Чотири міфи про приватних виконавців

Не минуло й року з моменту винесення першими приватними виконавцями постанови про відкриття виконавчого провадження. Професія ще зовсім молода та оповита міфами, які доводиться розвіювати день за днем. В одних випадках достатньо просто проінформувати про законодавчі зміни та кваліфіковано відповісти на поставлені запитання, в інших – потрібно своїми діями доводити надуманість і безпідставність побоювань. У цій статті ми про аналізуємо та спростуємо найбільш поширені міфи, які сьогодні супроводжують професію.

Приватні виконавці – це ненадійно

Часом у стягувачів виникають сумніви, чи звертатися до приватного виконавця, чи є він достатньо кваліфікованим для заняття відповідною діяльністю, чи не зашкодить він виконанню рішення. Ці побоювання спростовуються тим, що вимоги для приватних виконавців є значно вищими, ніж до державних. Приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплому не менше ніж 2 роки та склав кваліфікаційний іспит.

Для того щоб стати державним виконавцем, достатньо мати вищу юридичну освіту не нижче другого рівня та володіти державною мовою.

Окрім того, вимога щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватних виконавців може слугувати ще однією гарантією їх надійності. Так, у разі ненавмисного порушення чи помилки, яка сталася з вини приватного виконавця, третя сторона має право на відшкодування шкоди. Особи, які постраждали від аналогічних дій державного виконавця, не мають такої можливості.

На жаль, доводиться зустрічатися з думкою про те, що державні виконавці ефективніші, оскільки їх підтримує хоча і забюрократизований, але потужний державний апарат, на відміну від приватних виконавців, які здійснюють свою діяльність самостійно. Це не так. Дійсно, приватним виконавцям притаманні певні ознаки незалежності від держави, однак для досягнення цілей виконавчого провадження приватні та державні виконавці наділені однаковими повноваженнями, в тому числі можуть використовувати державний примус. У ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» закріплені права та обов’язки виконавців без будь-якого розмежування на державних чи приватних.

Приватні виконавці – це вузька категорія справ

Ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачаються деякі обмеження щодо категорій виконавчих документів, які можуть виконувати приватні виконавці. Для багатьох це слугує певним сигналом, що не варто зв’язуватися з приватним виконавцем, адже пізніше може виявитися, що він не мав права брати цей виконавчий документ. Таким чином буде втрачений дорогоцінний час.

Незважаючи на те, що обмеження викладені в 11 пунктах, які на перший погляд видаються значними, вони не є критичними для інституту приватних виконавців. З усієї маси виконавчих документів, яка накопичилася в державі, зовсім незначна частка тих, які підпадають під «мораторій» на виконання приватними виконавцями. Так, приватні виконавці не можуть виконувати рішення, де боржником є держава у майже всіх її проявах, рішення адміністративних судів та рішення Європейського суду з прав людини, а також деякі категорії соціально-болючих рішень. Проте переважна більшість виконавчих документів в нашій державі – це документи про стягнення коштів з фізичних осіб та бізнесу, які приватні виконавці мають право виконувати. Сьогодні вони володіють для цього достатнім інструментарієм.

На виконавчих документах, де стороною є держава, зупинимося окремо. Нагадаємо, що приватні виконавці не можуть виконувати рішення, в яких боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, посадові особи, державні та комунальні підприємства (частка держави чи територіальної громади 25% і більше), а також якщо стягувачем є держава та державні органи. Однак якщо рішення ухвалено на користь державних та комунальних підприємств, приватні виконавці можуть виконувати такі документи. Саме на останньому хотілося б акцентувати увагу, адже на сьогодні кількість справ, відкритих приватними виконавцями за виконавчими документами на користь державних чи комунальних підприємств, є мінімальною. Виникала абсурдна ситуація, оскільки держава, яка найкраще розуміє переваги співпраці з приватними виконавцями, з ними майже не співпрацює…

Приватні виконавці – це черговий інструмент у руках рейдерів

Доволі розповсюдженою є думка, що приватні виконавці – це просто черговий інструмент у руках рейдерів. Заради справедливості потрібно сказати, що такі побоювання певною мірою є об’єктивними, оскільки приватні виконавці, як вже зазначалося раніше, мають достатньо широкі повноваження. Заперечити скептикам можна таким чином: приватні виконавці – це професія, яка стоїть поряд з іншими суб’єктами незалежної професійної діяльності (нотаріуси, арбітражні керуючі та ін.), які з такою ж вірогідністю можуть бути залучені до рейдерських схем.

