До статей

Суддя КГС: Успішна самоліквідація боржника залежить від подання доказів та активності уповноважених осіб

22 червня, 2018
Аналітика
Суддя КГС: Успішна самоліквідація боржника залежить від подання доказів та активності уповноважених осіб

Господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу виготовлення продукції в разі можливості її продажу. Винятки допустимі в разі виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута, та в низці інших випадків. Про це йдеться в узагальненні правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах про банкрутство, зазначає Сергій ЖУКОВ, суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС.

Без мирової угоди

Незавершення всіх дій щодо визначення майнового стану боржника, його дійсної можливості погашення заборгованості та невідповідність умов мирової угоди, укладеної в процедурі санації, засадам справедливості, доброчесності та розумності призводить до відсутності підстав для затвердження мирової угоди на відповідних умовах. На цьому наголошено в постанові Касаційного господарського суду у складі ВС від 10.04.2018.

Залишаючи без змін ухвалені рішення, якими відмовлено в задоволенні заяви керуючого санацією про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство, ВС виходив із такого.

У законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII визначено, що мирова угода — це домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін. У ч.3 ст.36 цього акта передбачено, що для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені гірші умови, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Водночас, за змістом запропонованої мирової угоди, передбачається прощення значної суми заборгованості, що становить 98% від непогашеної. Тільки 2% заборгованості підлягає відстроченню та розстроченню.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій правильно зауважили, що керуючий санацією не надав доказів погашення всіх вимог першої та другої черг. Також керуючий санацією звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з метою надання звіту про оцінку всіх майнових активів боржника. Це свідчить про незавершення всіх дій щодо визначення майнового стану боржника та його дійсної можливості погашення заборгованості.

У стст.4, 35 закону №2343-XII сказано, що мирова угода у справі про банкрутство одночасно є і цивільно-правовою угодою, і судовою процедурою у справі. Згідно з ч.1 ст.203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам. Оскільки умови мирової угоди не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності, ВС у постанові №5015/2298/11 визнав обґрунтованим висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для затвердження мирової угоди на відповідних умовах.

Додаткові зобов’язання

У ліквідаційній процедурі в банкрута не виникає додаткових поточних зобов’язань щодо сплати податків та здійснення обов’язкових платежів. Про це йдеться в постанові ВС від 12.04.2018.

Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог податкової інспекції, які ґрунтуються на наявності зобов’язань банкрута, що виникли на підставі звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів, поданих ліквідатором самостійно.

У ч.1 ст.38 закону №2343-XII, яка визначає наслідки визнання боржника банкрутом, визначено, що «господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; <…> вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури».

Отже, законодавець чітко встановив, що поточні вимоги кредитора — це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора. Також згідно з положеннями зазначеної норми в банкрута припиняється підприємницька діяльність та закінчуються повноваження органів управління банкрута щодо управління та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.

У ліквідаційній процедурі нові зобов’язання в банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених законом. Такими є зобов’язання щодо оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших, пов’язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Як установили суди, спірні вимоги ґрунтувалися на наявності зобов’язань банкрута, що виникли на підставі звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів.

У постанові №904/404/15 ВС вказав: аргументи скаржника про те, що спірні грошові вимоги виникли на підставі звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів, поданих ліквідатором самостійно, спростовуються тим, що згідно з вимогами ч.2 ст.41 закону №2343-XII із дня визнання підприємства банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури працівників цього підприємства повідомляють про звільнення в установленому законом порядку, кошти на оплату праці не перераховуються, виплата зарплати припиняється, а фонд оплати праці саме з метою оплати роботи працівників із зазначеного часу припиняє своє формування, отже, у ліквідаційній процедурі в банкрута не виникає додаткових поточних зобов’язань щодо обов’язкових платежів.

Оплата послуг ліквідатора

Кошти на оплату послуг ліквідатора та відшкодування його витрат за підсумками ліквідаційної процедури розподіляються між кредиторами за умов відсутності грошей від реалізації майна боржника на проведення ліквідаційної процедури пропорційно розміру визнаних кредиторських вимог у справі про банкрутство. На цьому наголосив ВС у постанові від 3.04.2018.

Скасовуючи ухвалені у справі рішення в частині покладення на Міністерство фінансів обов’язку щодо оплати послуг та відшкодування понесених витрат ліквідаторами банкрута, ВС виходив із такого. Провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника здійснюється за спрощеною процедурою без формування реєстру вимог кредиторів за наслідками проведеного публічного конкурсу та з переходом у підготовчому судовому засіданні до ліквідаційної процедури, визначеної з особливостями, закріпленими в ст.52 закону №2343-XII. При цьому законодавець не передбачив обов’язку ініціюючого кредитора оплатити всі послуги, надані арбітражним керуючим (ліквідатором) у процедурі банкрутства.

Таким чином, розподіляючи витрати на оплату послуг ліквідатора та відшкодування його витрат за підсумками ліквідаційної процедури між кредиторами боржника за умов відсутності коштів від реалізації майна боржника на проведення ліквідаційної процедури, суд повинен керувався принципом пропорційності суми витрат кожного з кредиторів на оплату послуг та відшкодування витрат ліквідатора розміру визнаних кредиторських вимог у справі про банкрутство. Визначаючи джерелом оплати послуг та відшкодування витрат ліквідаторів кошти кредиторів товариства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили зі встановлених обставин відсутності майна боржника та непровадження ним виробничої діяльності, а отже, відсутності в товариства активів, за рахунок яких можна було б провести розрахунки з арбітражними керуючими за підсумками ліквідаційної процедури.

