Logo
До статей

Цікаве банкрутство: Практичне застосування принципів правової визначеності новоствореним Верховним судом

12 лютого, 2018
Аналітика
Цікаве банкрутство: Практичне застосування принципів правової визначеності новоствореним Верховним судом

Редакція інформаційного порталу Банкрутство & Ліквідація звернула увагу на доволі специфічну ситуацію, що склалась під час розгляду справи про банкрутство «СПК Меридіан»

11.02.2008р. між ПАТ «СПК Меридіан» та  ТОВ «СПК БВ Космос» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу  та зареєстрований в реєстрі за №1664.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2011р. порушено провадження у справі №15/167-б про банкрутство   ПАТ «СПК Меридіан».

Постановою Господарського суду м. Києва від 14.11.2013р. ПАТ «СПК Меридіан» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

05.03.2014р. ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято до провадження заяву ліквідатора ПАТ «СПК Меридіан» про визнання недійсним Договору та витребування майна боржника в межах справи №15/167-б про банкрутство ПАТ «СПК Меридіан».

Проблематика

Безумовно, інститут консолідації ліквідаційної маси шляхом повернення виведеного майна на боржника займає, якщо не найголовнішу, то одну з визначальних ролей у ліквідаційній процедурі.

Однак, його застосування має бути обмежено загальними принципом верховенства права, та його складовою – правовою визначеністю.

Наразі можна констатувати, що судова практика щодо застосування строків позовної давності у справах про банкрутство є доволі різноманітною та суперечливою, і вказана справа, є яскравим прикладом цього.

Розгляд згаданої справи триває вже понад п’ять років, а судові рішення у ній є настількі ж змінюваними та протилежними, як наш податковий кодекс.

Повертаючись до суті справи, слід звернути увагу на принципи застосування положень законодавства про строки позовної давності та визнання поважними їх пропуску.

Як вбачається з реєстру судових рішень, під час чергового перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, суди попередніх інстанцій визнали поважним пропущення арбітражним керуючим строків позовної давності на оскарження оспорюваних правочинів на 6 років мотивуючи це наступним. При порушення провадження справи про банкрутство та призначені розпорядника майна, основна функція арбітражного керуючого полягає у збереженні наявного майна та контролі за поточним відчуженням майна боржника. Положення закону про банкрутство не надають розпоряднику майна повноваження щодо визнання угод боржника недійсними.  Вказаний обов’язок  виникає у арбітражного лише після переходу до ліквідаційної процедури.

Аналіз зазначеної ситуації свідчить, що строк позовної давності пропущено арбітражним через законодавчі обмеження, які містяться у законі України про банкрутство.

Отже, якщо станом на час порушення провадження у справі про банкрутство строк загальної позовної давності у три роки на оскарження укладених боржником правочинів ще не сплив, а на час переходу у ліквідаційну процедуру вже сплив з підстав необхідності проведення процедури розпорядження майном, передбаченого законодавством, то причини пропуску строків позовної давності арбітражним керуючим визнаються поважними.

І це виглядало б логічним щодо правочинів, укладених протягом 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство. Однак, у справі, що перебуває на розгляді ВС, дещо інша ситуація.

Угода, що оскаржується, укладена за 3 роки та 9 місяців до порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином, строк позовної давності сплив ще до порушення справи про банкрутство, а отже законодавчі обмеження повноважень арбітражного керуючого під час провадження у справі про банкрутство жодним чином не можуть визнаватись як поважна підстава пропуску  позовної давності.

Вказана справа викликає інтерес щодо формування судової практики ще й у розрізі забезпечення позову та порушення майнового інтересу позивача.

Правочин, про який йдеться мова у вищезазначеній справі, було укладено під час існування заходів забезпечення позову. Однак, розгляду справи по суті, в межах якої було вжито заходів забезпечення позову, фактично не відбулось, через втрату у позивача інтересу, у зв’язку з чим, вказаний позов залишено без розгляду.

Практика ВСУ

При цьому практика ВСУ свідчить, що обмежувальні заходи мають забезпечувати захист від ризику реального порушеного права. У разі коли у позивача відсутній інтерес до спору, то відповідно  і заходи забезпечення позову, на захист яких заходи і було вжито, припиняють свою дію:

- відсутність матеріально-правового інтересу позивача, навіть у разі чинності заходів, не може слугувати підставою для визнання недійсним правочину відчуження майна, викладений у постанові Верховного Суду України №6-605цс16 від 25.05.2016.

- метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, викладений у постанові Верховного Суду України №6-2552цс16 від 18.01.2017.

- відсутність матеріально-правового інтересу позивача, навіть у разі чинності заходів, не може слугувати підставою для визнання недійсним правочину відчуження майна, викладений у постанові Верховного Суду України №6-605цс16 від 25.05.2016.

- підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, викладений (у постанові Верховного Суду України №3-670гс15 від 21.10.2015)

Однак, незважаючи на зазначені правові позиції Верховного суду України, апеляційною інстанцією спірний правочин визнано недійсним з огляду на формальну наявність забезпечення позову, без врахування тієї обставини, що спору ніколи не було.

Висновок

Розгляд вказаної справи новоствореним Верховним судом може надати перші правові позиції у вищевикладених питаннях щодо оскарження правочинів у справах про банкротство та застосування строків позовної давності за заявами арбітражного керуючого у справах про банкрутство.

Коментарі
Додати коментар