Денис Каменський: Штучне нарощування заборгованості використовують для рейдерських захоплень підприємств

- Зараз дуже мало говорять про те, як захиститися від нечесних кредиторів під час процедури банкрутства. Розкажіть, будь ласка, якими методами вони користуються і як протидіяти?

Найбільш розповсюджена недоброчесна дія – штучне нарощування заборгованості підприємства. Кредитні установи штучно збільшують борги за кредитами за рахунок штрафів, пені, які зараховують до основного тіла кредиту. Потім на це збільшене тіло кредиту знову нараховують відсотки та штрафи. В підсумку в сумі кредиту суттєву частку складають відсотки, нараховані на відсотки, що були нараховані на відсотки… А якщо врахувати, що долар часто «стрибає», то й на курсовій різниці банк дуже сильно «накручує» тіло кредиту, хоча підстав для цього ніяких немає. І кредитор завжди бере до уваги тільки збільшення курсу долару і ніколи не перераховує кредит в бік зменшення, якщо курс знижується. Через це і з’являються шалені суми заборгованостей, які, звичайно ж, боржники не можуть платити і змушені йти в процедуру банкрутства. Як правило, в подібній ситуації кредитна установа стає одноосібним кредитором і учасником комітету кредиторів, власноруч керує процедурою банкрутства, і все йде у вигідному для неї напрямку. Це робиться для того, щоб кредитна установа могла закрити ті прогалини у кредитному портфелі, які виникли через недоопрацювання її спеціалістів.

- За рахунок бізнесу?

- Так, за рахунок невиправданого нарахування. Наприклад, фірма взяла позику у 100 гривень, частину повернула, а 20 гривень – не змогла. На непогашену частину нараховуються штрафи і пеня: основний борг – 20 гривень, штрафи та пеня – 2 гривні, разом – 22 гривні. Але наступного місяця штрафи та пеня будуть нараховані не на 20 гривень, а на 22 гривні. У підсумку заборгованість росте, як снігова куля, у геометричній прогресії. А кредитор, коли звітує перед контрольними органами, з метою підвищення свого рейтингу говорить, що в нього кредитний портфель не 20 гривень, а 22 і ще – відсотки і штрафи. Згідно законодавства України, штрафи, пеня, відсотки можуть нараховуватися тільки протягом півроку з часу виникнення заборгованості. Але кредитор нараховує протягом 5-10 років, тобто стільки, скільки хоче. У підсумку виходить, що згідно звітності, кредитний портфель – величезний, але реальних грошей, які видав кредитор – менше 50-60% від цієї суми. Стягнути через суд ці гроші неможливо, тому що у боржника їх немає. Фірми від цього захищаються, але вихід один – банкрутство. І тут починається найскладніше: кредитор приходить і починає «качати права» – мовляв, у мене найбільша заборгованість.

- Як протидіяти штучному нарощуванню заборгованості?

- Кожен випадок індивідуальний. Основний спосіб захисту – довести у суді, що заборгованість «дута». Але це дуже кропітка робота. Кредитор не може подати неправдиву інформацію, він повинен показати, що дійсно були штрафи та пені, тому приносить великі таблиці, по 500 аркушів дрібним шрифтом. І не вистачає ні часу, ні можливостей з цією інформацією розібратись. А треба бухгалтерам та аудиторам сидіти і кожну цифру перевіряти і писати відповідь: з цією цифрою ми згодні, а в цю – включені безпідставні штрафи та пені, а ця цифра була нарахована після піврічного терміну нарахування штрафів. Крім того, коли входиш у процедуру банкрутства, починає діяти мораторій на задоволення вимог кредиторів, і всі нарахування штрафів припиняються. Але кредитор на це абсолютно не звертає уваги. І поки йде перше судове засідання, ще йде донарахування суми кредиторської заборгованості. На це також треба звертати увагу – суди на це нормально реагують, і якщо їм грамотно все розписати і показати – відміняють нарахування. В моїй практиці двічі було так, що з 200 млн гривень заборгованість знизилась до 22 млн гривень.

- З 200 до 22?

