Logo
До статей

Новели процесульного законодавства: що очікувати від нового ГПК

03 листопада, 2017
Аналітика
Новели процесульного законодавства: що очікувати від нового ГПК

Громадський діяч, переможець конкурсу на посаду судді Верховного Суду Ганна Вронська проаналізувала нові положення господарського процесуального законодавства та надала свої детальні коментарі щодо найцікавіших положень.

Демократичне суспільство та правова держава мають потребу в ефективній і незалежній судовій владі. Недієва та малоефективна судова влада є найбільшою загрозою для існування правової держави, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, інтересів громадянського суспільства.

Для ефективної реалізації права на справедливий суд в Україні потрібні, крім інституційних змін, зміни процесуального законодавства. Президентом як невідкладний був внесений до Верховної Ради проект Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів» (законопроект №6232 від 23.03.2017 року). Законопроект був прийнятий Верховною Радою України, підписаний Головою Верховної Ради та переданий на підпис Президенту.

Слід зазначити, що першочерговою зміною, яка знайшла відображення в усіх процесуальних кодексах, є впровадження ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду, як превалюючого завдання судочинства. Так, зокрема, стаття 2 ГПК передбачає, що:

1. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Це означає, що при прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватися, у першу чергу, основним завданням судочинства. І таким основним завданням є саме ефективний захист прав та інтересів особи. На цьому ж принципі базується і право суду застосувати на вимогу особи, яка звернулася до суду, спосіб захисту її права, який не передбачений законом або договором, якщо передбачені законом або договором способи не забезпечують ефективного захисту такого права.

Для реалізації ефективного захисту прав та інтересів особи як основного завдання судочинства суду надаються ряд дискреційних повноважень при вирішенні процесуальних питань. Законопроект передбачає низку змін, спрямованих на забезпечення таких засад судочинства як змагальність, диспозитивність та пропорційність.

На прикладі проекту ГПК можна побачити, що змагальність, диспозитивність та пропорційність віднесені до основних засад (принципів) господарського судочинства.

Стаття 2. Завдання та основні засади господарського судочинства

3. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є:

5) змагальність сторін

6) диспозитивність

7) пропорційність

Змагальність сторін. У запропонованому проекті ГПК переважна більшість процесуальних повноважень суду переглянута, виходячи з принципу виконання судом у цивільному та господарському процесах виключно ролі арбітра і ніколи — слідчого. Докази, включаючи висновки експертів, подаються сторонами; суд витребовує докази і призначає експертизу лише у визначених законом випадках.

Так, відповідна стаття 5 проекту ГПК передбачає, що:

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов’язків.

Крім упорядкування і доопрацювання норм, що стосуються способів захисту, проект ГПК доповнено новелами, які, зокрема, передбачають проведення експертизи не тільки на підставі ухвали суду, а й на замовлення учасників справи.

Так, стаття 102 ГПК передбачає, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов’язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Новелою ГПК також є інститут експертів з питань права. Стаття 71 проекту ГПК передбачає, що як експерт з питань права може залучатись особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом. При цьому висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.

Варто звернути увагу, що правила господарського процесу доповнено нормами, які дозволяють використовувати показання свідків як субсидіарне джерело доказів.

Стаття 88 проекту ГПК передбачає, що показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Важливо зазначити, що проект ГПК вводить таке поняття як «електронні докази» (стаття 97), визначає порядок їх надання та дослідження тощо.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі, текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатись, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах та ін.), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Проектом ГПК передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Однак паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (електронну копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Водночас, передбачене проектом ГПК розширення способів судового захисту має збалансовувати «система стримань та противаг», яка створюється за допомогою норм, що передбачають відповідальність за зловживання процесуальними правами, такими як подання завідомо безпідставного позову, необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог, базпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, маніпуляція автоматизованим розподілом справ (подання декількох позовів), умисне неповідомлення осіб, які мають бути залучені до справи.

У випадку зловживання процесуальними правами суд може застосувати до учасників такі заходи: залишення заяви без розгляду, забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, окрема ухвала, ШТРАФ та деякі інші.

Слід звернути особливу увагу, що проект ГПК прямо передбачає, що не тільки суд, але й учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Це незвично. Але концептуально це дуже прогресивна норма. Певний час ми звикли, що під час представництва у суді саме інтереси клієнта повинні домінувати. Проект ГПК це змінює.

Як приклад можна зазначити: якщо у Сполучених Штатах Америки «обов’язок перед судом» підпорядковується «обов’язку перед клієнтом», то у Великобританії — the Duty to the Court prevails over the duty to the Client. Тобто обов’язок адвоката/юриста діяти доброчесно перед судом стоїть вище за обов’язок перед клієнтом. Такої ж практики дотримуються в Австралії та Новій Зеландії.

З цього приводу доцільно навести цитату з відомого рішення Rondel v. Worsley (Великобританія).

[The advocate] has a duty to the court which is paramount. It is a mistake to suppose that he is the mouthpiece of his client to say what he wants, or his tool to do what he directs. He is none of these things. He owes allegiance to a higher cause. It is the cause of truth and justice.

Тож, залишається тільки сподіватися, що з часом учасники господарського процесу будуть більш відповідально ставитися до здійснення своїх процесуальних прав та не використовуватимуть їх на шкоду принципу поваги до суду. Адже повага до суду та довіра до суду — це, безперечно, взаємопов’язані поняття. І лише той суд, до якого у суспільства буде і довіра, і повага, зможе бути справді незалежним. А ми всі знаємо, що лише незалежний суд є гарантією справедливого та неупередженого вирішення спорів.

За матеріалами: АПУ

Коментарі
Додати коментар