До статей

Боржники почали усвідомлювати, що виконання рішення буде невідворотним

11 червня, 2018
Аналітика
Боржники почали усвідомлювати, що виконання рішення буде невідворотним

Однією із застарілих проблем вітчизняного судочинства залишається тривале невиконання рішень. Чи можуть адвокатські фірми сьогодні брати на себе обов’язок домогтися не тільки вердикту на користь клієнта, а і його виконання? Чи вплинула на ситуацію поява перших приватних виконавців?

Зміна пріоритетів

Юридичний супровід примусового виконання судових рішень завжди існував як окрема послуга в багатьох юридичних компаніях. Однак результативність цієї послуги, на жаль, не завжди відповідала очікуванням клієнта.

Як пояснювали адвокати, причина була досить «об’єктивна»: це робили державні виконавці, для яких пріоритетом був не результат, а процес. Відповідно, ніхто з професійних юристів не міг гарантувати клієнту результат. Фактично зміст послуги зводився до забезпечення процесуального супроводу інтересів клієнта у виконавчому провадженні.

Більш результативним був супровід інтересів не стягувача, а боржника. Адже чинне законодавство і звичайний алгоритм дій держвиконавця допускали ухилення від виконання рішень. Більшість адвокатів навіть почали спеціалізуватися на захисті інтересів боржників, використовуючи цікаві рекламні слогани: «Ми захистимо вас від свавілля стягувачів» тощо.

Ситуація кардинально змінилася з появою на юридичному ринку приватних виконавців. Зрозуміло, що на першому етапі існувала певна недовіра до нового інституту: чи варто віддавати рішення на виконання незнайомій особі? Може, краще піти відомою стежкою до державних виконавців?

Мотивований, отже, ефективніший

Однак буквально через кілька місяців роботи адвокати почали самі звертатися до приватних виконавців. Адже мотивація останніх (від результату прямо залежить прибуток) обумовлює надання ними комплексу послуг з примусового виконання.

Приватний виконавець не буде чекати, коли адвокат стягувача прийде до нього на прийом і напише клопотання, щодо якого виконавець буде вирішувати, чи задовольняти його. Якщо треба — приватний виконавець сам підготує необхідне клопотання та приїде до адвоката з проханням його підписати, організує виконавчі дії, запропонує варіант розпорядження майном боржника тощо. Тобто якщо у випадку роботи з держвиконавцем «локомотивом» процесу був стягувач або його адвокат, то приватний виконавець сам став таким рушієм, а стягувач із адвокатом — його «пасажирами».

Хоча, попри всі зручності взаємодії з приватним виконавцем, мабуть, основною перевагою залишається фінансова вигода. Адже в більшості випадків приватний виконавець не вимагає додаткової винагороди за свої дії: йому достатньо основної, яку він окремо стягує з боржника. Нагадаємо: він отримує за рахунок боржника основну винагороду, яка становить 10% від стягнутої суми (аналогічно з виконавчим збором у випадку роботи державного виконавця). Тож, враховуючи, що приватний виконавець також відшкодовує стягувачу й витрати на проведення необхідних дій, можна сказати, що виконання рішення суду для стягувача є безкоштовним.

Не дивно, що з таким підходом багато хто з адвокатів пропонує клієнтам послуги приватних виконавців.

«Залишковий» принцип

Відповідно, зрушила з місця й проблема виконання судових рішень. Зрозуміло, що невелика кількість приватних виконавців (зараз їх понад 100 по всій Україні) кардинально ситуацію в країні не змінила. Проте результат відчутний.

По-перше, зручність роботи з приватними виконавцями є очевидною для будь-якого юриста, який раніше мав з ними справу. В середньому держвиконавець на 70—80% завантажений рішеннями про стягнення комунальних боргів, аліментів або платежів іншої соціальної категорії. Зрозуміло, що ці рішення будуть для нього пріоритетними. Інші ж називаються «залишкова категорія».

Однак невдоволення проблемою невиконання судових рішень і стосується саме цього залишку, який становить понад 90% скарг на бездіяльність державних виконавців. Водночас, наприклад, органи Нацполіції ніколи не пишуть такі скарги щодо нестягнення штрафів за порушення правил безпеки дорожнього руху.

Однак для приватного виконавця цей «залишок» є єдиною, а тому пріоритетною категорією. Він не обтяжений рішеннями про стягнення штрафів та подібними до них, тому всі зусилля спрямовує виключно на організацію виконання рішень своїх стягувачів. Звідси й висока оперативність роботи, на яку також впливає відсутність начальника: приватному виконавцю не треба ні з ким погоджувати свої дії, просити поставити печатку, відносити платіжні документи в казначейство. Зараз вже нікого не здивуєш тим, що приватний виконавець може виконати рішення за тиждень (включно з отриманням стягувачем коштів).

По-друге, поява навіть невеликої кількості приватних виконавців почала змінювати ставлення боржників до обов’язку виконання рішення. Адже не секрет, що чимало боржників усвідомлюють необхідність розрахуватися зі стягувачами, однак легковажно сподіваються, що в державних виконавців до них не дійдуть руки, тому й не поспішають повертати борги.

Зворотний ефект

Тепер же боржники розуміють, що виконання рішення буде невідворотним. Та ще й з обов’язковою сплатою додаткових 10% винагороди виконавця і витрат на проведення виконавчих дій. Тому зараз спостерігається тенденція до добровільного виконання боржниками судових рішень одразу після їх проголошення. Аби переконатися в цьому, достатньо зіставити дані Єдиного державного реєстру судових рішень та автоматизованої системи виконавчих проваджень: багато судових рішень до останньої вже не потрапляють.

Хоча приватні виконавці називають це зворотним ефектом: зменшується їхній потенційний дохід, а адвокати навіть не встигають запропонувати стягувачам послугу з примусового виконання рішення.

Тобто наявність на юридичному ринку незначної кількості приватних виконавців вже встигла змінити правосвідомість і змусила поважати закон. Тому, мабуть, Міністерство юстиції й не квапиться збільшувати їх чисельність: побоюється, що на всіх просто не вистачатиме роботи.

Напрями реформування

Як відзначає більшість експертів, поява нового суб’єкта — приватного виконавця — ще не свідчить про реформу у сфері примусового виконання рішень. Реформування вимагає сама процедура. Це стосується спрощення процесу (нині він надто формалізований), а також його технологізації та інформаційної інтеграції.

Упровадження норм, які посилюватимуть відповідальність за невиконання судових рішень, насправді кардинально проблеми не вирішить. Адже, як не дивно, в нашій країні є чимало людей, готових понести кримінальну відповідальність за неповернення боргів, особливо коли вони сягають мільйонів. Більш перспективним є створення для боржника таких економічних незручностей, які зроблять невиконання судового рішення для нього невигідним.

І, безумовно, давно назріло питання щодо необхідності об’єднання процедури виконавчого провадження з банкрутством. Неможливість виконання рішення суду є початком процедури банкрутства підприємства (у випадку діючих підприємств з можливістю реструктуризації заборгованості). Так само має бути вирішено питання із введенням процедури банкрутства фізичних осіб.

Ідеться не про списання боргів, а про їх реструктуризацію та можливість відновлення платоспроможності особи. Особливо це стосується випадків, коли особа брала кредит у розмірі 100 тис. грн., а за рішенням суду має повертати вже мільйон.

Напрями розвитку системи примусового виконання повинне формувати саме суспільство, виходячи із зрозумілих потреб, а завдання державних органів — реалізовувати ці потреби.

 

 

Олексій СОЛОМКО, радник Ader Haber

За матеріалами: Закон і Бізнес

Коментарі
Додати коментар