Непоганим запобіжником є те, що відповідальність приватних виконавців чітко регламентована законодавством. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватні виконавці несуть за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, встановлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Певною мірою гарантами належного виконання приватними виконавцями своїх обов’язків є Міністерство юстиції України та Асоціація приватних виконавців України в особі Ради приватних виконавців України. Ці органи мають право проводити перевірки діяльності приватних виконавців та вносити до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності. З власної практики можемо стверджувати, що Міністерство юстиції України намагається активно контролювати діяльність приватних виконавців. За неповний рік роботи було проведено чимало позапланових перевірок.

Останнім аргументом на користь добросовісності приватних виконавців може слугувати необхідність постійно підтримувати професійну репутацію. В юридичній спільноті інформація розповсюджується з великою швидкістю. Якщо неналежним чином відпрацювати лише один виконавчий документ, то це може стати відомо багатьом. Також приватні виконавці розуміють, що у зв’язку з тим, що професія достатньо молода, до неї прикута значна увага суспільства. Недобросовісні дії одного приватного виконавця можуть спричинити негативні наслідки для професії загалом. На щастя, за час роботи приватних виконавців нам не відомі випадки участі приватних виконавців у рейдерських схемах.

Приватні виконавці – це дорого

Неодноразово під час комунікацій з потенційними стягувачами доводилося чути одне і теж запитання: «Яка вартість ваших послуг?». На перший погляд, питання логічне, адже приватний виконавець, як і будь-який інший суб’єкт незалежної професійної діяльності, не отримує кошти від держави. В цьому аспекті для стягувача законодавство достатньо зручне, оскільки основна винагорода приватного виконавця стягується з боржника.

Також можлива ситуація, коли між стягувачем і приватним виконавцем укладається договір про додаткову винагороду, яка сплачується за кошти стягувача. Необхідно пам’ятати, що така винагорода передбачається виключно за взаємною згодою стягувача та приватного виконавця. Іншими словами, приватний виконавець не має права відмовити у прийнятті виконавчого документа або продовженні виконання виконавчого документа, який вже було прийнято, якщо стягувач не хоче укладати договір про додаткову винагороду.

Окрім того, потрібно пам’ятати, для того щоб виконавець міг розпочати виконавче провадження, стягувач повинен сплатити авансовий внесок. Практика показує, що майже всі стягувачі на етапі пред’явлення виконавчого документа піднімають питання щодо подальшої долі авансового внеску. Згідно зі ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», авансовий внесок не є доходом приватного виконавця. Він може бути спрямований виключно на витрати виконавчого провадження. У разі наявності у боржника коштів, достатніх для покриття витрат виконавчого провадження, вони покладаються на боржника. У такому випадку авансовий внесок повертається стягувачу в повному обсязі. У разі відсутності чи недостатності коштів у боржника для покриття таких витрат авансовий внесок повертається в сумі, що залишилася. Перелік витрат виконавчого провадження є вичерпним і встановлюється Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. №2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження».

Своїх стягувачів ми завжди намагаємося заспокоїти тим, що всі витрати будуть підтверджені фінансовими документами. Окрім того, великі витрати (наприклад, оплата послуг суб’єкта оціночної діяльності чи відрядження) будуть додатково погоджені зі стягувачем.

Як бачимо, існує чимало міфів стосовно діяльності приватних виконавців. Однак пред’явлення приватним виконавцям все більшої кількості виконавчих документів свідчить про те, що довіра до нового інституту зростає.

За матеріалами: Юридична Газета