Разом з тим Міністерство фінансів із кредиторськими вимогами до товариства не зверталося, на що суди першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог стст.43, 101 Господарського процесуального кодексу (в редакції до 15.12.2017) уваги не звернули.

У постанові №04/5026/1438/2012 ВС зазначив, що, приймаючи рішення про покладення на Мінфін обов’язку стосовно оплати послуг та відшкодування витрат ліквідаторів товариства пропорційно розміру заявлених податківцями грошових вимог до боржника, що в цілому становить 63,64% від суми кредиторської заборгованості товариства, суди попередніх інстанцій не з’ясували факту набуття Мінфіном статусу кредитора товариства, а відтак зобов’язали його частково понести витрати, пов’язані зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Докази від боржника

Боржник саме на момент звернення з відповідною заявою обов’язково надає докази на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження в порядку ст.95 закону №2343-XII. Про це йдеться в постанові ВС від 25.04.2018.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду, якою затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано товариство, і припиняючи провадження у справі як безпідставно порушене, апеляційний суд виходив із того, що не було перевірено дотримання процедури добровільної ліквідації юридичної особи, фінансово-майновий стан боржника не досліджувався, матеріали справи не містять доказів надання ліквідатором до органів доходів і зборів, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування документів підприємства, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку для проведення відповідних перевірок.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, ВС керувався таким. Особлива процедура, передбачена ст.95 закону №2343-XII (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв’язку із цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі в порядку наведеної норми є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи. Це в сукупності з долученням доказів щодо проведення визначених законом дій є підставою для звернення ліквідатора із заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ст.95 закону №2343-XII та становить предмет спору в справі за особливою процедурою. Водночас ВС зауважив, що необхідною та обов’язковою передумовою для порушення провадження у справі на підставі ст.95 є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження згідно із цією статтею саме на момент звернення боржника з відповідною заявою.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що ліквідатор у заяві про порушення провадження посилався на прийняте загальними зборами учасників товариства рішення про припинення діяльності підприємства шляхом його ліквідації, оформленого протоколом. Однак місцевий суд при винесенні ухвали про порушення провадження у справі не дав правової оцінки вказаному протоколу загальних зборів 11 юридичних осіб — учасників (засновників), інтереси яких на зборах представляла громадянка України за довіреністю.

У постанові №922/4509/16 ВС визнав необґрунтованими наведені доводи касаційної скарги з огляду на те, що з урахуванням положень стст.32 — 34, 36 ГПК (у редакції до 15.12.2017) відповідні докази на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження надає саме боржник і на момент звернення з відповідною заявою.

Разом з тим відповідно до ст.16 закону №2343-XII перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для порушення провадження суд здійснює на підготовчому засіданні. У разі звернення до суду

боржника із заявою про порушення справи на цій стадії провадження з’ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

Самостійні кроки

У межах процедури самоліквідації ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен зробити самостійні активні кроки для надання органу контролю такої документації, щоб той міг виконати свої обов’язки щодо проведення перевірки суб’єкта господарювання на предмет дотримання податкового законодавства. Про це йдеться в постанові ВС від 3.04.2018.

Особлива процедура, передбачена в ст.95 №2343-XII, є наслідком належного проведення процедури самоліквідації юридичної особи, тобто ліквідації за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на те установчими документами. У зв’язку із цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку зазначеної норми є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юрособи.

При цьому необхідною та обов’язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство на підставі ст.95 є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення судового провадження згідно із зазначеною статтею саме на момент звернення боржника з відповідною заявою.

Врахувавши встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, у постанові №904/6757/17 ВС Суд погодився з висновком апеляційного суду про недотримання ліквідаційною комісією товариства вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юрособи, а також неподання головою комісії на момент порушення провадження документів на підтвердження здійснення повної досудової процедури ліквідації товариства. З огляду на встановлення апеляційним судом фактів ненадання ліквідатором первинних документів та регістрів податкового обліку, незважаючи на прийняте податковим органом рішення про проведення позапланової перевірки, зумовленої процедурою самоліквідації боржника, ВС погодився з правильністю висновків про порушення прав органу контролю головою ліквідаційної комісії в процедурі досудової ліквідації та з відхиленням доводів ліквідатора про неотримання ним податкового повідомлення про початок перевірки.

Водночас Суд указав на неправильне застосування апеляційним судом вимог п.11 ч.1 ст.80 ГПК про припинення провадження у справі за відсутності предмета спору з огляду на встановлення обставин необґрунтованого порушення справи. ВС зазначив: оскільки провадження у справі порушено після 19.01.2013, до боржника слід застосовувати положення закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011. Отже, провадження в безпідставно порушеній справі має припинятися відповідно до ст.83 зазначеного закону, зокрема згідно з п.11 ч.1 ст.83, оскільки апеляційний суд не встановив ознак неплатоспроможності боржника.

Разом з тим неправильне застосування апеляційним судом норми процесуального права не мало наслідком прийняття помилкового рішення, оскільки суд дійшов належного висновку, що безпідставно порушене провадження у справі має бути припинено.

 

За матеріалами: «Закон і Бізнес»

Коментарі
Додати коментар