До статей

Захист прав кредиторів: держава має гарантувати дотримання букви закону

15 лютого, 2018
Аналітика
Захист прав кредиторів: держава має гарантувати дотримання букви закону

В ексклюзивному інтерв’ю інформаційному порталу Банкрутство & Ліквідація партнер юридичної компанії «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» Олександр Ткачук окреслив проблеми, з якими стикаються кредитори.

Тема захисту прав кредиторів у юридичному середовищі стоїть на порядку денному не перший рік. Чому, на Вашу думку, склалася така ситуація і чому градус напруги не зменшується?

По-перше, це пов’язано з недоліками діючого законодавства. По-друге, з діями великої кількості недобросовісних позичальників, що взяли кредити в банках перед фінансовою кризою 2008-2009 років. На сьогоднішній день ці безнадійні боржники, використовуючи лазівки в законодавстві, всіляко уникають виконання своїх зобов’язань щодо повернення коштів фінустановам.

Для цього вказані позичальники вдаються до різноманітних механізмів. Наприклад, використовується схема банкрутства підприємства, попри відсутність ознак неплатоспроможності, визначених законодавством. Це робиться з метою списання заборгованості перед банком, або для покращення своїх позицій у переговорах з банками-кредиторами. Посилаючись на фіктивне банкрутство, такі юрособи «виторговують» у банків реструктуризацію боргу та більш вигідні умови погашення кредитних ліній. Крім того, позичальники добиваються часткового списання боргу або ж відчуження цієї заборгованості на дружню до боржника факторингову чи фінансову компанію з метою подальшого повного списання боргу.

Саме з таких причин є нагальним питання захисту прав кредиторів.

Якщо ситуація, що склалася, триває роками, чи це означає, що комусь така невизначеність вигідна?

Ну, це вигідно, мабуть, нам, юристам (сміється – ред.).

Недоліки в законодавстві використовуються однією або іншою стороною спору, і у будь-якому випадку для вирішення проблеми сторони звертаються за допомогою до юристів. Правники допомагають своїм клієнтам уникнути можливих негативних наслідків фінансових спорів й докладають зусиль, аби врегулювати конфлікт, що вже виник.

Не думаю, що в юристів таке потужне лобі у Верховній Раді…

Якщо серйозно, недоліки існують не лише в українському правовому полі. Насправді ідеального законодавства не існує. Завжди є моменти, що дають можливість тим чи іншим чином використати певні правові норми в інтересах однієї чи іншої сторони.

Звісно, актуальним залишається питання відповідальності позичальників. Якби у вітчизняному законодавстві була прописана норма, що накладала б низку санкцій на осіб у випадку недобросовісних дій стосовно банків (позичальник і всі пов’язані з ним особи позбавлялися б можливості отримувати в подальшому кредити, або їм забороняли б виїзд за кордон чи відкриття бізнесу за кордоном тощо), то це, можливо, змінило б ситуацію.

Проблема в ментальності, розумієте? За кордоном інакше. Якщо ти не віддаєш борги і намагаєшся ухилитися, то це в будь-якому випадку розцінюватиметься як шахрайство. Якщо ти не домовляєшся з кредиторами, то наступає відповідальність.

В українських реаліях будь-який великий бізнес асоціюється з певною особистістю. Підприємство працює успішно, отримує кредити, а потім власник в якийсь момент вирішує не повертати борги. Бізнес переводиться на іншу юрособу, робота продовжується в інший, вже новій компанії, а попередню доводять до банкрутства і вводять процес ліквідації, що тягнеться роками. Банк задля повернення коштів вчинятиме дії з пошуку активів, проте навряд щось знайде, бо власники бізнесу «сховали» свої реальні активи. І ця особа потім каже: я не маю жодного стосунку до цього бізнесу. Продає компанію іншій особі з Донецька чи Луганська і, з урахуванням нинішньої ситуації на Сході, фінустанові просто нема кому пред’являти фінансові претензії.

За кордоном такі речі в принципі неможливі. Ти понесеш відповідальність, якщо вчиниш бодай спробу уникнути повернення боргів. Це однозначно розцінюватиметься як шахрайство. І тому дії іноземних бізнесменів насамперед спрямовані на те, щоб домовитися з кредиторами. Вони ознайомлюють кредиторів із ситуацією на підприємстві. Оскільки причини банкрутства бувають різні – це не завжди навмисне доведення до неплатоспроможності. Є фактор економічного спаду, або окрема галузь промисловості занепадає. І тоді фінансові проблеми не залежать від власників бізнесу або від якості роботи менеджменту. Бізнесмени кажуть кредиторам: будь ласка, ми повністю відкриті для переговорів, дивіться, піднімайте всю документацію, можемо допустити ваших представників до компанії, нехай перевіряють усю фінансову звітність. Якщо у вас є рекомендації щодо виходу з цієї ситуації - ми відкриті.

Уявити подібний розвиток подій в Україні дуже важко. У нас такі інструменти практично не працюють. Тому що власники бізнесу мають на меті не сплачувати борги, вивести активи з підприємства, а інтереси кредиторів їх не хвилюють.

Досвід якої країни у сфері захисту прав кредиторів Україна має наслідувати?

