Анатолій В'язовченко: Влада зробила так, щоб арбітражні керуючі все кинули і пішли з професії

- Міністр юстиції Павло Петренко на Форумі з реструктуризації та банкрутства в кінці квітня заявив, що в Україні недостатньо якісне законодавство у сфері банкрутства. Міністерство подало свої пропозиції, але їх реалізація гальмується Верховною Радою. Чи очікуєте ви позитивних змін до законодавства?

Звичайно, на Верховній Раді лежить велика відповідальність, але навіть якщо пропозиції Мін'юсту будуть прийняті, ситуація докорінно не зміниться. Наприклад, візьмемо рейтинг легкості ведення бізнесу Doing Business, в якому Україна пасе задніх. Для підвищення місця України в цьому рейтингу щось робиться – голосуються закони, приймаються рішення – але рейтинг так само залишається занизьким. І міністр, і президент, і спільнота, і Верховна Рада стурбовані цим, але ця стурбованість закінчується на рівні заступників міністрів, а далі, на рівні керівників департаментів чи управлінь, цим ніхто не переймається. Звичайно, проводяться якісь перевірки, складаються акти, йде канцелярська робота, і звучать загальні фрази: «треба покращити», «треба вдосконалити», або навіть «необхідно арбітражним керуючим проходити поліграф»… Все це безглуздо, з таким же успіхом можна говорити, що треба арбітражним керуючим кільце в ніс вставити. Це не призведе до жодних позитивних змін, бо у своїй діяльності арбітражні керуючі мають справу з конкретними чиновниками в регіонах, у яких немає жодної мотивації, а нормативні акти не мінялись 5 років. Ось арбітражний керуючий Леонід Талан звертається  про необхідність зміни нормативних документів Мінюсту щодо аналізу фінансового стану підприємств в зв’язку зі зміною стандартів бухгалтерського обліку. Йому відповідають: «ми над цим працюємо». Але насправді – ніхто не працює.

- Як ви оцінюєте нинішній стан справ с сфері арбітражних керуючих?

Проблеми в роботі арбітражних керуючих були закладені ще раніше, коли президент Віктор Янукович у 2011 році ліквідував Міністерство економіки та передав функції з управління процесом банкрутства до Міністерства юстиції. То був початок кінця. Тоді Прем’єр-міністр Микола Азаров заявляв, що він арбітражних керуючих ліквідує, бо ж на його уявлення – у Радянському Союзі не було банкрутств саме тому, що не було арбітражних керуючих.  Совок живий у головах! Подивіться тепер на перипетії арбітражних керуючих: спочатку була пропозиція їх зробити державними службовцями, але ж тоді держава мала б забезпечити їм офісом, технікою та телефонним зв’язком. Або, наприклад, хотіли прописати їх діяльність в Кримінальному кодексі окремою статтею, а це означає – отримав свідоцтво, і тебе вже можуть посадити за грати! Або – спочатку арбітражні керуючі були суб’єктами підприємницької діяльності на єдиному податку, потім їх перевели в статус незалежної професійної діяльності, що є логічним, але їх позбавили усілякої можливості себе захищати. Тепер арбітражного керуючого можуть позбавити свідоцтва, і все – прощавай робота! І хоча арбітражні керуючі подають до суду, виграють справи, але чиновники не несуть жодної відповідальності за свої дії, хоча втрачає від цього насправді більше за всіх держава. Арбітражний керуючий у суді знайде справедливість, відновить свідоцтво, але на той час він вже буде позбавлений усіх свої справ.

Наступний удар, якого було завдано по людям цієї професії – автоматизована система розподілу справ. Коли приймався закон «Про відновлення платоспроможності боржника», то з голосу було внесено норму, що систему розробляє пленум Вищого господарського суду України. Що таке пленум? Це дорадчий орган, він навіть не є юридичною особою, і, в принципі, судова влада на повинна приймати акти нормативного характеру, що обмежують право суб’єктів незалежної професійної діяльності. В результаті тепер виникла  ситуація, коли одні арбітражні керуючі роками не можуть отримати справу, а інші – отримують по 50 справ. Де стоїть той комп’ютер, що розподіляє справи, і хто до нього має доступ – нікому не відомо. Або ж пленум ввів п’ять рівнів кваліфікації арбітражних керуючих, хоча законом це не передбачено. Чому п’ять? Чому не дві? Я, наприклад, вважаю, що їх має бути дві: ті хто пройшов через кримінальну справу, і ті, хто ще мав щастя спілкуватися зі слідчими під час обшуку або на допиті. Або ж щодо дозволу працювати по всі території України – система дає право працювати тільки в двох апеляційних округах. Вони думають, що у нас арбітражні керуючи рівномірно розташовані по всій території України, але це не так. Раніше більшість арбітражних керуючих були у Києві та Донецьку, а зараз донецькі взагалі переїхали до Києва, а в багатьох  регіонах їх недостатньо. Це було зроблено начебто для того, щоб менше грошей витрачали на відрядження, але на практиці це призвело до того, що, наприклад, боржник – у Білій Церкві, кредитор – у Ворзелі, а арбітражного керуючого потрібно брати з Дніпропетровська. Для чого цей трюк? А щоб дніпропетровський відмовився, і тоді справу візьме той, кого назве суддя! Тобто ти можеш витратити купу грошей на навчання, підвищуєш кваліфікацію, страхуєш свою діяльність, тримаєш офіс і помічників – а комп’ютер не дає тобі справ! І ти навіть не можеш перевірити, чому. Бо ж навіть протоколу розподілу справ серед арбітражних керуючих не ведеться! І в будь-який комп’ютер можна втрутитись, і ніхто потім не доведе, що таке втручання мало місце.

