Logo
До статей

Приватні виконавці: перший практичний досвід роботи

20 грудня, 2017
Аналітика
Приватні виконавці: перший практичний досвід роботи

В Україні запрацювала нова інституція приватних виконавців. Є перші результати, визначилися й недоліки системи, які потребують вдосконалення.

Про практичний досвід роботи за кілька місяців інформаційному порталу Банкрутство & Ліквідація розповів приватний виконавець, кандидат юридичних наук Андрій Авторгов.

Бізнес злякався приватних виконавців

У вас уже є реальний досвід приватного виконання судових рішень. Розкажіть, як усе відбувалося?

Відбувалося все у повній відповідності до чинного законодавства, у максимально можливі стислі строки, без скарг стягувачів та боржників. Перша справа була пов’язана з банком. Той, хто має борги і справу з державним виконавцем, знає і про появу приватних. Тож непорозумінь жодних не було. Позиція ж стягувача така – нарешті запрацював інститут приватних виконавців. Маю вже виконані у повному обсязі судові рішення на суму від 100 тисяч до 3,5 млн гривень.

Поки що у нас є обмеження по сумах: до нового року приватний виконавець не може виконувати рішення, де сума стягнення становить шість і більше млн гривень. Протягом першого року роботи (це рік перебування приватного виконавця у реєстрі приватних виконавців) не можна виконувати рішення на суму більше, ніж 20 млн гривень. Потім це обмеження знімається. На моє переконання, це тому, що великий бізнес злякався приватних виконавців і боїться, що на них дійсно буде важче вплинути, ніж на державних. А ми знаємо, що коли починаються борги на сотні мільйонів, а то й мільярдів гривень – це вже не борги, а політика практично.

Взагалі, переконаний, що система примусового виконання, як і судова система, має бути зручною для споживача, і намагаюсь робити все для цього.

Стягувача, який приходить до мого офісу віддати виконавчий документ на виконання, пригощають кавою, і вже за півгодини він може отримати як постанову про відкриття виконавчого провадження, так і у передбачених законом випадках – постанову про накладення арешту на майно боржника.

Є впевненість, що реформа просувається у потрібному напрямку? Чи виникли перешкоди і які саме? Чи потребує ваша діяльність законодавчого вдосконалення?

Я навчався на першому потоці Інституту післядипломної освіти Мін’юсту, де проходить навчання приватні виконавці. Це було у березні нинішнього року. І вже тоді, обговорюючи закон про виконавче провадження, ми розуміли проблеми, з якими зіткнемося. Деякі побоювання справдилися. Закон новий, окремі питання чітко не врегульовані. Зокрема, що стосується винагород – це прописано в законі про органи та осіб, які визначають статус приватних виконавців, і в законі про виконавче провадження, і ще розмір винагороди встановлюється Кабміном. На мій погляд, норми, що стосуються винагороди, варто було б прописати в процесуальному законі – про виконавче провадження, і чіткіше. Наприклад, зазначено, що основна винагорода стягується у порядку, встановленому для стягнення виконавчого збору. Як це розуміти? Це вона повністю дорівнює чи вона лише стягується, як виконавчий збір? Такі прогалини законодавець нам залишив, це потрібно виправляти. Інституція приватних виконавців в Україні нова, відповідно парламентарії у цьому випадку були першопрохідцями. Десь потрібні зміни на підзаконному рівні до наказів Мін’юсту, десь – зміни до закону. Я неодноразово  подавав свої пропозиції усім зацікавленим особам. Наскільки мені відомо, такі зміни в Мін’юсті вже готуються з урахуванням першого досвіду. Їх, на мій погляд, треба виносити на широкий загал, радитись з Асоціацією приватних виконавців.

Є також системні проблеми, які держава не розв’язувала десятиліттями. Це, зокрема, відсутність чіткої та зрозумілої системи реєстрації прав на рухоме майно, яке потребує державної реєстрації, та питання доступу до реєстрів такого майна і накладення на нього арешту. Це проблема існування «нового» та «старого» реєстру прав на нерухоме майно. Це недосконалість існуючої «паперової» системи арешту коштів на рахунках в банках.

Країні потрібна автоматизована система арешту коштів

Є різниця у складності виконання залежно від того, у якій саме сфері – банківській чи майновій – відбувається ваша робота?

