Судова практика: Застосування позовної давності при розгляді поточних вимог кредиторів

Тема: Застосування позовної давності при розгляді поточних вимог кредиторів    

Співвідношення спеціальних норм, встановлених Законом про банкрутство, з нормами інших законодавчих актів викликає та викликатиме і в подальшому труднощі у застосуванні. Адже при написанні текстів законів юридична техніка була недосконалою, а ухвалювались ці законодавчі акти без належної правової експертизи під впливом того чи іншого лобі. Тому для успішної юридичної та судової практики важливо при застосуванні таких норм керуватися не лише буквою закону у відриві від його змісту, а розуміти дух закону, його мету та співвідношення загальних і спеціальних норм.

Повертаючись до поняття позовної давності згадуємо, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Початок перебігу позовної давності законодавець  пов’язує з обставинами, визначеними у ст. 261 ЦК України, з можливістю встановлення законом винятків із правил, визначених частинами першою та другою цієї статті.

На наш погляд, для звернення до суду за захистом майнових прав поточних вимог кредиторів у справі про банкрутство саме Законом про банкрутство встановлено спеціальні правила, які полягають у наступному: відповідно до п.1 ст. 38 зазначеного Закону, вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства (поточні вимоги ) можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, у самому Законі про банкрутство встановлено юридично значущу дію (відкриття ліквідаційної процедури), з якою пов’язана можливість звернутися до суду із заявою про визнання поточних кредиторських вимог. А відтак, відмова у визнанні таких вимог у зв’язку з пропуском позовної давності вбачається неправомірною. Навіть якщо з дня порушення справи про банкрутство до дня введення ліквідаційної процедури пройшло 6, 7 чи більше років, що, на жаль,  можливо у наших реаліях,  права поточних кредиторів підлягають захисту.

Опоненти такої точки зору можуть заперечити її обґрунтованість з огляду на те, що поточний кредитор у справі про банкрутство не позбавлений права звернутися з позовом до боржника про стягнення боргу під час процедур банкрутства до спливу позовної давності, обрахованої у загальному порядку (з дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права). В такому разі перебіг позовної давності буде перервано відповідно до правил ст. 264 ЦК України.

 Однак такі дії кредитора призводять до додаткових судових витрат для нього, але не досягають мети захисту його порушеного права. Адже суди, керуючись наведеними вище нормами, можуть зупинити позовне провадження та повідомити кредитора про встановлений спеціальний порядок звернення з поточними вимогами у ліквідаційній процедурі. Крім того, навіть за наявності судового рішення про стягнення поточний кредитор повинен буде, згідно з вимогами ст. 38 Закону про банкрутство, протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом звернутися з вимогами у справі про банкрутство, інакше його вимоги будуть віднесені до шостої черги погашення.

Видається, що навіть застосовуючи загальні правила відліку позовної давності, встановлені ст. 261 ЦК України, суди не можуть відмовляти поточним кредиторам, оскільки колізії законодавства щодо порядку звернення за судовим захистом поточних кредиторів у справі про банкрутство безумовно є поважними причинами пропуску строку позовної давності, якщо навіть вважати його пропущеним.

Цікаво буде дізнатися мотивовані  точки зору читачів, не згодних із викладеними у статті міркуваннями.