Законопроект Кабміну про реструктуризацію валютних кредитів не допоможе позичальникам

У Верховній Раді під №40004 зареєстрований черговий законопроект про реструктуризацію валютних кредитів, цього разу суб'єктом законодавчої ініціативи виступив Кабінет Міністрів України.

Дискусії про те, чи потрібно допомагати валютним позичальникам, я свідомо залишу за межами цієї публікації, оскільки якщо такий законопроект існує і поданий на рівні уряду, то можна вважати, що держава визначилася з цим питанням.

В якості концепції зазначений законопроект раніше вже презентував Національний Банк України. На перший погляд здається, що документ дуже привабливий для валютних позичальників, зокрема, ним пропонується:

- прощення частини кредиту у розмірі 25% позичальникам, борг яких не перевищує еквівалента 2,5 млн грн у валюті за курсом НБУ на 01.01.2015 р.;

- прощення 50% суми кредиту власникам іпотечного так званого соціального житла (квартира до 60 кв. м, будинок до 120 кв. м);

- прощення від 70 до 100% суми кредиту позичальникам – учасникам бойових дій, інвалідам 1-ї групи - отримали інвалідність в результаті участі в АТО, а також спадкоємцям осіб-учасників бойових дій, загиблих при виконанні військового обов'язку.

Проте якщо детально проаналізувати норми законопроекту, то можна зробити висновок, що під його дію потраплять далеко не всі з вищеперерахованих категорій позичальників, але навіть ті, кому пощастило реструктурувати свій проблемний кредит, прощення (списання) його частини можуть так і не отримати.

Хто підпадає під дії закону

Для цього необхідно сукупно відповідати наступним критеріям:

- заборгованість по основній сумі кредиту, процентам, фіксованим виплатам, комісіям або будь-якими іншими платежами станом на 1 січня 2015 року не повинна перевищувати 2,5 мільйона гривень за курсом НБУ (близько 158 000 доларів США);

- кредит в іноземній валюті було надано позичальнику з метою придбання єдиного житла або майнових прав на єдине житло, передане в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті, або придбання земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, який є або стане в майбутньому єдиним помешканням позичальника;

- і найцікавіша умова - у позичальника станом на 1 січня 2014 повинна бути відсутня прострочена заборгованість за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті або така прострочена заборгованість повинна бути погашена до моменту реструктуризації.

Як адвокату мені відомо, що проблеми з поверненнями кредитів у позичальників почалися ще в 2008-2009 роках, після всесвітньої кризи та знецінення в два рази національної валюти.

В той час банки замість загального пошуку виходу з ситуації, навпаки, почали масово в односторонньому порядку підвищувати ставки по раніше виданих валютних кредитах, що остаточно «підкосило» фінансовий стан позичальників.

У зв'язку з цим законодавцем були внесені відповідні зміни до Цивільного кодексу України щодо заборони на односторонню зміну процентних ставок за кредитними договорами, а також були законодавчо заборонені кредити в іноземній валюті.

Також весь цей час права вимоги за іпотечними кредитами масово продавалися банками факторинговим і колекторським компаніям.

Економічна ситуація в країні залишає, м'яко кажучи, бажати кращого, тому на сьогоднішній день знайти позичальника, у якого відсутня заборгованість за іпотечним кредитом як на 1 січня 2014 року, так і на сьогоднішній день, думаю, досить проблематично, що однозначно зведе до мінімуму число претендентів на його реструктуризацію, згідно з внесеним законопроектом.

Більш того, масова наявність у позичальників такої заборгованості та їх соціальні протести як раз і були передумовою для внесення до парламенту декількох законопроектів з різними механізмами реструктуризації валютних кредитів.

На сьогоднішній день частина справ щодо стягнення іпотечних кредитів в іноземній валюті перебуває на розгляді у судах, значна частина судових рішень та виконавчих приписів нотаріуса вже перебуває на виконанні у державній виконавчій службі, додаючи ще 10% виконавчого збору від суми, що підлягає стягненню.

Від масового виселення з іпотечних квартир позичальників та членів їх сімей поки що рятує лише прийнятий у 2014 році мораторій на звернення стягнення на заставне майно по валютним кредитам, який через 6 місяців після вступу в силу закону про реструктуризацію передбачається скасувати.