- Так, є конкретна справа, можна знайти в реєстрі судових рішень за 2014 рік. Кредитор подав заяву на порушення процедури банкрутства будівельної фірми та вказав заборгованість у 200 мільйонів. Але суд його заяву не задовольнив, тому що встановив – заборгованість складає 22 мільйони, і вона повністю забезпечена заставою. А якщо кредит забезпечено заставою у повній мірі, то у процедурі банкрутства цей кредитор має тільки дорадчий голос.

- А який сенс кредиторам банкрутити компанії? Ми знаємо, що у результаті вони отримують тільки 8% боргу.

- Поясню. Кредитор «козиряє» великим кредитним портфелем. Коли приходить час «перевірити рахунки», кредитору немає чим повернути свої борги. Тоді йому треба показати, що він все зробив, пройшов через всі інстанції, забрав у боржника все, що можна, але ось ці борги – погасити не зміг. Тоді він абсолютно законно списує заборгованість, яку не можна погасити, і не несе ніякої відповідальності. Це дуже хороша схема, аби класти гроші собі в кишеню, це схема з відмивання грошей. Ті, хто за цією схемою пройшли всі суди – юридично «закриті» з усіх боків. Звичайно, під час цієї процедури майно продається втричі дешевше реальної вартості, і це в кращому випадку. Зі 100 мільйонів заборгованості погашається 10 мільйонів, а 90 – безнадійна заборгованість, яку просто кредитор списує. Вона ні податками не обкладається, нічим.

- Ви сказали, що банкрутство – це ще й схема рейдерського захоплення підприємства…

- Так. Якщо комітет кредиторів під контролем недоброчесного кредитора, він єдиний, хто може приймати рішення про призначення чи зміну арбітражного керуючого, дає згоду на перехід до процедури ліквідації, тобто – може блокувати будь-які дії банкрута. Також він входить до комітету санації. Звичайно, законом передбачений механізм захисту, коли суддя своїм рішенням може це все зупинити. Але давайте дивитись на речі реально – цього зазвичай ніхто не робить, тому що ніхто не хоче брати на себе таку відповідальність. Незважаючи на це, законом передбачений достатньо великий перелік повноважень кредитора, знову ж таки – для того, щоб захистити найбільшого кредитора, його інвестиції. Якщо є боржник, бізнес якого комусь цікавий, то цей недоброчесний кредитор отримує свого арбітражного керуючого в процедурі розпорядження майном. А той в свою чергу може відсторонити від управління компанії директора, зайняти його місце і підписувати всі документи. Якщо говорити про перехід до процедури санації, то комітет санатора, знову ж таки, вибирається недоброчесним кредитором. Як правило, ліквідатором стає арбітражний керуючий, якщо він всім до вподоби. Недоброчесний кредитор контролює продаж майна, а щоб перевести майно до «своєї» компанії – великого розуму не потрібно мати.

- Арбітражний керуючий повинен бути незалежним і не може діяти в інтересах кредитора. А ви зіштовхувалися  з ситуацією, коли це було не так?

- Я зараз веду доволі цікаву справу про банкрутство, яке створює нову практику судових рішень у Київському господарському суді, апеляційному і Вищому господарському. Це та справа, в якій заборгованість було знижено з 200 млн гривень до 22 млн. У цій справі один арбітражний керуючий дуже хоче зайняти місце в процесі. І що тільки ним не було зроблено: і телефонні погрози іншим арбітражним, і суди з абсолютно надуманих підстав. Ми прийшли до Верховного Суду, і той сказав: арбітражний керуючий має бути інший, той, хто був від початку. Ми переконали суд, що пан, який претендує на місце арбітражного керуючого, є особою зацікавленою, тому що він вже брав участь у іншій справі по банкрутству цієї ж компанії, в якому кредитній установі було відмовлено. А зараз він намагається знову влізти сюди з цим же кредитором. Суд прийняв, на мій погляд, достатньо мудре рішення: він не залишив ні того арбітражного керуючого, якого вибрала автоматична система, ні того, хто хотів зайняти його місце. Суд просто ткнув пальцем у перелік арбітражних керуючих і першого-ліпшого призначив: буде він! З ним ми і дійшли до Верховного Суду, який підтвердив, що саме ця людина може бути арбітражним керуючим. Здавалося б все – питання закрито. Але ні! Як тільки відбувся Верховний Суд, на дисциплінарній комісії постало питання, що призначений арбітражний керуючий недобросовісно виконує свої обов’язки. І його одразу ж позбавили ліцензії. Потім, звичайно, все відновили, але він втратив час.

