Суд визнав незаконним положення про систему відбору АК для справ про банкрутство

Про це повідомляє інформаційний портал Банкрутство & Ліквідація із посиланням на відповідну судову постанову.

Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

10 березня 2017 року                      № 826/15384/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П.,  розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом арбітражного керуючого Пазини Ростислава Олексійовича до Вищого господарського суду України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Громадська організація «Всеукраїнська самоврядна організація фахівців конкурсного процесу»;

2)  Громадська організація «Всеукраїнська саморегулівна організація арбітражних керуючих «Асоціація антикризового менеджменту»;

3) Міністерство юстиції України

Про визнання незаконним та нечинним акту в частині

ВСТАНОВИВ:

Арбітражний керуючий Пазина Ростислав Олексійович звернувся до Окружного  адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання незаконним та нечинними з моменту прийняття наступні пункти Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, затвердженого Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 14.07.2016 №8:

3.7. (в частині): Зупинення участі арбітражного керуючого в автоматизованому відборі може бути здійснено адміністратором автоматизованої системи також у випадку порушення арбітражним керуючим пункту 3.10 цього Положення.

4.11. Участь арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства (розпорядження майном, санації або ліквідації), виключає його кандидатуру як арбітражного керуючого з наступних автоматизованих відборів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, які здійснюються адміністратором автоматизованої системи.

4.23. У разі коли від арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою, надійшла заява про відмову від участі у справі про банкрутство або не надійшла заява про участь у такій справі в установлений господарськім судом строк, господарський суд призначає арбітражного керуючого із вчиненням повторного запиту до автоматизованої системи в порядку, визначеному цим Положенням.

4.24. У разі відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів у випадках, передбачених Законом, або відмови призначеному арбітражному керуючому в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхіднім для виконання обов'язків арбітражного керуючого, призначення іншого арбітражного керуючого може здійснюватися шляхом автоматизованого відбору в порядку, встановленому цим Положенням.

4.25. Адміністратор автоматизованої системи повідомляє державний орган з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство для розгляду питання про наявність у діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку в розумінні статті 105 Закону та застосування дисциплінарного стягнення відповідно до статті 109 Закону.

….

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 114 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції на час прийняття спірного акту, далі - Закон № 2343-ХІІ) кандидатура арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) для виконання повноважень розпорядника майна визначається судом самостійно із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення розпорядника майна господарським судом у справах про банкрутство затверджується Пленумом Вищого господарського суду України за погодженням з державним органом з питань банкрутства.

Під час прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суд в ухвалі зобов'язує визначеного автоматизованою системою арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надати заяву на участь у даній справі.

У разі якщо від арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), визначеного автоматизованою системою, не надійшла заява про згоду стати розпорядником майна в цій справі, то розпорядника майна призначає суд без застосування автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень керуючого санацією або ліквідатора визначається судом за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання - за ініціативою суду, крім випадків, передбачених цим Законом.

Під час призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) господарський суд не пов'язаний з кандидатурами арбітражних керуючих, запропонованими комітетом кредиторів, та має право призначити арбітражного керуючого самостійно.

До арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), які призначаються на державні підприємства та підприємства, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, а також на підприємства, до яких у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та/або її дочірнього підприємства, що здійснювало постачання природного газу на підставі ліцензії, виникли вимоги щодо сплати заборгованості за поставлений/спожитий природний газ, Кабінет Міністрів України може встановлювати додаткові вимоги.

Таким чином, наведеним Законом імперативно встановлено обов'язок Пленуму Вищого господарського суду України за погодженням з державним органом з питань банкрутства затвердити Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення розпорядника майна господарським судом у справах про банкрутство.

Статтею 1 Закону № 2343-ХІІ визначено, що арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Одна і та ж особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. (стаття 4 Закону № 2343-ХІІ).