У зв'язку з цим можна з упевненістю стверджувати, що норми законопроекту про необхідність відсутності у позичальника, який претендує на реструктуризацію заборгованості як на 1 січня 2014 року, так і на момент такої реструктуризації, виглядають як початково нездійсненні умови.

Чому прийняття закону не допоможе позичальникам

Законопроект передбачає фіксацію протягом трьох років процентної ставки за реструктурованими кредитами на рівні тієї, по якій був наданий кредит в іноземній валюті, і пропонує ринковий механізм визначення процентної ставки, за якою після закінчення трирічного терміну буде обслуговуватися кредит - на рівні українського індексу ставок за депозитами фізосіб у гривні (для депозитів на 12 місяців) + 3%.

На сьогоднішній день цей індекс становить 20,65%. Приплюсувавши до цієї ставки 3%, отримуємо 23,65% річних, що швидше за все відповідає сьогоднішній середньо ринковій ставці іпотечного кредитування.

Таким чином, перші три роки після реструктуризації у позичальника буде відсоткова ставка в гривні, рівна ставці в іноземній валюті, передбаченій договором, що може бути вирішенням проблеми лише для позичальників з невеликим залишком заборгованості за кредитом.

Ставка ж 23,65% іншими словами означає, що позичальник приблизно кожні чотири роки повинен повертати банку у вигляді відсотків ще одну вартість свого залишку по кредиту.

Якщо врахувати, що ставки за валютними кредитами в середньому становили 11-15% річних у валюті, і припустити, що стрибка долара більше не буде, оскільки НБУ очолює один з найпрофесійніших банкірів у світі, то умови реструктуризації на термін, що перевищує три роки, при наявності суттєвого залишку за кредитом виглядають, м'яко кажучи, не такими вже й привабливими.

Прощення в кінці тунелю

Прощення ж відповідної частини кредиту, залежно від категорії позичальника, відбувається лише в кінці терміну дії договору, після повної виплати позичальником «непрощенної» суми кредиту.

Разом з тим банк має право відмовити в прощенні частини боргу в односторонньому порядку в разі невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань за новим кредитним договором після проведення реструктуризації, і в разі, коли тривалість непогашеної простроченої заборгованості становить більше 30 днів поспіль.

При цьому, наприклад, чинний Закон України «Про іпотеку» демонструє більш зважений підхід до подібного порушення, передбачаючи, що боржник вправі до дня продажу предмету іпотеки на публічних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням витрат та збитків, завданих іпотекоутримувачу. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними. Якщо інше не встановлено іпотечним договором, у разі коли основне зобов'язання підлягає виконанню частинами, боржник може скористатися вищезгаданим правом один раз на рік або двічі протягом строку дії основного зобов'язання.

Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» говорить про те, що якщо боржник протягом 60 днів усуне порушення умов договору, то вимога кредитора про повернення всієї суми споживчого кредиту втрачає свою силу.

Згідно ж проекту закону, про який йдеться, навіть у випадку, якщо позичальник допустив прострочення платежів за кредитом понад 30 днів, але надалі погасив цю заборгованість, у тому числі з оплатою штрафних санкцій, лише факту такого порушення достатньо для відмови в прощенні частини боргу.

Таким чином, обіцяне і розрекламоване прощення частини кредиту, в чому власне і полягає сенс даного законопроекту, може виявитися недосяжним для валютних боржників.

Замість післямови

В інтернеті можна знайти інформацію про те, що низка країн, зокрема Угорщина і Хорватія, на законодавчому рівні проводили заходи з реструктуризації валютних кредитів. Проте їх досвід показав, що частка реструктурованих кредитів через деякий час після проведеної реструктуризації знову стають проблемними.

На мій погляд, нічого іншого не очікують і ініціатори даного законопроекту, спочатку закладаючи в нього нереальні для позичальника умови реструктуризації, але разом з тим прописавши в ньому «дбайливу» норму про те, що у разі позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, просто кажучи відібрання банком предмета іпотеки у позичальника, це не повинно коштувати у нотаріуса більше ніж 500 гривень, які, втім, зобов'язаний сплатити позичальник.

Отже, запропонований Кабміном документ потребує суттєвого доопрацювання, якщо його метою дійсно є реальне вирішення проблеми валютних кредитів, а не скасування мораторію на звернення стягнення на валютну іпотеку під слушним приводом.