Logo
До статей

Чи вдасться знайти баланс між інтересами кредитора та правами боржника?

23 жовтня, 2017
Аналітика
Чи вдасться знайти баланс між інтересами кредитора та правами боржника?

Інтереси кредиторів намагаються захистити автори ідеї запровадження інституту довірчої власності. За задумом, майно має належати позикодавцю, доки боржник не зробить усіх виплат. Чому ж експерти скептично ставляться до цієї пропозиції?

Підстави для побоювань

Низька платоспроможність українців не зменшує кількості позик, якими вони користуються для задоволення найрізноманітніших потреб. Але через те, що гарантії своєчасного повернення коштів з кожним роком стають усе більш непевними, позикодавці вимагають від держави вжиття заходів для захисту їхніх інтересів. Одним із таких може стати запровадження інституту довірчої власності. Принаймні так обурені позичальники сприймають законодавчу ініціативу парламентарів — проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження права довірчої власності, як способу забезпечення виконання зобов’язань» (№4188), спрямований на покращення інвестиційного клімату в державі.

Чи дійсно довірча власність зможе стати дієвим механізмом? Експерти в цьому питанні не одностайні.

Підстави для побоювань у боржників дійсно є. Так, у пояснювальній записці прямо вказується на необхідність мінімізації ризиків повернення проблемної заборгованості та наголошується на доцільності запровадження нового інструменту забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Тож не дивно, що боржники, особливо ті, які відчувають фінансові складнощі, почали бити на сполох. Водночас окремі фахівці не поділяють такого занепокоєння, оскільки впевнені: інститут довірчої власності захищає інтереси і кредиторів, і боржників рівною мірою.

Аби розібратись, як це відбувається, спеціалісти наполягають на дослідженні практики інших країн. Наприклад, науковець Роман Майданик під час засідання комітету з цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України доповів, що найбільш прийнятні для нас моделі інституту довірчої власності діють у Німеччині та Швейцарії, а також про англо-американський траст.

Іноземний досвід

У ФРН механізм управління майном за моделлю довірчої власності передбачає два типи відносин. Перший — фидуція-управління, тобто передання права власності на майно установником (федуціантом) управителю (федуціарію), який зобов’язаний управляти майном або на користь федуціанта, або на користь вигодонабувача (бенефіціара). Другий — федуція-забезпечення (про що говорять автори проекту №4188), тобто передання боржником власності кредитору, який зобов’язується її повернути після остаточного повернення боргу. Свого часу, впровадивши такий механізм, законодавець Німеччини фактично легалізував забезпечення кредиту без передання власності кредиторові у володіння.

При цьому з метою захисту прав боржника німецька судова практика встановила низку обмежень. Наприклад, вартість забезпечення не може перевищувати вартості вимоги, а в разі неплатоспроможності боржника кредитор може претендувати тільки на відособлене задоволення основної вимоги.

У Швейцарській Конференції діють так звані довірчі конструкції, найвідомішою з яких є довірче передання. Воно схоже на довірче передання у ФРН, проте передбачає недостатнє відмежування переданого майна від власності федуціарія та недостатній захист прав федуціанта. Інші менш поширені конструкції — довірче управління, довірче забезпечення й довірча великодушність (передбачає передання права власності в подальшому).

Характерною ознакою механізмів довірчої власності Німеччини та Швейцарії є те, що вони фактично не мають законодавчого закріплення. Основним нормативним джерелом у цій площині є Гаазька конвенція про право, що може бути застосоване до трасту. Практичні ж питання вирішуються в судах.

Більш гнучкою моделлю є англо-американський траст. По-перше, американці воліють не заморочуватися законодавчими актами, тому підстав для настання трасту всього дві: декларація намірів і передання та прийняття довірчої власності. По-друге, англо-американські трасти сформовані на підставі прецедентів, тому концепція того, як має себе поводити власник, є дуже розгалуженою, а численні моделі трастів дозволяють разом із титулом власника, який дає право контролю над майном, надавати найрізноманітніший набір повноважень. І по-третє, американці визнали, що установником, управителем і вигодонабувачем може бути одна особа.