Відповідно до статті 16 наведеного Закону суд в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство зазначає, зокрема, про призначення розпорядника майна, встановлення розміру оплати його послуг та джерела її сплати; строк подання розпорядником майна до господарського суду відомостей про результати розгляду вимог кредиторів, який не може перевищувати місяця та двадцяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду; дату складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів та подання його на затвердження до господарського суду, яка не може бути пізніше місяця та двадцяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Тобто, розпорядник майна - це спеціальний статус арбітражного керуючого, який має обмежені повноваження під час провадження справи про банкрутство.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що Положення може бути застосовано до відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство тільки на стадії відкриття справи про банкрутство та призначенні розпорядника майном. Доказів зворотного відповідачем та Міністерством юстиції України суду не пред'явлено. Доказів застосування зазначеного Положення під час процедури відбору керуючого санацією чи ліквідатора суду також не пред'явлено.

…

Суд зазначає, що статтею 98 Закону № 2343-ХІІ передбачено, що під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство, а також з урахуванням положень статей 106-111 Закону № 2343-ХІІ, якими встановлені контроль за діяльністю арбітражних керуючих, відповідальність арбітражних керуючих, компетенція дисциплінарних комісії, страхування відповідальності арбітражного керуючого та порядок відшкодування шкоди, суд зазначає про наділення Вищого господарського суду України додатковою владною функцією, яка притаманна органам виконавчої влади, прямо не належить до функцій судової влади та обтяжує статус самозайнятої особи.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про невідповідність пункту 4.25. Положення Закону № 2343-ХІІ.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З приводу доводів позивача щодо відсутності реєстрації Положення в Міністерстві юстиції України як нормативно-правового акту, суд зазначає наступне.

Порядок оприлюднення постанов пленуму Вищого господарського суду України встановлено Положенням про порядок підготовки, прийняття та оприлюднення постанов пленуму Вищого господарського суду України з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні справ, затвердженого постановою пленуму ВГС України від 05.03.2015 № 5.

Пунктом 4.1 вказаного Положення визначено, що постанова пленуму Вищого господарського суду України передається для оприлюднення в офіційному друкованому органі Вищого господарського суду України журналі «Вісник господарського судочинства», на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України та для розміщення в інформаційно-пошукових системах «Ліга» і «Законодавство».

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням зобов'язань України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis ЄС), практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;

е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

У разі надходження акта, який не підлягає державній реєстрації, орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів повертає його суб'єкту нормотворення з відповідним обґрунтуванням.

Державну реєстрацію здійснюють:

нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін'юст;

нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим та територіальних органів центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим - Головне територіальне управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим;

нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх структурних підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади - головні територіальні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Якщо дія нормативно-правового акта поширюється на території інших адміністративно-територіальних одиниць, він реєструється в управлінні юстиції за місцем перебування органу, що видав нормативно-правовий акт.

Виходячи з системного аналізу норм спірного Положення суд зазначає, що хоча спірний акт має ознаки нормативно-правового акту, проте він не належить до такого виду актів, а тому не потребує реєстрації в Міністерстві юстиції України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є частково обгрунтованими та підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 69-71, 86, 94, 160-163, 171 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконними та нечинними положення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 14.07.2016 № 8, яким затверджене Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство в частині:

пункту 4.11. Участь арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства (розпорядження майном, санації або ліквідації), виключає його кандидатуру як арбітражного керуючого з наступних автоматизованих відборів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, які здійснюються адміністратором автоматизованої системи;

пункту 4.23. У разі коли від арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою, надійшла заява про відмову від участі у справі про банкрутство або не надійшла заява про участь у такій справі в установлений господарським судом строк, господарський суд призначає арбітражного керуючого із вчиненням повторного запиту до автоматизованої системи в порядку, визначеному цим Положенням;

пункту 4.24. У разі відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів у випадках, передбачених Законом, або відмови призначеному арбітражному керуючому в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання обов'язків арбітражного керуючого, призначення іншого арбітражного керуючого може здійснюватися шляхом автоматизованого відбору в порядку, встановленому цим Положенням;

пункту 4.25. Адміністратор автоматизованої системи повідомляє державний орган з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство для розгляду питання про наявність у діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку в розумінні статті 105 Закону та застосування дисциплінарного стягнення відповідно до статті 109 Закону.

3. Зобов'язати Вищий господарський суд України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Присудити з Державного бюджету України на користь Пазини Ростислава Олексійовича судовий збір у розмірі 275,60 грн. (двісті сімдесят п'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вищого господарського суду України.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.