Як в Україні за безцінь продається майно компаній-банкрутів

Оскільки держава не в змозі займатись цим самостійно, тому на ринку існують десятки приватних компаній-торгуючих організацій, що займаються продажем активів. Але все частіше з’являється інформація, що той чи інший актив було продано задешево «своїм» покупцям. Це означає, що кредитор, який розраховував отримати гроші в рахунок погашення, залишився ні з чим. Якщо не навести лад серед торгуючих організацій, сфера банкрутства та ліквідації підприємств зазнає суттєвих матеріальних та репутаційних втрат.

Квартира за 1 гривню

Майже рік тому в Україні стало відомо про оборудку з незаконним продажем 8 квартир у будинку на вул. Курській, 13 Е у Києві, що належала компанії «ІнвестІнтер». Ця нерухомість була передана в заставу компанії «Київщина Капітал», і гроші від її продажу мали піти саме їй. Але арбітражний керуючий, який розпоряджався майном «ІнвестІнтеру», вирішив інакше – він знайшов компанію «Брокерський дім «Універсал», і домовився з нею про проведення аукціону з продажу квартир. Інформація про місце, час і дату проведення аукціону з'явилась на сайті Мін'юсту, але компанія-кредитор «Київщина Капітал» підозрювала, що майно можуть продати за безцінь, що пояснювалось зокрема наступним організатор аукціону на зв'язок не виходив, на подачу документів для участі в торгах бажаючим було надано лише 2 години, а за місцем проведення аукціону знаходився багатоквартирний житловий будинок. І найголовніше – сама компанія «Брокерський дім «Універсал» за місяць до проведення торгів продавалася на сайті OLX за символічні 18 тис. гривень.

Господарський суд Київської області скасував даний аукціон, але за два дні він все одно був проведений. А ще за два дні стало відомо, що якась фізична особа придбала ці 8 квартир лише за 8 гривень – по одній гривні за кожну квартиру! Тоді це стало певним дзвоником, який сигналізував про певні вади на ринку продажу майна компаній-банкрутів. Але, нажаль, ніяких заходів тоді не було вжито. В цьому році історія може повторитись, тільки вже в набагато більших масштабах.

Виробництво за ціною однокімнатної квартири

Ще один приклад продажу майна компанії-банкрута задешево трапився в Одесі влітку цього року. В травні товарна біржа «Профі-Т» проводила аукціон, на якому було виставлено майно компанії «Агро-Монтаж» - виробничі бази та склади загальною площею 1521 тис. кв. м. Стартова ціна лоту склала 3,2 млн гривень. Переможцем аукціону стала компанія «Одесагрунтомаш», яка запропонувала за нього майже вдвічі більше – 6,32 млн. грн.. Проте, товарна біржа «Профі-Т» з необґрунтованих причин не визнала «Одесагрунтомаш» переможцем конкурсу, і призначила наступний аукціон на 2 серпня. При цьому першого переможця зі списку учасників торгів було виключено. В результаті майно було продано значно дешевше початкової ціни – лише за 1,86 млн гривень. Завадити продажу задешево не допомогло навіть втручання громадянського корпусу «Азов», представників якого охорона навіть не пустила на торги.

Вивіска за мільярд

Свіжий приклад – спроба оборудку з активами компанії «ІНКОМ», яка цього року пішла у самоліквідації.  Її історія почалася ще у 2000-х, коли ринок IT в Україні стрімко розвивався. Компанії в цій сфері росли, як гриби, а деякі – виходили в беззаперечні лідери.Компанія «Інформаційні комп’ютерні системи» стала брендом для цієї низки компаній, що працювали в цій сфері: Мегатрейд, Автор, Best Power, ІКС-Маркет, ІКС-Техно, Датаком та Датасат. У її штаті на той час працювало до 1,5 тис співробітників. Засновник цього бізнесу Олександр Кардаков став успішним і відомим – його вносили до рейтингів найбагатших українців і приписували статки в десятки мільйонів доларів. У 2003 році він навіть став Людиною року в номінації «За найбільший внесок в розвиток ринку системної інтеграції», а в 2006-08 рр був лідером в рейтингу «Найкращий топ-менеджер України» (за версією журналу «Компаньон»).