Можна навіть сидячи у Єнакієвому чи на Луб’янці призначити арбітражного керуючого на справу.

Все це зроблено для того, щоб арбітражні керуючі все кинули і пішли з професії. Висновок з цього всього такий: попередня влада обрала щодо арбітражних керуючих позицію «зробимо їх роботу невигідною, щоб вони самі пішли», а чинна з цим погодилась.

Крім того, нинішня система не враховує вимоги рейтингу Doing Business, згідно яких кредитори мають впливати на призначення арбітражних керуючих…

- Але ж арбітражний керуючий має бути незалежним!

Вибачте, а хто гроші йому платить? Якщо держава хоче, щоб він був повністю незалежним і сама його призначає, то нехай і гроші йому платить. Держава і закон тільки тримають арбітражних керуючих на короткому повідку: вони не можуть відмовитись від справи більше двох разів підряд, бо не будуть більше брати участь в цій «лотереї», раз на рік необхідно реєструватись в автоматизованій системі, хоча ти вже є в реєстрі Мін'юсту. Це нісенітниця і порушення елементарних прав людини.

Є світло в кінці тунелю – створили під тиском громадськості  у Вищому господарському суді робочу групу, і в ній навіть є три арбітражних керуючих, судді цього суду і представники Мін'юсту… Правда, досвід свідчить, що іноді робочі групи створюються, щоб нічого не міняти – ось-бо є робоча група, вона буде працювати, але потім вона не змогла зібратись, потім – не було часу… Тому надії, що щось зміниться на краще – дуже мало.

Обрано м’який спосіб знищення професії арбітражних керуючих, мовляв, рано чи пізно вони всі розбіжаться, а нові кадри в професію не прийдуть, бо немає сенсу. Є ще радикальний спосіб – один з заступників міністра юстиції, виступаючи на засіданні комітету Верховної Ради з питань економічної політики, де розглядався законопроект по банкрутству, заявив, що за два роки, коли відновимо довіру до судової системи, «упраздним институт арбитражных управляющих». Я подивився законодавство країни походження цього заступника міністра,  то у них закон простий, арбітражних керуючих немає, там, в основному, ліквідація і ліквідатором можуть призначити кого завгодно. І це нормально – там немає державних підприємств, країна маленька і можна не ламати голову над цим. Але в рейтингу Doing Business у розділі «врегулювання неплатоспроможності» Грузія посідає 111-е місце…

- А у нас 141-е!

Так, але якщо копнути глибше, то що виходить? У Стратегії розвитку України до 2020 року поставлено задачу увійти до першої двадцятки рейтингу. Але якщо проаналізувати методику підрахунку рейтингу, то можна побачити, чим відрізняється перша двадцятка чи тридцятка рейтингу від решти – там є один показник, який дорівнює «1» чи «0». Він називається «кінцевий результат процесу». Якщо ми увійшли в процедуру банкрутства і вийшли з неї, а підприємство працює, сплачує податки,  то це «1». Якщо ж майно продається на аукціоні – «0». Треба пам’ятати, що закон про банкрутство свого часу для нас писали американці, тому його назва і починається зі слів «Про відновлення платоспроможності боржника». І перші арбітражні керуючі були, в основному, зорієнтовані на санацію – вони вивчали засади фінансової  стабілізації підприємства, ринки. Була важлива рання діагностика економічного стану підприємства. Але потім на перший план почали виходити арбітражні керуючі, які бачили у підприємствах в першу чергу металобрухт. І ця тенденція «мародерства» серед арбітражних керуючих почала закріплюватись.

