Діана Козловська: Спроба систематизувати та узагальнити норми банкрутства у вигляді кодексу є революційною

Як уже визначено в низці коментарів з приводу прийняття за основу запропонованої редакції Кодексу з процедур банкрутства у першому читанні – сама по собі спроба систематизувати та узагальнити норми банкрутства у вигляді кодексу є революційною. Наприклад, у США один з самих найдавніших Кодексів про банкрутство, що щільно регламентує весь процес, супроводжуючий цю складну процедуру. З контексту запропонованої загалу редакції бачу, що робоча група з підготовки українського Кодексу з процедур банкрутства теж частково надихалася його змістом. Але наразі усування всіх численних недоліків процедури, які є на теперішній час, я не побачила. Проте певні досягнення, безумовно, є.

Не згодна з тим, що цей документ можливо визначити саме як кодекс. Кодекс - це складний, об’єднуючий норми певної галузі права, що містяться в різних актах, логічно узгоджений нормативно-правовий акт. На мій погляд, цей документ залишається модифікованою редакцію Закону «Про відновлення платоспроможності боржника…».

Що стосується арбітражного керуючого як керівника конкурсних процедур, якого знов не забули прирівняти до посадової особи – ситуація залишилась незмінною. Жодне з питань, яке неодноразово ставилось спільнотою фахівців з конкурсного процесу, залишилось невирішеним: ані питання, перш за все, достойної оплати праці, ані визначеність взаємодій з Міністерством юстиції України, ані обсяг повноважень на кожній стадії процедури банкрутства.  Відповідальність та обов’язки збільшилися. 

Якщо відмітити досягнення цього  документу, то до них, безумовно, я би віднесла наступні:

1. Вперше регламентовано процедуру банкрутства та відновлення платоспроможності фізичної особи. Згідно зі змістом статті 121 редакції Кодексу законодавець ототожнив банкрутство фізичної особи та фізичної особи-суб’єкта, що здійснює підприємницьку діяльність. Втім деякі норми суперечать засадам цивільного права. Наприклад, відповідно до статті 608 Цивільного кодексу зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно нерозривно пов’язане з його особою. За таких обставин провадити процедуру банкрутства далі відносно спадкоємців вважаю неприпустимим. Цю думку поділяє і Офіс ефективного регулювання на чолі з Олексієм Гончаруком, який теж залучався до опрацювання запропонованої редакції Кодексу та зробив низку зауважень до цієї редакції.
2. Удосконалено підготовку плану санації та проведення цієї процедури. Строк проведення процедури санації визначається планом санації як строк відновлення платоспроможності боржника. Це відповідає і практиці, що утворилася на теперішній час, і об’єктивним обставинам, які зазвичай супроводжують процедуру санації та стосуються, в першу чергу, узгодження з кредиторами та органами, що уповноважені управляти майном боржника, умов санації; можливість оскарження затвердженого плану санації. Усе це разом позбавляло арбітражних керуючих завершити процедуру відновлення платоспроможності в строки, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Також передбачено можливість внесення змін до планів санації боржників.    
3. Визначено статус майна, що належить боржнику на праві господарського відання. Це досить складне для розуміння речове право вторинного характеру, до цього таке право взагалі навіть не згадувалось у процедурах банкрутства. Редакція Кодексу передбачає включення майна, що належить боржнику на праві повного господарського відання, до складу ліквідаційної маси.
4. До складу ліквідаційної маси включається забезпечене майно банкрута.  Це вирішить низку питань, які пов’язані з ситуаціями, коли жодного майна, окрім забезпеченого, у боржника не виявлено, зокрема, перш за все, це стосується відшкодування витрат, пов’язаних з проведенням ліквідаційних процедур, оплатою послуг арбітражних керуючих. Також у статті 26 редакції Кодексу законодавець визначив джерело витрат, пов’язаних з подальшою процедурою боржника за відсутності в нього коштів. Водночас надається право забезпеченому кредитору звертатись із заявою про відкриття процедури банкрутства.
5. Більш детально описано порядок надання згоди забезпеченого кредитора на продаж майна, що є предметом забезпечення, та обмежено такого кредитора в строках, протягом яких він повинен надати таку згоду або відмовити в її наданні, - 20 днів. Надання згоди забезпеченого кредитора завжди викликало найбільшу кількість спорів, що виникають на стадії реалізації майна банкрута в процедурі ліквідації. Виключено норму про визначення початкової вартості цілісного майнового комплексу як сукупності визначених у справі вимог кредиторів. Бо наявність цієї норми апріорі робила неможливим будь-який продаж єдиного майнового комплексу за реальною ціною.

Чи вважати продаж майна боржника на аукціоні на веб-порталі державного органу з питань банкрутства за допомогою мережі Інтернет досягненням – покаже тільки час. Переважною умовою оцінки успіху цього започаткування буде зменшення кількості скарг на зловживання під час організації та проведення аукціонів. З іншого боку, не в усіх бажаючих прийняти участь в аукціонах є мережа Інтернет і комп’ютер (наприклад, купівля фізичними особами сільськогосподарської техніки).  

Недоліки, які потрібно усувати:

1. Головна вада цього документу полягає, нажаль, у відсутності балансу між інтересами кредиторів та боржника. Запропонована редакція Кодексу підготовлена з урахуванням інтересів виключно кредиторів та ігноруванням інтересів боржника. Кодекс США про банкрутство, наприклад, дає можливість боржнику спершу використати всі інструменти для відновлення платоспроможності, а за умови відсутності результату – вже застосовує інші заходи.  У складних економічних умовах нашої країни необхідно заохочувати боржника продовжувати працювати, а не навпаки.
2. Відсутність порогу для звернення з заявою про відкриття провадження про банкрутство вважаю суттєвим недоліком.  Спори навколо цієї обставини точились не один день, втім вважаю, що замість заохочення повернення заборгованостей у боржника це спричинить чергову хвилю зловживань своїми правами недобросовісними кредиторами. У США необхідною умовою відкриття провадження у справі про банкрутство є незабезпечена заборгованість розміром у 250 000 доларів. У статті 11 запропонованої редакції Кодексу також відсутні документи, що підтверджують безспірність вимог кредитора, які необхідні для подання до суду. Пакет документів кредитора обмежено наступними документами: докази направлення боржнику, судовий збір, документ, що підтверджує повноваження, і це все. 
3. Відсутність мирової угоди як окремої процедури банкрутства. Така можливість збережена тільки для боржників-фізичних осіб.
4. Ускладнення деяких процедур. Наприклад, процедури скликання зборів кредиторів, процедури голосування за затвердження плану санації.
5. Що стосується арбітражних керуючих: не визначено коло осіб, за зверненнями яких можливо проводити позапланові перевірки, значно збільшений обсяг інформації, яку арбітражний керуючий повинен оприлюднювати щомісяця на офіційному веб-сайті державного органу з питань банкрутства, не покладено обов’язок на кредитора щодо надання доказів здійснення авансування оплати послуг розпорядника майна. Незважаючи на збільшення обсягу обов’язків арбітражного керуючого та можливостей для притягнення його до відповідальності, вартість оплати його послуг залишилась вкрай низкою і в запропонованій редакції Кодексу дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб.

Отже запропонована редакція Кодексу, на мою думку, потребує доопрацювання.