Проблемні аспекти скасування арештів щодо майна боржника

Сучасні реалії в господарському секторі економіки України характеризуються хаотичним явищем невиконання взятих на себе зобов’язань юридичних осіб перед контрагентами, судових тяганин, неплатоспроможності боржників, а також ліквідації та банкрутства великої кількості підприємств, які в минулому мали достатньо значні потужності.

Банківський сектор економіки України протягом 2014-2017 рр. був зменшений майже на 100 фінансових установ, визнаних неплатоспроможними, велика кількість яких наразі перебуває у стані припинення.

Механізми обтяження застосовуються як заходи забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів у судових провадженнях та у процесі виконання судових рішень, тому цільове призначення обтяження у таких випадках відрізняється. Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Більш детально зосередимо увагу на другому різновиді, а саме на механізмах обтяження, які спонукають боржників виконувати свої зобов’язання перед контрагентами у вигляді арештів та заборон відчуження майна у процесі виконання судових рішень.

Державні виконавці після відкриття виконавчого провадження надають можливість виконати рішення суду боржнику в добровільному порядку і лише після ігнорування боржником цих обставин накладають арешти на рухоме й нерухоме майно та грошові кошти на рахунках у банківських установах.

Насамперед, пропоную розглянути проблемні аспекти зняття арештів з майна боржника, які існують на практиці, коли боржником є не звичайне підприємство, а банківська установа, щодо якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури ліквідації та делегування повноважень ліквідатора банку.

Наразі достатньо поширеними є випадки, коли державні виконавці після закінчення (завершення) виконавчого провадження на підставі ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (а саме п. 4 ч. 1 – прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; п. 8 ч. 1 – визнання боржника банкрутом) допускають свідоме порушення ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі закінчення виконавчого провадження знімається арешт, накладений на майно (кошти) боржника, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення.

Окрім того, у таких випадках вони допускають порушення п. 7 ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Обов’язок державного виконавця – зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про зняття арешту з майна боржника та в день винесення направити її до виконання органу чи посадовій особі, яким до цього надсилалася постанова про накладення арешту на майно чи кошти боржника. Також у визначених випадках виконавець зобов’язаний вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

До того ж після невчинення обов’язкових дій щодо скасування арешту виконавці жодним чином не реагують та формально відмовляють боржникам у відповідь на їхні повторні звернення з вимогами вчинення державним виконавцем дій, передбачених для цього нормами чинного законодавства.

Не знаходячи правового порозуміння з державними виконавцями в позасудовому порядку, що значно простіше, боржники змушені обирати інші підходи, що також передбачено чинним законодавством, а саме ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» у відповідних її частинах:

- ч. 1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

- ч. 3. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Якщо порівняти ці два способи з огляду на їх результативність, надійніше буде отримати позитивний результат задоволення законних вимог боржника щодо скасування арешту в судовому порядку, ніж чекати чергову відмову/відписку від начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 р. у справі №210/1072/ 15-ц висловив правову позицію, вказавши, що вимоги Банку як боржника у виконавчому провадженні, який перебуває у ліквідації до виконавця про скасування арешту, є правомірними та законними; скаргу банку на бездіяльність державного виконавця задоволено; визнано неправомірним рішення державного виконавця щодо не зняття арешту з майна та грошових коштів Банку після закінчення виконавчого провадження; зобов'язано державного виконавця провести виконавчі дії щодо зняття арештів з нерухомого майна та грошових коштів Банку за виконавчим провадженням; зобов'язано державного виконавця вчинити дії щодо вилучення обтяження, накладеного в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також розглянемо аналогічну проблему, яка виникає в арбітражних керуючих, які виконують функції ліквідатора у справах про банкрутство. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 38 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Однак державні виконавці у таких випадках нівелюють прямі норми закону та законні вимоги ліквідатора, які зобов’язують їх вчиняти дії щодо скасування арештів, накладених на майно боржника, а також спонукають ліквідатора вчиняти дії щодо звернення до суду з клопотанням у межах справи про банкрутство про скасування арештів та зобов’язання вчинити дії.

Складається враження, що органи Державної виконавчої служби без отримання рішення суду, яким буде зобов’язано конкретного виконавця вчиняти дії щодо скасування арешту на майно боржника, в більшості випадків ігнорують або ухиляються від вчинення аналогічних дій самостійно та не виконують свого прямого обов’язку, покладеного на них законодавством про виконавче провадження.

Денис Крижовий, старший юрист Pravovest Law Firm

За матеріалами: Юридична газета