- Він відновився на це підприємство? Як йому це вдалося?

- Ми встигли подати скаргу до адміністративного суду і домогтися забезпечення, тому наказ про позбавлення арбітражного керуючого ліцензії не набрав чинності. Людина більше 10 років пропрацювала, не було жодного зауваження, а протягом місяця – відразу три слухання в дисциплінарній комісії. Ось такими способами борються за місце арбітражного керуючого.

- Чи є шанс вижити компанії, яку через банкрутство хочуть захопити рейдери?

Кожен випадок індивідуальний. В Україні банкрутство чомусь розглядається як вирок: це означає кінець діяльності компанії. А його можна розглянути абсолютно з іншого боку – як очищення компанії від тієї негативної і фіктивної заборгованості, яка заважає працювати. Давайте розглянемо такий приклад: у підприємства велика фіктивна заборгованість, це ж не один «дутий» кредит, їх декілька. Кожен кредитний договір – це окремий суд. Очищуючись від фіктивної заборгованості, можна просто загрузнути в судах. Нічим більше не займатися, а тільки судитися. Процедура банкрутства дозволяє відсікти недобросовісних кредиторів і фіктивну заборгованість і перейти, скажімо, до процедури санації. І вже в процедурі санації підприємство може потихеньку розрахуватися з усіма кредиторами. Плюс залучити нові інвестиції. Крім того, не потрібно забувати, що при відсіканні фіктивної кредиторської заборгованості може виявитися, що підприємство насправді не має ознак банкрутства. І тому процедура банкрутства буде повністю закрита.

- У вас були подібні випадки?

- Поки що ні.

- Кажуть, в Україні поки такі випадки ще поодинокі ...

- Так, поодинокі. Процедура очищення від фіктивної заборгованості досить складна, але, в принципі, її можливо провести. Просто цим треба займатися. Раніше кредитори з великою кредиторською заборгованістю входили на підприємство і просто його «деребанили» - розбирали на частини, забирали кому що цікаво, а більш дрібні кредитори забирали те, що «погано лежить». І компанія зникала. І судова практика, і реалії були саме такі. Але, починаючи з 2014 року, судова практика все більше і більше йде не тільки на користь великих кредиторів, але вже і на захист інтересів боржника. Тобто можна знайти для себе цікаві інструменти, можна вискочити з цієї ситуації, не втративши компанію.
Процедура банкрутства дозволяє в цьому випадку всі сім кредитних договорів на 200 млн грн розглянути в одному судовому процесі, побачити реальну заборгованість у 20 млн гривень, яка до того ж забезпечена заставою. Після цього суд може вирішити, що заява про порушення процедури банкрутства необґрунтована, і в її задоволенні кредитору – відмовити. І це все можна зробити за три місяці, грубо кажучи.
Але тут є ще одна небезпека – кримінальні справи. Поки ви в судах заперечуєте неправомірно нараховану кредитором заборгованість, він може піти в поліцію і порушити кримінальну справу. На жаль, у нас Кримінальний кодекс недопрацьований і дозволяє порушити кримінальну справу навіть за фіктивною заявою. Поліція не розбирається, чи дійсно там є порушення, а просто порушує справу і вже потім розбирається. А в цей час кредитори починають «козиряти» цим фактом перед контрагентами боржника: «А ось у нього кредиторська заборгованість і кримінальна справа на 500 мільйонів, а ви з ним працюєте – він же вас кине». І, звичайно ж, клієнт починає втрачати контрагентів. Втративши контрагентів, він не отримує гроші, не отримавши гроші, йому немає чим розраховуватися. Підприємство не може залучити інвестиції. Все, замкнуте коло.

- Питання щодо закону «Про банкрутство»: Ви прихильник того, щоб написати абсолютно новий проект або доопрацювати діючий закон?

- Останнім часом стільки всього нового написано, але жоден з цих проектів не довели до ладу. Тому я вважаю, що на даному етапі краще доопрацювати нинішній закон: розібратися вже в усіх нюансах, привести у відповідність всю законодавчу базу. А потім вже дивитися, чи є необхідність у написанні нового закону.