Дарія Пісна: Не певна, що це має бути саме Кодекс

Редакція: Як ви оцінюєте необхідність створення такого окремого Кодексу?

Дарія Пісна: Виходячи з нормативного визначення поняття кодекс – це внутрішньо цілісний складний нормативно-правовий акт, який є результатом кодифікації і забезпечує правове регулювання певної сфери суспільних відносин, однак ухвалений у першому читанні «Кодекс про банкрутство», фактично, не відповідає нормативному визначенню поняття кодексу.

Не певна, що це має бути саме кодекс, оскільки в основі даного документу лежать норми, які регулюють різних за своєю правовою природою суб’єктів – юридичних та фізичних осіб, які мають різний правовий статус, мають різні правові наслідки, процедури, які можуть до них застосовуватися, та низку інших особливостей.

Редакція: Наведіть п’ять головних меседжів з проекту Кодексу, які ви вважаєте мегапозитивними.

Дарія Пісна: На мою думку, основними мегапозитивним змінами в даному кодексі є:

Відсутність тримісячного строку для відкриття провадження у справі про банкрутство. Дана новела спрощує процедуру порушення проваджень у справах про банкрутство, що надає можливість зберегти активи боржника для погашення вимог кредиторів у провадженні у справі про банкрутство.

Реалізація майна через єдину електрону систему із забезпеченням прозорості процедури. Напевно, найголовніша новела, яка нарешті вносить чітку визначеність у частині реалізації майна боржника. Оскульки в діючій редакції Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» реалізація на аукціонах є фактично однією із основних проблем закону. Зокрема, новий кодекс про банкрутство не містить положення про реалізацію майна у вигляді ЦМК, що є проблемою у діючому законі. Наприклад, якщо ЦМК був реалізований на першому аукціоні, і до складу ЦМК увійшло і заставне майно. У такому випадку здійснити пропорційний розподіл погашення вимог кредиторів практично неможливо, оскільки на етапі проведення аукціону у вигляді ЦМК не застосовується оцінка майна, а стартовою ціною на аукціоні є затверджений реєстр вимог кредиторів.

Чітке визначення прав комітету кредиторів та загальних зборів кредиторів. Надання права на погодження кожного з етапів реалізації майна боржника.

Нарешті повноваження зборів та комітету кредиторів розподіллено, оскульки протягм трьох останніх років були постійні суперечки, хто ж повинен приймати рішення про перехід до наступної процедури - комітет кредиторів чи загальні збори кредиторів. За проектом Кодексу такими повноваженнями наділені збори кредиторів. Нещодавно і Верховний Суд ухвалив рішення в цій частині щодо компетенції органів управління боржником, зокрема у справі №910/21939/15 від 27.02.2018 року.

Надання права на погодження кожного з етапів реалізації майна боржника.

Для кожного арбітражного керуючого не секрет, що питання погодження реалізації майна боржника є проблемним, оскільки зазвичай забезпечені кредитори не надають згоди щодо реалізації майна боржника, встановлюють додаткові критерії проведення аукціону, порядок отримання додаткових погоджень щодо реалізації заставного майна. Хоч судова практика в цьому питані вже і сформована, однак отримання погодження на реалізацію майна від забезпеченого кредитора є досить тривалим процесом.

Запровадження норми щодо обов’язкового погодження майна з кредиторами та запеченими кредиторами зможе усунути ці конфлікти між кредиторами, забезпечити прозорі умови продажу майна та дотримання балансу інтересів кожного із кредиторів. Зокрема для арбітражних керуючих це є своєрідною страховкою від безпідставних скарг кредиторів чи третіх осіб.

Введення інституту банкрутства фізичних осіб

Це нововведення є безперечно позитивним. Більшість європейських країн, зокрема пострадянські країни, вже давно використовують цю процедуру як спосіб «звільнення від боргів». Проте, щоб дізнатися, як ця процедура буде реалізована в реаліях українського законодавства, лишається тільки чекати. Виходячи з діючої банківської системи, банки майже не застосовують якихось способів реструктуризації заборгованості фізичних осіб за споживчими кредитами. Зазвичай це проста реструктуризація (часткове прощення боргу), яка не звільняє повністю від заборгованості за споживчим кредитом. Або ж примусове стягнення, при цьому примусове стягнення не звільняє від оплати залишкової заборгованості за кредитом. Натомість процедура банкрутства буде своєрідним буфером між реструктуризацією та примусовим стягненням, однак після її завершення фізична особа вважатиметься такою, що не має боргів. 

Редакція: Назвіть 5 головних моментів з проекту Кодексу, які треба доопрацювати?

Дарія Пісна: По-перше, найбільшою проблемою цього Кодексу, яку потрібно вирішити, є його неузгодженість, у першу чергу, постатейно, а далі і з нормами ГПК, ЦПК України та іншими нормативними актами. Наразі проект виглядає, як просто зведений документ, що складається частково з діючого закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судової практики та нових досить цікавих ініціатив, які узгоджуються між собою.

По-друге, найбільш проблемним питанням для арбітражних керуючих є оплата послуг арбітражного керуючого. Цим проектом передбачено встановити оплату послуг арбітражних керуючих на рівні двох неоподатковуваних мінімумів громадян. Однак законодавцем взагалі не враховується та обставина, що: 1) зазвичай цю оплату неможливо стягнути з кредиторів, хоч Кодекс і передбачає внесення коштів на депозитний рахунок боржників до порушення провадження у справі про банкрутство, але, як показав діючий закон, ця норма практично не діє, а суди не перевіряють наявність цих депозитних рахунків та стан оплати послуг арбітражного керуючого. 2) законодавцем не враховано, що фактично оплата послуг на рівні двох прожиткових мінімумів громадян навіть не прокриє витрати арбітражного керуючого, оскільки, згідно з нормами ПКУ, самозайнята особа з урахуванням ЄСВ повина сплатити близько 42% від отриманого доходу, і це не кажучі про витрати на процедуру банкрутства, пошту, офіс, помічників.

По-третє, автоматичне припинення дії мораторію після 130 днів взагалі не узгоджується з нинішніми реаліями, зокрема із нормами ГПК України. Окрім того, ця норма залишає за собою прогалину, яка дозволить зловживати кредиторам, зокрема шляхом звернення стягнення на майно в процедурі розпорядження майном та інші процесуальні диверсії.

По-четверте, Кодекс містить поняття спрощеної процедури, однак в подальшому механізм її реалізації та умови застосування не висвітлено. Аналогічна ситуація з мировою угодою: посилання на можливість застосування в Кодексі є, а сам механізм застосування - відсутній. У випадку неусунення цих прогалин можливі маніпуляції з боку кредиторів, боржника та інших учасників,  а також постійні оскарження.

По-п’яте, щодо застосування дисциплінарних стягнень до арбітражних керуючих Кодекс містить ті ж положення щодо порядку накладення дисциплінарних стягнень, що і діючий закон, однак механізму припинення дії дисциплінарних стягнень, зокрема попереджень порядку погашення їх, не передбачено.