Легше списувати з рахунків чи реалізовувати майно? Якщо у підприємства-боржника є кошти, то, звичайно, списувати з рахунків легше. Але хочу навести приклад Литви, там ми вивчали  міжнародний досвід. Так ось, там автоматизована система арешту коштів вже давно працює. У нас же це відбувається у паперовому вигляді: виконавець виносить постанову про арешт коштів боржника, особисто заносить у банк або відправляє поштою, банк приймає її до виконання. Потім потрібно виставити ще платіжну вимогу, її треба спочатку зареєструвати в своєму банку, потім відправити в банк боржника. Це все, по-перше, забирає багато часу, а по-друге – цей паперовий документообіг дуже великий виходить  і у виконавця, і у банку. В багатьох країнах запровадили автоматизований доступ виконавців до рахунків коштів банку боржника. Виконавець натисканням однієї кнопки у себе на комп’ютері може арештувати кошти на рахунку боржника, списати їх, не займаючись паперовим стягненням. Більше того, у Литві ця система розумніша та інтелектуальніша – вона списує кошти з урахуванням черговості, пропорційності: якщо на якомусь рахунку боржника достатньо коштів для стягнення, то система автоматично звільняє від арешту інші рахунки. У нас же виконавець, не знаючи, де є кошти, спрямовує постанову на всю суму арешту, створюючи незручності і боржнику (якщо заарештовуються, умовно, сто тисяч гривень, то за наявності у боржника десяти  рахунків буде заарештовано мільйон гривень). Потім виконавець списує з того рахунка, де є кошти, а з решти знімає арешт. Якби була автоматизована система, все робилось би набагато швидше і без зайвих паперів.

Можливо, тому й гальмується запровадження такої системи, що вона створює прозору картину…

Така система усунула б такі моменти, коли банки попереджають та рятують своїх великих клієнтів. У банку вдають, що не розуміють, що написано у постанові, або починають чіплятися до якихось норм, щось вигадують, не виконують законних вимог приватного чи державного виконавця. За цей час боржник переводить на інший нещодавно відкритий рахунок кошти. Тому, звичайно, великі боржники, представники яких знаходяться і у Верховній Раді, просто бояться такої системи.

Питання автоматизованого арешту коштів стоїть дуже гостро. Фактично, якщо боржник починає відкривати нові рахунки, засобом реагування виконавця може бути направлення відповідної заяви стосовно боржника або директора боржника, якщо це юридична особа, про притягнення до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого статтею 382 - невиконання судового рішення, ухиляння від виконання судового рішення. Але ми розуміємо, що наші правоохоронці по таких, на їхній погляд, незначних фактах порушення законодавства працюють досить неохоче. Потім потрібно оскаржувати бездіяльність слідчого у суді, тобто проходити той шлях, яким іде потерпілий у будь-якому злочині. А за наявності автоматизованої системи таких ухилянь просто не було б або вони не мали б сенсу, бо нові рахунки відразу були б заарештовані.

Крім того, лякають і фізичних осіб-боржників, мовляв, у вас і комунальні борги будуть списувати з пенсійних та зарплатних карток. Насправді, ці питання вирішуються дуже просто – зарплатним та пенсійним рахункам присвоюється категорія захищених і відповідно з них виконавець може стягнути не більше від визначеного законом розміру у 20 чи 50 відсотків зарплати, пенсії чи стипендії, залежно від того, що стягується, - штраф чи аліменти.

У первісному варіанті закону про судову реформу ця система була закладена, потім парламентарі вирішили чомусь, що вона не на часі. Мін’юст намагається на підзаконному рівні створити її на позиціях обміну даними з банками, з НБУ, взявши за основу систему, яка працює у Хорватії.

До Європи ще далеко…

Що ще цікавого та корисного з міжнародного досвіду, на Вашу думку, могла б запозичити Україна?

Під час візиту до Литовської Республіки ми побували на Державному підприємстві «Центр регістрів Литви» (аналог нашого ДП НАІС), відвідали Палату приватних виконавців та завітали до офісу приватного виконавця.

Дізналися про переваги реєстраційної системи цієї балтійської країни. Там вся інформація про майно боржника є в розпорядженні одного адміністратора і виконавець має до неї миттєвий електронний доступ.

У нас, на жаль, реєстр автотранспортних засобів веде сервісний центр МВС, реєстр спецтехніки – інше відомство, реєстр плавзасобів – ще одне відомство, повітряних  суден – Державіаслужба. І доступ до цих реєстрів і у приватних, і у державних виконавців виключно паперовий. По кожному виду майна треба робити запит. Це займає певний час. У Литві все централізовано. Там виконавець натисканням однієї кнопки розсилає постанову про накладення арешту на майно боржника по всіх реєстрах, і вона в електронній формі приймається до виконання негайно. 

