Олексій Степаненко: Діючий закон про банкрутство не є зразком законодавчої техніки

Про це він заявив в ексклюзивному коментарі для інформаційного порталу Банкрутство & Ліквідація.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в останній редакції від грудня 2011 року безперечно вніс низку позитивних новел, що значно покращили процес захисту прав та інтересів кредиторів в процедурі банкрутства. З іншого боку, поряд з такими нововведеннями законодавець не усунув ті проблеми, які існували ще під час дії попередньої редакції.

Аналізуючи практику ініціювання процедури банкрутства, можна зробити висновок, що в нашій державі поширеною стала тенденція використання даної процедури з метою ухилення деяких боржників від погашення заборгованості перед кредиторами. З метою створення штучних підстав для банкрутства та фіктивних кредиторських вимог за рахунок підконтрольних боржнику компаній недобросовісні боржники часто уникають погашення заборгованості перед кредиторами.

В діючій редакції закону про банкрутство значно розширено перелік підстав для оскарження угод, укладених боржником до банкрутства. Проте, передбачивши більше підстав для оскарження таких угод, саму процедуру їх оскарження законодавець залишив складною та до кінця не визначеною, що сьогодні призводить до розбіжності в судовій практиці. Серед основних недоліків процедури оскарження угод боржника можна виділити такі:

1. правом на звернення до суду з заявою про визнання недійсним договору, укладеного боржником, наділений лише керуючий санацією або ліквідатор;
2. кредитори прямо не наділені правом звертатись до суду в провадженні у справі про банкрутство із заявою про визнання недійсним договору, укладеного між боржником та третьою особою;
3. не врегульовано порядок звернення кредитора до суду з окремим позовом про визнання такого договору недійсним, що нерідко призводить до відмови судів у задоволенні такого позову.

Важливими також є зміни стосовно вимог кредиторів, які заявились пізніше встановленого законом 30-денного строку. У законі такі вимоги не вважаються погашеними і задовольняються в останню чергу. Дана норма фактично захищає кредиторів від випадкового порушення строку для заявлення з вимогами.

Крім того, особливої уваги заслуговує зміна в процедурі призначення розпорядника майна або ліквідатора. Остання редакція закону передбачає, що призначення розпорядника майна здійснюється за рахунок автоматизованої системи. Такий механізм, звичайно, сприяє недопущенню призначення підконтрольного одному з кредиторів чи боржнику арбітражного керуючого. Проте навіть такий механізм не є досконалим і ця редакція закону про банкрутство, все ж таки, залишила шляхи для обходу вищевказаного механізму. Зокрема, статтею 114 закону про банкрутство передбачено, що у випадку ненадання згоди арбітражним керуючим, який був обраний автоматизованою системо, суд має право призначити іншого арбітражного керуючого без застосування автоматизованої системи. Таким чином, виникають випадки, коли зацікавлені кредитори або боржник домовляються з арбітражним керуючим, обраним автоматизованою системою, щодо ненадання згоди останнім на участь у справі з метою призначення підконтрольного кредитору або боржнику розпорядника майна.

Підсумовуючи сказане, можна відмітити, що діюча редакція закону про банкрутство – це незакінчена реформа. Попри низку позитивних речей, концептуальні нововведення не є досконалими та залишають можливості для зловживань з боку зацікавлених осіб.