ті в свою чергу говорили: «У вас все погано з Doing Business. А цей рейтинг, зокрема, оцінює процедуру банкрутства. Ви маєте змінити своє регулювання в цьому питанні та покращити ситуацію в країні. У такому випадку ви отримаєте кошти». Дещо спрощено, але, нажаль, відображає ті чинники, які рухають всі зміни в наший нещасній країні. А нещасна вона тому, що чинники виключно такі.

Які ми мали очікування до тієї епопеї змін? Шановні автори цього законопроекту відхрещуються від свого авторства, і правильно роблять. Але всі на них потім вказують – це Центр комерційного права. Він взяв на себе такий тяжкий тягар. Всі пам’ятають, як вони зібрали спеціалістів і провели дуже змістовне науково-економічне дослідження, висновки якого лягли в основу того законопроекту. Потім зібралися юристи і почали доробляти документ. Зокрема у частині змін регулювання діяльності арбітражних керуючих, які згодом стали епохальними. Всі пам’ятають, що арбітражний керуючий, який раніше реєструвався як приватний підприємець змінив свій статус на самозайняту особу, що надає публічні послуги. Відповідно, потрібно було змінювати регулювання, аби забезпечити діяльність цієї особи на належному рівні, оскільки арбітражний керуючий є ключовою фігурою у процесі. Від нього залежить дуже багато, зокрема, рівень тих показників процедури банкрутства, які віднесені до індикаторів Doing Business: тривалість процедури, вихід і вартість. Вихід, мається на увазі – те, що в результаті отримують кредитори конкретного боржника. Тому цьому питанню приділялось дуже багато уваги.

В ідеалі тієї концепції, було винести питання регулювання діяльності арбітражних керуючих в окремий закон. Це, на мою думку, дуже розумний підхід, оскільки ці питання стосуються виключно професійної спільноти та органу, який би мав її контролювати. Проте, після «акту тривалої наруги і кастрування» у Верховній Раді розробленого Центром комерційного права законопроектом, реалізувалось те, що ми маємо зараз. І станом на сьогодні, від цього окремого закону у 8 розділі залишилось аж дві статті: 117 і 118, які присвячені регулюванню діяльності арбітражних керуючих.

Переходячи до реалій сьогодення. Про ті очікування, до яких же ми прийшли. Ми прийшли до того, що створені організації, які повинні, відповідно до того ж закону, забезпечувати організацію діяльності арбітражних керуючих, вести контроль за їх якістю, в тому числі і доступ до професії. Такі організації мали б створюватися керуючись законодавством про об’єднання громадян. А що ми отримали в наших суспільно-правових реаліях? Ми отримали певну кількість громадських організацій, які були створені за принципом, як би так м’якше сказати, за принципом належності його організаторів до регулятора. Всі це прекрасно розуміють і на першому етапі весь цей процес відбувався дуже активно. Наприклад, одна дуже активна організація залучила за її даними до своїх лав майже 1000 членів. Принаймні так вона декларувала. Станом на сьогодні, активність таких організацій, навіть у тому полі, де вони могли б виступати як громадські організації, вкрай знизилась. Ми їх практично не бачимо. Ми не бачимо цієї прекрасної організації, окрім її керівника. А вона ж об’єднала, за її даними, майже третину арбітражних керуючих, а зараз навіть більше, якщо пригадати, що кількість арбітражних керуючих знизилась з трьох тисяч до півтори тисячі. І це реалії сьогоднішнього дня.

Стосовно нашої організації. Якщо коротко, то ми, м’яко кажучи, протролили цей закон, оскільки створили не те, що думав законодавець буде створено, а створили громадську організацію за принципом, який діє у всьому світі. А саме, у нашу організацію ввійшли юристи, арбітражні керуючі, економісти, представники банківських структур, які так чи інакше стикаються у роботі з неплатоспроможністю та банкрутством. І основною нашою «ударною силою» була наука. Ми раді з того, що ми долучили до себе кращі наукові кадри. До речі, у довгостроковій перспективі, це якраз і дало позитивний результат, якого навіть ніхто на це не очікував, і не сподівався. Може саме тому сьогодні більшість дисциплінарної комісії при Мінюсті складається з членів нашої організації. Напевно, цей вибір базується саме на тому, що організація залучила до своїх лав представників саме загальновідомих осіб наукової доктрини конкурсного права.

