Logo
До новин

Правові висновки ВС у справах про банкрутство за вересень - частина 1

19 листопада, 2018
Законодавство
Правові висновки ВС у справах про банкрутство за вересень - частина 1

Судова палата для розгляду справ про банкрутство з метою забезпечення сталості та єдності судової практики узагальнила правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах про банкрутство за вересень 2018 року. Автор дайджесту - Сергій Жуков, суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

І. Процесуальні питання

Якщо рішення місцевого господарського суду ухвалено без врахування обставин провадження у справі про банкрутство, то апеляційний господарський суд, скасовуючи таке рішення, повинен передати справу для розгляду в межах провадження у справі про банкрутство.

Постанова від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення місцевого господарського суду та передано справу до іншого місцевого господарського суду для розгляду по суті в межах справи про банкрутство ТОВ, Верховний Суд вказав на таке.

Виходячи із системного аналізу положень статті 4-1, пункту 7 частини 1 статті 12, частини 9 статті 16 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду спору місцевим судом) та частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011, усі майнові спори з вимогами до боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України, мають розглядатися в межах провадження у справах про банкрутство та з врахуванням особливостей процедури, передбаченої Законом про банкрутство.

Отже, встановивши в ході апеляційного перегляду судового рішення у справі, яка слухалась місцевим судом за правилами позовного провадження в редакції ГПК України до 15.12.2017, обставини того, що спір за своїм предметом є майновим та стосується вимог до боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, апеляційний суд зобов'язаний безпосередньо застосувати процесуальні норми (статтю 4-1, пункт 7 частини 1 статті 12, частину 9 статті 16 ГПК України та частину 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та встановивши, що рішення місцевого суду прийнято без врахування обставин провадження у справі про банкрутство, або є інші правові підстави для скасування такого рішення, апеляційний суд скасовуючи таке рішення повинен передати такі позовні вимоги для здійснення їх розгляду в межах провадження у справі про банкрутство боржника, застосувавши принцип процесуальної економії та вимоги процесуального закону про виключну підсудність такого спору суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

Отже, судом у справі про банкрутство є суддя (колегія суддів), яка прийняла до провадження та розглядає справу про банкрутство, а не суд, як адміністративно-територіальна одиниця в системі судоустрою України.

З огляду на таке, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що за необхідності скасування рішення суду у позовному провадженні як такого, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та встановлення фактичних обставин наявності майнового спору щодо сторони, яка перебуває у процедурі банкрутства, така справа має бути передана до суду першої інстанції без прийняття нового рішення апеляційного суду, для розгляду спору в межах провадження у справі про банкрутство, з огляду на особливості провадження у процедурах банкрутства.

ІІ. Процедура розпорядження майном боржника

Саме до виключної компетенції зборів кредиторів належить прийняття відповідного рішення щодо переходу до будь-якої судової процедури банкрутства, а не комітету кредиторів, який може мати таке право, якщо загальними зборами кредиторів боржника комітету делеговані відповідні повноваження.

Постанова від 01.08.2018 у справі № 925/308/16

Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення, якими визнано боржника – ДП банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, та направляючи справу на новий розгляд у підсумковому засіданні на стадію розпорядження майном до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на таке.

Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" до компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб.

Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною восьмою статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення, зокрема про звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у випадках, передбачених цим Законом; звернення до господарського суду з клопотанням про призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора).

За частиною першою статті 27 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури або припиняється провадження у справі.

До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів зобов'язані прийняти одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; відхилити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації; подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації у разі його неподання боржником; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; подати до господарського суду клопотання про укладення мирової угоди (частина друга статті 27 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Згідно частини третьої статті 27 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у підсумковому засіданні господарський суд за пропозицією розпорядника майна боржника та на підставі рішення зборів кредиторів приймає одне з таких судових рішень, зокрема, постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відтак, Законом України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" передбачено, що саме загальні збори кредиторів наділені правом пропонувати суду перехід до процедури ліквідації боржника, а щодо такої можливості у комітету кредиторів, то за ним таке право зберігається тільки у разі делегування йому відповідних повноважень зборами кредиторів.

Таким чином, з урахуванням наведених вище норм та встановленого судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для визнання боржника - ДП банкрутом та переходу до ліквідаційної процедури боржника, оскільки клопотання до суду першої інстанції про визнання боржника - ДП банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури було подано головою комітету кредиторів, на підставі рішення комітету кредиторів, при цьому докази делегування відповідних повноважень з боку загальних зборів боржника відсутні.

Отже, в даному випадку судом припинено процедуру розпорядження майном боржника та здійснено перехід в процедуру ліквідації боржника - ДП, в порушення визначеного Законом України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" порядку переходу до наступної судової процедури банкрутства, так як саме до виключної компетенції зборів кредиторів належить прийняття відповідного рішення щодо переходу до будь-якої судової процедури банкрутства, а не комітету кредиторів, який може мати таке право, якщо загальними зборами кредиторів боржника комітету делеговані відповідні повноваження.

Кредиторські вимоги, які виникли в результаті виходу особи зі складу учасників товариства і підтверджені судовими рішеннями, є грошовими.

Постанова від 18.09.2018 у справі № 923/378/17

Залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення в частині визнання грошових вимог ОСОБА_1 (колишнього учасника товариства) до боржника з включенням їх до четвертої черги задоволення, Верховний Суд вказав на таке.

Виходячи з вимог статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", обов’язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Так, у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника, незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Провадження у справах про банкрутство регулюється ГПК України у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу, або процесуальної дії, з урахуванням встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" особливостей.

За приписами статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошове зобов’язання - зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника, в тому числі зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Частинами першої та другої статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

За змістом статей 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/8399/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16.

Правова позиція відносно того, що дія норми статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не поширюється на вимоги осіб, які на момент їх виникнення вже не є учасниками (засновниками) юридичної особи, підтверджені судовими рішеннями, а тому мають бути зараховані до грошових зобов'язань боржника, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №5021/1506/12 та постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі №911/3191/16.

Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлені ОСОБА_1 кредиторські вимоги, які виникли в результаті виходу останнього зі складу учасників Товариства у 2012, підтверджені матеріалами справи, зокрема, судовими рішеннями, згідно яких визначені судами як безспірні, - є грошовими.

З огляду на викладене вище, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про віднесення заявлених вимог, як вимог за основним зобов'язанням, до четвертої черги задоволення Реєстру вимог кредиторів.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не пов'язує включення до реєстру вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог.

Постанова від 06.09.2018 у справі № 918/1071/15

Змінюючи ухвалені у справі судові рішення в частині визнання вимог Банку до боржника, Верховний Суд виходив з того, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог.

Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави.

Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 або 6 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість в цій частині доводів скаржника та помилковість висновків господарського суду апеляційної інстанції стосовно необхідності при включенні до окремої черги вимог виходити із договірної вартості предметів іпотеки (застави), яка була зазначена сторонами у забезпечувальних договорах на момент їх укладення банком та боржником.

За посиланням доступні правові висновки ВС у справах про банкрутство за вересень - частина 2

Коментарі
Додати коментар