Якщо повернутися до теми «старого» та «нового» реєстрів прав на нерухомість. Боржник може мати майно, яке не зареєстроване в новому реєстрі, і підтвердження права власності треба шукати в БТІ, а там не всі документи… все розпорошено, і це проблема. Якщо раніше, ще за радянських часів, все стягнення можна було здійснити за рахунок опису в квартирі боржника, то зараз інші часи. Більш-менш серйозне стягнення навіть  з фізичної особи таким чином не виконаєш, не кажучи вже про юросіб. З’явилося інше майно, якого не було за радянських часів – майнові права на інтелектуальну власність, громадяни почали зберігати цінності в банківських сейфах. На все це виконавець повинен реагувати, знати, де шукати і як шукати. Пошук такого майна є недосконалим, оскільки недосконалий реєстр, тоді й стягнення пробуксовує.

У Литві система реєстрації майнових прав найкраща у Європі, краща, ніж у західних країнах. Вони нею дуже пишаються, знаю, що її пропонували нам, але ж нам завжди щось не підходить, у нас завжди є якийсь свій шлях.

У Литві існує демографічний реєстр, якого немає у нас. Що це значить? У нашому  реєстрі нерухомість прив’язана до адреси, за адресою у нас ведеться пошук, за ідентифікаційним кодом. У них кожен громадянин має код (не податковий), і за цим кодом на цю особу реєструється все майно, і його легко знайти. Там усе прозоро. А якщо ми не знаємо, скільки в нас є громадян навіть на сьогодні, не знаємо, скільки у нас виборців на сьогодні,  то  як можна знати, яке у людей майно? 

Приватний виконавець - не колектор

Ви відчуваєте конкуренцію з боку державних виконавців?

Швидше, це  питання слід ставити державним виконавцям: чи відчувають вони конкуренцію з боку «приватників» з огляду на те, що діючих приватних виконавців менш як 100 осіб, а ось «державників», якщо не помиляюсь, майже 7 тисяч.

Зараз реальної конкуренції, щоб стягувач забрав документи у державного виконавця, який захворів, або не хоче працювати, або домовився з боржником, і приніс нам – немає. З набранням чинності Законом №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року зазнала змін і норма, викладена в абзаці першому частини п’ятої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що за заявою стягувача від органу ДВС до приватного виконавця буде передаватися саме виконавче провадження, а не виконавчий документ, як це зазначено у чинній редакції закону. Виконавчий документ може бути передано від державного до приватного виконавця виключно до відкриття виконавчого провадження, тобто лише протягом одного дня, якщо він не передумає. А таких випадків – один на мільйон. Наприклад, справа перебуває у ДВС півроку, ніхто нічого не робить, він хоче передати, а не може цього зробити. Або стягувач хоче зробити вигляд, мовляв, я можу у тебе забрати справу і віддати приватнику, бо ти не працюєш. А йому у державного виконавця відповідають – сиди, нічого не роби, бо немає механізму передачі.  Тож реальної конкуренції на сьогодні немає.

За законом про внесення змін до процесуальних кодексів вносяться зміни до закону про виконавче провадження, вони трохи пізніше наберуть чинності – із запровадженням єдиного реєстру виконавчих проваджень. Хочеться сподіватися, що питання передачі виконавчого провадження від органу ДВС до приватного виконавця буде остаточно вирішено, що призведе до справедливої конкуренції між державними та приватними виконавцями.

Чим приватний виконавець відрізняється від сумнозвісних колекторів?

На мій погляд, навіть саме порівняння приватних виконавців з колекторами є досить некоректним. Чомусь нікому не спадає на думку порівнювати державного виконавця і колектора. А приватний виконавець здійснює свою діяльність у тому самому правовому полі, що і державний. Як державний, так і приватний виконавець зобов’язані здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Колекторам, на відміну від виконавців, не потрібне рішення суду або іншого компетентного органу. Їхня діяльність полягає у створенні психологічного тиску на боржника шляхом постійного нагадування йому про сплату боргу та погроз. При цьому боргове зобов’язання може бути в десятки або сотні разів завищеним або ж взагалі неіснуючим,  проте для колекторів це не буде жодною перешкодою.

На моє переконання, таке явище як колекторство з’являється у випадку, коли належним чином не працюють судова система та система примусового виконання рішень або ж вони занадто дорогі.