Українські науковці зазначений підхід вважають спірним, проте визнають його революційність.

Вітчизняні особливості

Яким же має бути інститут довірчої власності в Україні? Науковці підкреслюють необхідність виходити з доктринальних позицій, а саме з того, що змістом зазначеного інституту є відносини, які передбачають відчуження власності на користь довірчого власника. Той у свою чергу має здійснювати управління майном на користь третіх осіб. При цьому разом із правом власності до довірчого власника переходять і обтяження, виражені в тому, що реалізовуватися право довірчої власності може лише для досягнення мети, задля якої було надане. У разі настання умов припинення права довірчої власності довірчий власник зобов’язаний передати титул власника в концепція того, як має себе поводити власник, є дуже розгалуженою, а численні моделі трастів дозволяють разом із титулом власника, який дає право контролю над майном, надавати найрізноманітніший набір повноважень. І по-третє, американці визнали, що установником, управителем і вигодонабувачем може бути одна особа.

Українські науковці зазначений підхід вважають спірним, проте визнають його революційність.

Вітчизняні особливості

Яким же має бути інститут довірчої власності в Україні? Науковці підкреслюють необхідність виходити з доктринальних позицій, а саме з того, що змістом зазначеного інституту є відносини, які передбачають відчуження власності на користь довірчого власника. Той у свою чергу має здійснювати управління майном на користь третіх осіб. При цьому разом із правом власності до довірчого власника переходять і обтяження, виражені в тому, що реалізовуватися право довірчої власності може лише для досягнення мети, задля якої було надане. У разі настання умов припинення права довірчої власності довірчий власник зобов’язаний передати титул власника вигодонабувачу або повернути довірителю.

Таким чином, визначальною особливістю довірчої власності є те, що вона являє собою право, яке здійснюється в чужих інтересах.

В Україні, кажуть науковці, вже є приклади регулювання подібних відносин. Ідеться, скажімо, про право власності на активи фондів фінансування будівництва. Покупці квартир передають забудовнику у власність кошти, якими той розпоряджається, доки новобудова не буде здана в експлуатацію. Із настанням цього моменту право власності на житлову площу переходить до покупців.

Інший приклад — створення та управління активами консолідованого іпотечного боргу. Він формується з окремих позик (кредитних договорів) у один пул, що спрощує обслуговування активів, а також підвищує їх рентабельність у разі продажу.

Водночас обидва випадки не є прикладами функціонування інституту довірчої власності в його класичному виді хоча б тому, що в ст.1033 Цивільного кодексу сказано, що договір управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління. А в ч.2 ст.1037 ЦК йдеться, що користування та розпорядження майном довірчим власником є не його правом, а обов’язком, що суперечить загальновизнаній концепції інституту довірчої власності.

Тому, наголошую фахівці, навіть укладання договору, яким можна врегулювати деякі нюанси передання майна довірчому власнику, не усуває законодавчих неузгодженостей.

Деякі перестороги

Розв’язати цю проблему якраз і спробували автори проекту №4188. Так, ЦК вони пропонують доповнити параграфом, присвяченим довірчій власності. Зокрема, планується дати визначення поняттю «право довірчої власності», а також прописати, що з моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно довірчому власнику, припиняється.

Водночас саме право довірчої власності трактується розробниками документа як спосіб забезпечення виконання зобов’язань і різновид права власності на майно. Такий підхід викликає в експертів занепокоєння, оскільки довірча власність є більш універсальним механізмом, аніж механізм забезпечення зобов’язань.

Фахівці переконані: якщо проект №4188 буде прийнятий у тому вигляді, в якому він оприлюднений, проблем ані в кредиторів, ані в боржників не поменшає. Ці питання доведеться вирішувати українським суддям, які можуть виявитися не готовими до гнучкості в прийнятті рішень.

Тож ідею впровадження інституту довірчої власності в Україні правники визнають цілком прийнятною. Проте наголошують на потребі більш виваженого підходу до її втілення в життя.

За матеріалами: Закон і Бізнес

Коментарі
Додати коментар