Як реалії законотворення реалізувалися на практиці теж відомо. Наприклад, дуже дивно діяв принцип відбору і призначення арбітражних керуючих на справи, що викликало тоді і викликає донині в професійному середовищі, м’яко кажучи, певне занепокоєння. Чому? Тому що 10-15 наших колег отримувала 80% всіх справ. Нагадаю, зараз нас півтори тисячі арбітражних керуючих, а в часи, коли запроваджувалася автоматизована система відбору арбітражних керуючих на справи – нас було дві тисячі професіоналів. Всі це пам’ятають. Тут немає чого приховувати – це наші серйозні негаразди, завдяки яким Україна в черговий раз провалилася у рейтингу Doing Business.

Питання друге: наші очікування, як арбітражних керуючих і очікування стосовно того, чи можна щось виправити. Я б поставив так питання: Чи можна змінити ситуацію на краще, ту яка є зараз? І чи може зміна регулювання в діяльності та підходу до організації діяльності арбітражних керуючих змінити ситуацію в цій сфері?

 Власне моя думка – може. Ще раз повернусь в минуле. За ті 17 років, що я долучений до процесу реформування галузевого законодавства, то завжди, коли в нас підходили і зараз підходять до реформування будь-яких нюансів у процедурі банкрутства, то абсолютно правильно намагаються вивчати досвід, який є у наших колег в інших юрисдикціях і «натягувати чи приміряти» його на наші реалії.

Стосовно питання організації діяльності арбітражного керуючого та доступу до цієї професії. Які б не були правильні і хороші підходи, природний механізм, який регулює поведінку людини в її діяльності, є винагорода або простіше гроші. Іншого не буває. Все інше намагання регулювати – не діє. Як тут абсолютно правильно говорили, раби, які не мають оплати за свою роботу, більше схильні до корупції. Тому арбітражним керуючим треба надати можливість нормально отримувати винагороду за професійно надані послуги. Розмір винагороди має бути у прямій залежності від їх кваліфікації. Скажімо, рівня надання цих послуг, як це відбувається у всіх інших сферах діяльності. Це абсолютно правильно. Так, безперечно, з регулюванням і контролем, але тільки базуючись на цьому принципі – достойна оплата праці. І перший контроль, який забезпечить належне виконання повноважень – це контроль грошима. Як це можливо реалізувати? Створити механізм реального страхування діяльності. Не фіктивного, що є в нас зараз записаним, а реального страхування діяльності, реальними грошима. Коли люди будуть відповідати своїми коштами за те, що вони роблять. А кредитори будуть знати, що він у будь-якому разі за дуже простих і зрозумілих процедур отримує хоча б попередні компенсації. І це працюватиме на практиці.

І дуже коротко, як в нинішніх умовах підійти до організації арбітражних керуючих? Арбітражні керуючі мають об’єднуватися в саморегулівні організації. Люди, як в товаристві, мають брати свої кошти і створювати резервні страхові фонди, якими б і забезпечували свою професійну діяльність. А кредитори будуть обирають собі арбітражного керуючого відповідно до свого статусу. Банк прийде в одну організацію, яка може забезпечити страхове покриття, скажімо, мільйон доларів, яке зараз є нормальним для юридичної компанії в наший країні, в якій страхує свою діяльність. Чому ми не можемо зібратися в трьох, забезпечити таке страхове покриття і пропонувати свої послуги банкам? Можемо. Відповідно, для кредиторів чи бізнесу меншого масштабу будуть діяти інші об’єднання, з меншим страховим покриттям. Тільки в таких умовах, коли люди будуть відповідати реальними своїми грошима перед реальними кредиторами, ми зможемо досягнути якихось змін на ринку.