У 2015-му у «раю» Олександра Кардакова почались проблеми – деякі компанії було закрито, а їх співробітників – переведено до інших компаній. Причина труднощів виявилась простою – коли бізнес зростав, його власник хотів  все більшого й більшого, однак розвиватися хотів не за свої, а за кредитні гроші. Після девальвації гривні у 2014 році, обслуговувати кредити стало тяжко. Він вирішив залучити інвестора, аби обслуговувати борг перед ING в $30 млн., а з «Промінвестбанком» та Unicredit  було підписано угоди про врегулювання кредитних питань. Пан Кардаков обіцяв, що незадоволених кредиторів не залишиться. Та обіцяти, не означає оженитися. На початку 2016  року тактика роботи «ІНКОМ» з кредиторами різко змінилася. 20 січня цього року компанія змінила місце реєстрації з Києва на Чернігів, в той же день були змінені керівництво компанії та підписанти. Особи, що зсередини знають ситуацію «ІНКОМ» по розрахунках з кредиторами, припускають, що перереєстрація могла бути пов’язана з тим, що у компанії є лояльні суди в цьому регіоні, які можуть «допомогти» врегулювати проблемні питання на користь компанії. Подальші події підтверджують це. 24 лютого власники компанії прийняли рішення про припинення її діяльності і призначили Анатолія Рідзеля (дана особа раніше очолювала Управління з питань банкрутства в Чернігівській області) головою ліквідаційної комісії. Учасники встановили до 2 травня термін, протягом якого всі кредитори можуть подавати претензії. У квітні свої претензії подав Укрсоцбанк, який свого часу видав компанії «ІНКОМ» кредит під заставу облігацій. Потім тривала пауза, і тільки 8 вересня господарський суд Чернігівської області порушив страву , а в подальшому визнав ьбанкрутом «ІНКОМ» за статтею 95 «самобанкрутство» та призначив ліквідатором того ж пана Рідзеля. Й тут починаються «чудеса». Незважаючи, що на місце ліквідатора в суді претендували 7 чи 8 професійних арбітражних керуючих, суд призначив ліквідатором саме пана Рідзеля – фактично «людину з вулиці», яка ніколи не була арбітражним керуючим. Головний кредитор «ІНКОМу» - Укрсоцбанк, та арбітражні керуючі, яких суд проігнорував, оскаржили це рішення в апеляційному порядку, і зараз ця справа знаходиться в апеляційному суді.

Експерти вважають, що пауза між закінченням терміну подання претензій і початком процедури банкрутства могла бути невипадковою: процедура банкрутства передбачає, що деякі сумнівні угоди, що булі здійснені в період за рік до моменту початку справи про банкрутство, можуть бути відмінені. Але чи були насправді якість угоди про продаж майна чи інших активів компанією «ІНКОМ», достеменно не відомо.

Далі – краще. Подальші події тільки підтверджують бажання пана Кардакова уникнути сплати боргів. Справа в тому, що після початку процедури банкрутства ліквідатор мав би сформувати реєстр кредиторів , провести інвентаризацію майна компанії «ІНКОМ» та визначити її активи і пасиви. Але пан Рідзель просто передав майно електронній біржі, аби та продала його через аукціон. А саме «Електронним торгам України». Зараз на їхній площадці виставлено на продаж

цілісний майновий комплекс ПрАТ «ІНКОМ». І тут увага, до нього включено перелік матеріальних цінностей з 10 пунктів, серед яких, зокрема: вивіски «ІНКОМ», жалюзі на вікна, один кондиціонер, один пилосос, і металева огорожа на газоні біля офісу компанії – все що залишилося від колись супер успішної компанії. А ще 25 тис облігацій на суму 750,3 млн гривень, дебіторська заборгованість на суму 4,99 млн гривень та право вимоги на суму 390,5 тис гривень.

Загальна вартість цілісного майнового комплексу складає – 1,094 млн гривень. При цьому, за інформацією редакції, процедура спроби продажу цього майна супроводжується цілою серією порушень. Зокрема, майно «ІНКОМ» було виставлено на торги до того, як був сформований реєстр кредиторів банкрута – це раз. Друге: інвентаризація була проведена під час процедури самоліквідації і не була проведена після початку процедури банкрутства. І третє – ліквідатор виставив на продаж заставне майно без отримання згоди заставодавця . Нічого цього зроблено не було. На думку експертів, складається враження, що власники «ІНКОМ» намагаються якомога скоріше провести процедуру ліквідації компанії, навіть якщо це буде зроблено з порушенням закону. Й електронний торгівельний майданчик цьому допомагає. 

Хто винен й що далі робити?

Усі описані випадки не мали б шансу на життя, якби цьому не сприяли  електроні біржі.  Найстрашніше, що в кожній історії під основний удар підставляють потенційних покупів майна (інвесторів), які вважають, що площадка-продавець ретельно перевірила об’єкт продажу, перед тим як виставити його на аукціон. І це логічне припущення. Та в Україні виявляється така логіка не працює. Чому електроні торгівельні майданчики, які беруться за продаж майна компаній-банкрутів беруться за такі непрозорі й сумнівні справи, достеменно не відомо. На відміну від того, що робити далі. Держава повинна відрегулювати ринок продажу майна компаній-банкрутів і обмежити доступ до нього тим , хто хоче «нагріти руки» за рахунок інших. А для цього треба встановити прозорі, дієві і зрозумілі правила гри. Допоки ж український ринок продажу майна банкрутів залишається  своєрідним «дикий Західом». А на такий ринок іноземні інвестори, що звикли до захищеності своїх інвестицій, навряд чи прийдуть.