- Ви очолюєте Національну профспілку арбітражних керуючих України. Розкажіть про цю організацію докладніше.

Ми з першої хвилі арбітражних керуючих початку двотисячних років, які були націлені на санацію, а не на розпилювання підприємств на металобрухт. Наша організація не масова, швидше – елітарна, за традицією ми щочетверга збираємося у затишному і обговорюємо проблемні питання. Раніше ми вважали, що коли будуть створені саморегулівні організації (СРО), то наша профспілка вже буде не потрібна. А зараз виявилось, що СРО було окозамилюванням  для міжнародних експертів – нам сказали створити, ми і створили. Але виявилось, що вони безправні. Одна колись найпотужніша СРО вже ніякого впливу не має, бо її лідер змінив вид діяльності. Інші СРО теж на роздоріжжі – що їм робити далі за таких умов, коли немає обов’язкового членства в СРО. Тому нашій профспілці ще рано ліквідовуватись – хтось же має відстоювати старі добрі принципи роботи арбітражних керуючих!

- Ваша думка щодо закону про фінансову реструктуризацію?

Це інше горе. Я поясню, чому закон не буде працювати. Є банки – заставні кредитори, а у банків – є менеджери. Колись менеджери видавали кредити і брали в заставу майно. Але пройшов час, підприємство-позичальник банкрутує і менеджери стикаються з тим, що це майно за ці роки значно впало в ціні. Був випадок, коли менеджери банку вісім років не приїздили на підприємство, щоб поглянути на заставне майно, а за цей час навіть інвентаризаційних номерів на обладнанні, що в заставі, не залишилось! Вісім років тому це обладнання, можливо, щось і коштувало, але зараз це – руїни. В той же час закон дав їм стільки повноважень, що вони можуть накласти вето на будь-яке рішення комітету кредиторів чи арбітражного керуючого, при цьому мотивація не потрібна – ми проти, і все. Тому що коли приходить арбітражний керуючий, випливають темні справи всіх цих менеджерів. Ось вони і хочуть все продавати самі і не підпускати туди арбітражного керуючого. Тому і закон цей «протиснули», щоб ліквідовувати підприємства в інтересах лише заставних кредиторів. Але судова практика, як завжди, його підправить.

- Що, на Вашу думку, слід змінити у законі про банкрутство?

Потрібно внести норми про особисту відповідальність за суспільно небезпечне діяння – неподання заяви про проведення досудової санації  боржника в разі виникнення загрози неплатоспроможності. Це має бути відповідальність керівника підприємства-боржника. Тому що коли у підприємства сотні і тисячі акціонерів, які про стан підприємства дізнаються раз на рік – під час зборів акціонерів, а керівник підприємства кожного дня отримує оперативну інформацію. Спільно з арбітражним керуючим керівник повинен зібрати усіх значущих кредиторів, а арбітражний керуючий виступити як медіатор і запропонувати план досудової санації. Якщо це буде впроваджено, то Україна одразу увійде в першу двадцятку світового рейтингу.

- То слід доробляти діючий закон чи приймати новий?

Можна у діючий закон внести буквально декілька правок. Наприклад, уточнити досудову санацію. Але тут же потрібно здійснити комплекс заходів щодо підготовки арбітражних керуючих, контролю за ними, страхуванні, про самоврядування, про професійну діяльність. Варіанти розвитку професії арбітражного керуючого в Україні: якщо він буде анти кризисним менеджером, то в рейтингу Doing Business це буде 20-е місце, якщо безкоштовний помічник судді, продавець мотлоху, чи співробітник бюро ритуальних послуг, чи якщо його взагалі ліквідують – то це 142-е місце.

- Дисциплінарна комісія – наскільки це корисний і наскільки корумпований орган сьогодні? Що слід було б змінити в його роботі?

За попередньої влади комісія була націлена виключно на позбавлення свідоцтв «незручних» арбітражних керуючих. Коли Янукович ще був прем'єр-міністром, до арбітражних керуючих приходили «качки» з бейсбольними битками в багажниках (і до мене приходили), і говорили – ось це ти повинен переписати на нас. Зараз ситуація покращилась, але проблеми залишились. Наприклад, СРО могли подавати своїх кандидатів до складу дисциплінарної комісії, тому деякі СРО швидко зареєструвались і надали кандидатури, а інші – стали в чергу. Але склад комісії затверджує міністр юстиції, і деякі СРО залишились без можливості брати участь в її роботі. Дисциплінарна комісія стала більш відкритою, проводить круглі столи, можна щось довести згідно законодавства. Але з іншого боку – де гарантія, що завтра не прийде інший міністр і не призначить до цієї комісії бритоголових з битками, як за часів Януковича?