На жаль, уже було зафіксовано випадок надсилання колекторами листів від імені міфічного «старшого приватного виконавця районного управління юстиції». Наскільки мені відомо, Міністерством юстиції за даним фактом було подано відповідну заяву до органу досудового розслідування щодо вчинення кримінального правопорушення.

Яку підготовку повинен мати приватний виконавець, щоб виконувати своє завдання на належному рівні?

Скажу, що досвіду роботи державним виконавцем, хоч і дещо давнього, та досвіду, отриманого протягом здійснення адвокатської діяльності, мені поки що вистачає.

А загалом, приватному виконавцеві доводиться бути і власне виконавцем, і адвокатом, і керівником маленького колективу, і менеджером, і бухгалтером одночасно.

Перспективи професії

Пане Андрію, на Вашу думку, як приватні виконавці можуть вплинути на економічний розвиток, на підприємництво в країні?

Це беззаперечно відбудеться, але не одразу. Знову ж таки, зі свого першого досвіду скажу, що боржник, який був змушений виконати рішення зі сплатою основної винагороди приватному виконавцю, в іншій справі вже пропонує своєму кредиторові виконати рішення, не доводячи його до примусового виконання.

Бізнес розуміє, що в нашій країні не виконувати рішення суду, наприклад, рік - це вигідно. Арифметика проста: виконавчий збір становить 10% від суми боргу, а кредитна ставка в банку - 25% річних. Тобто можна «кредитуватись» за рахунок кредитора ще, наприклад, рік. Чи подасть кредитор позов до суду про стягнення за ст. 625 ЦКУ, ще питання, а ось стягнення виконавчого збору можна буде оскаржити в судовому порядку, адже склалась така практика, що суди скасовували постанову про стягнення, якщо у державного виконавця «не дійшли руки» до виконавчих дій, окрім відкриття провадження.

А ось якщо приватний виконавець швидко візьметься за справу та стягне суму боргу й основну винагороду за кілька тижнів, то не виконувати рішення вже стане справою невигідною.

І коли бізнес у цьому переконається, то та його частина, яка в принципі в змозі виконати рішення, не доводячи справу до примусового виконання, буде це робити, що пожвавить економічний оборот.

Чи виникають загрози вашій незалежності під час виконання посадових обов’язків?

Зі свого досвіду можу сказати, що категорична відмова приватного виконавця від пропозицій деяких боржників «полюбовно вирішити питання» сприймається останніми з подивом.

Уже довелося чути на свою адресу погрози «позбавити ліцензії, організувати перевірку, дзвінок від керівництва Мін’юсту, кримінальне провадження» тощо…

Проте стикаючись з твердою та непохитною позицією виконавця, і такі боржники поступово приходять до сприйняття приватного виконавця, як нової інституції, яка відповідно до чинного законодавства гідно виконує свою функцію.

Разом із тим, будучи обізнаними з реаліями нашої держави, кожному приватному виконавцю потрібно бути готовим до будь-якої ситуації. Адже незалежність – це основне. Йде до нас стягувач, знаючи про те, що приватний виконавець не візьме хабара, і це є для нього визначальним. Він має бути переконаний, що приватний виконавець буде працювати, він мотивований достойною винагородою, стягувач може укласти з ним договір на додаткову винагороду, законну та легальну, яка не стягується з боржника, а виплачується за домовленістю між стягувачем та виконавцем. Є, звісно, велике податкове навантаження на нас, але держава дала можливість заробити, відповідно, має розраховувати на податки.

Ваші дії можуть бути оскаржені у суді. До чого має бути готовий приватний виконавець?

Перш за все, до того, що суд не ставитиметься до нього так само поблажливо, як до виконавця державного, як це досить часто буває. Слід ретельно відстоювати свою позицію у справах щодо оскарження дій виконавця, позаяк наслідком програшу цілком може бути позов про стягнення шкоди. За державного виконавця в цьому випадку платить держава, а ось приватний виконавець платить за свої прорахунки сам. Звичайно, можна сподіватись на страхову компанію, проте й вона може, наприклад, збанкрутувати або заперечувати страховий випадок. Тому «приватнику» потрібно бути дуже виваженим у своїх діях.

У чому полягають ключові моменти кодексу етики приватного виконавця?

Незалежність, професіоналізм, запобігання конфлікту інтересів.

Думаю, що  Кодекс етики, затверджений Першим з’їздом приватних виконавців, який відбувся 14 листопада 2017 року, буде ще доповнюватись та удосконалюватись.

Коментарі
Додати коментар