Олена Слівна: Закон про банкрутство – інструмент оптимізації бізнес-процесів

Про це вона заявила в ексклюзивному коментарі для інформаційного порталу Банкрутство & Ліквідація.

Головною проблемою даного закону, на мій погляд, є формалізованість його норм, яка може і допомагає при вивчені математичних наук, однак практику при його застосуванні доводиться з’ясовувати зміст окремої норми цього закону шляхом аналізу судової практики вищих судових інстанцій чи офіційних роз’яснень таких інстанцій.

Так званими "кривими нормами" можна вважати норми закону, які передбачають порядок задоволення вимог поточних кредиторів. Як встановлено законом, на такі вимоги не поширюється дія мораторію, та вони не включаються в реєстр вимог кредиторів. Тоді логічно припустити, що такі вимоги повинні задовольнятися позачергового. Однак норми закону, які встановлюють подальший механізм їх заявлення та задоволення прямо суперечать нормам, які встановлюють саму природу цих вимог, тобто ті, які виникли в процедурі банкрутства. Ці норми вказують, що задоволення поточних вимог може здійснюватися тільки у ліквідаційній процедурі.

Нові норми закону, які надали новий окремий статус забезпеченим кредиторам, начебто надали останнім привілейований статус. Вимоги таких кредиторів не включаються в реєстр кредиторів, вони не входять до комітету кредиторів і, відповідно, такі вимоги підлягають позачерговому задоволенню. Однак результат таких привілеїв – порядок задоволення їхніх вимог закон не передбачає. Так, наприклад, якщо у складі кредиторів є забезпечений кредитор, то майно, яке є об’єктом такого забезпечення, реалізується в звичайному порядку – через аукціон, без будь-яких привілеїв.

Знову ж таки, унаслідок вже згадуваної формалізованості закону це створює багато зловживань з боку учасників конкурсного процесу та виникнення оптимізаційних схем. Прикладом можуть слугувати справи, які докотилися до вищої судової інстанції за скаргами банківських структур унаслідок продажів майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу за 1 гривню завдяки низці новел із закону. Так ліквідатор отримав право самотужки формувати ціну на майно банкрута і в подальшому, якщо таке майно не продається, знижувати його початкову вартість доти, поки не з’явиться покупець.

Позитивними зрушеннями в організації та упорядкуванні конкурсного процесу можна вважати новелу відносно розгляду усіх майнових спорів щодо боржника в рамках справи про банкрутство. На моє переконання, це є логічним і правильним, бо ведення всіх справ щодо боржника одним суддею удосконалює порядок заявлення вимог до боржника та зводить це до одного провадження.

Моє власне бачення змін до конкурсного процесу полягає в тому, що на даний час процес є неконтрольованим і не є реальним правовим інструментом розв’язання проблемної заборгованості. На мій погляд, потрібні глобальні зміни у сфері конкурсного процесу, і нашим законодавцям необхідно звертатися до досвіду світової практики у цій сфері.