Як має відбуватися передача активів для подальшої реалізації

Як повідомляє інформаційний портал Банкрутство & Ліквідація, за словами юриста, чинним законодавством, а саме ст. 37 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено строк ліквідаційної процедури тривалістю в 12 місяців без можливості його продовження. Проте, як зазначив Андрій Козирицький, існує практика, коли суди продовжують ці строки, посилаючись на загальну норму статті 53 Господарсько-процесуального кодексу України. Він нагадав, що частина 6 статті 45 закону «Про банкрутство» також допускає деякі винятки: якщо після закінчення строку ліквідації залишились непродані активи підприємства, але негайний їх продаж призведе до істотної втрати вартості цих активів, то ліквідатор передає такі активи в управління визначеній господарським судом юридичній особі, яка у свою чергу зобов’язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості за рахунок отриманих активів. «Дана норма, на мою думку, має певні недоліки, оскільки її застосування може призвести до зловживання своїми правами з боку кредиторів і боржника з метою виведення активів і заволодіння ними», - зазначив Андрій Козирицький.

Юрист навів приклад з судової практики. Так, Господарський суд Луганської області припинив провадження у справі про банкрутство одного з підприємств на підставі пункту 12 частини 1 статті 83 закону «Про банкрутство». Суд встановив, що ліквідатор вжив виняткових заходів щодо реалізації майна боржника, проте воно так і не було реалізовано. В результаті суд припинив провадження у справі про банкрутство у зв’язку з тим, що спливли строки ліквідаційної процедури. За словами юриста, апеляційна інстанція скасувала доводи суду в зв’язку з тим, що ліквідатор взагалі не вжив заходів щодо вирішення питання про передачу майна в управління іншій особі для подальшої реалізації та погашення вимог кредиторів за рахунок цього майна. Андрій Козирицький зазначив, що одним з аргументів апеляційної інстанції було те, що суд мав право зобов’язати кредиторів і ліквідатора застосувати норму частини 6 статті 45 закону «Про банкрутство».

Також, юрист зазначив про справу, яка розглядалась у Господарському суді Львівської області. В рамках справи суд затвердив звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, зобов’язано ліквідатора передати відповідно до статті 45 закону «Про банкрутство» на підставі договору управління всі непродані активи для подальшої реалізації і погашення вимог кредиторів, які були затверджені судом. Але відповідну ухвалу скасовано судом, як апеляційної, так і касаційної інстанцій з тих підстав, що неправомірно було визначено управителя майном. В той же час Вищий господарський суд взагалі не досліджував, чи має право перша і друга інстанції припиняти провадження у справі про банкрутство і затверджувати звіт ліквідатора, але зазначив, що необхідно застосовувати тільки мирову угоду.

«На мою думку, передача відповідних активів для подальшої реалізації має відбуватись тільки в межах мирової угоди, оскільки вона надає кредиторам гарантії в майбутньому захистити свої права та інтереси», - зазначив Андрій Козирицький і додав, що в іншому випадку у разі ліквідації банкрута і передачі майна в управління іншій юридичній особі кредитори позбавлені можливості оскаржити дії управителя майном. На думку юриста, управляюча компанія є непідконтрольною ні кредиторам, ні суду – вона на свій розсуд здійснює управління майном, його реалізацію і погашення вимог кредиторів. В той час, як мирова угода, на підставі ст. 82 ЗУ «Про банкрутство», може бути оскаржена учасниками справи та іншими особами, права і законні інтереси яких порушені або можуть бути порушені мировою угодою. Визнання мирової угоди недійсною чи розірвання мирової угоди є підставою для поповнення провадження у справі про банкрутство та здійснення подальших дій спрямованих на погашення вимог кредиторів.

Андрій Козирицький висловив свої сподівання, що в майбутньому законодавець врахує наявність недоліків і прогалин даної норми права та внесе відповідні зміни до положень ЗУ «Про банкрутство», що забезпечить можливість ефективного застосування на практиці зазначеного способу реалізації майна юридичною особою-банкрутом.