Наведу один приклад, пов'язаний із законодавством Великої Британії. Сам клієнт з Ірландії. Досить відома родина банкірів оголосила дефолт - неможливість виконувати свої фінансові зобов’язання. До банку ввели тимчасового адміністратора. Це нічим не відрізняється від нашої процедури, але зверну увагу (вони консультувалися з нами з питань, які виникали на території України), як ця проблема вирішувалася далі. Річ у тім, що попереднє керівництво здійснило певні маніпуляції з майном, яке було розташоване по всьому світу. І тут, мабуть, зіграв певну роль авторитет судової влади Великої Британії, за рішенням якої видавалися міжнародні ордери на арешт майна, що було розпродане раніше. Це стало дуже дієвим механізмом з точки зору забезпечення гарантій прав кредиторів – їх там було небагато, переважно банки. Злагоджена робота допомогла все ж таки змусити сісти за стіл переговорів попередників, і вони вже самі допомагали банку повертати ті активи, які раніше продали, в Україні була частина таких активів. Цим особам загрожував реальний строк ув’язнення, понад 10 років позбавлення волі.

На жаль, у мене є сумніви, що рішення українського суду буде повною мірою виконуватися за кордоном. Бо нашу судову владу дуже часто критикують і вважають корумпованою.

Нещодавно керівники місій МВФ, ЄБРР та Світового банку звернулися до Мінфіну та Нацбанку України із закликом карати власників збанкрутілих банків, які фактично переклали свої борги на державу. Наскільки це реально, на Вашу думку?

Я цікавився цим питанням ще кілька років тому, коли були внесені зміни до законодавства для встановлення кінцевих бенефіціарів. У 2010-2012 роках у ЗМІ, наприклад, про когось писали, що це власник банку, але довести це було неможливо. Оскільки декларувались якісь формальні акціонери, які «висіли» на офшорах, які, у свою чергу, були оформлені на латвійських безхатченків.

На тому етапі кілька фінустанов заявили, що мають проблеми з докапіталізацією, і в результаті отримали тимчасові адміністрації від ФГВФО. Пізніше держава зобов’язала всі банки відкрити відомості про кінцевих бенефіціарів і була введена відповідальність за доведення до банкрутства банку, а також вчинення інших шахрайських дій. На той час склалася складна ситуація: суттєві суми рефінансування від НБУ банки, що збанкрутували, вивели у невідомому напрямку. Зараз відкрито чимало кримінальних проваджень стосовно вказаного «рефінансу».

Проблема в тому, що в результаті ніхто не поніс відповідальності за вимивання коштів із банків, що тепер перебувають в ліквідаційних процедурах. Нацбанк, Мінфін – це, власне, держава — повинні через правоохоронні органи довести причинно-наслідковий зв'язок між сумнівними діями кінцевих бенефіціарів та подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку. Тут є технічні складнощі, але якщо дійсно буде політична воля, то довести провину власників за банкрутство фінустанови таки можливо. Усіх цих банків стосуються не останні люди в країні, і щоб вони відповіли перед законом за свої дії - юридичних інструментів вистачає.

Проте тут є і зворотний бік медалі, оскільки особисто знаю ситуації, коли в процесі віднесення деяких банків до категорії неплатоспроможних і подальшої їх ліквідації з боку НБУ і Фонду гарантування вкладів фізосіб було допущено багато порушень у процедурних моментах. І тепер існує ймовірність, що колишні власники підуть до Європейського суду і доведуть, що мало місце порушення з боку держави.

Наші банки не безгрішні, але держава не повинна дозволяти собі обходити законні процедури. Потрібно, щоб держава була еталоном дотримання принципу законності і справедливості, була послідовна у своїх діях.

Якими у підсумку є Ваші висновки, зважаючи на практичний досвід?

Підсумую загальні проблеми, з якими стикається кредитор. Основна з них пов’язана з так званими незаконними діями відносно заставного іпотечного майна. Коли дії позичальників спрямовані на виведення активів, щоб позбавити банк можливості задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна. У цьому випадку застосовуються різні методи судового захисту щодо заборони вчинення таких дій, можливого арешту майна, якщо це потрібно. У тому числі застосовується механізм притягнення до відповідальності посадових осіб-позичальників, які вчиняють ці дії. Будемо відверті – за останні 5-6 років уже сформувалася чітка судова практика у цих справах, яка в принципі є на боці кредиторів.

Також порушення, в яких ми представляємо інтереси кредиторів, пов’язані з можливим доведенням до банкрутства або штучного банкрутства. Ми намагалися не допустити введення цієї процедури, оскаржуючи рішення позичальника про перехід у процедуру ліквідації, або допомагали кредиторам оскаржувати штучні заборгованості, які були створені з метою роздути обсяг кредиторських вимог і маніпулювати участю реальних кредиторів у процедурі банкрутства. Тут цікаве питання, оскільки ще донедавна всі судові інстанції, які розглядали такі спори, доходили висновку, що кредитори не мають права оскаржувати подібні угоди, укладені боржником, оскільки вони не є їх учасниками і такі угоди напряму їх не стосуються. Але торік Верховний Суд, розглядаючи таку справу, дійшов висновку, що кредитори мають право оскаржувати такі угоди, оскільки останні фактично призводять до порушення їхніх прав у загальній процедурі банкрутства. Ознаки штучності угоди треба доводити в кожному окремому випадку, це також є дієвим механізмом захисту прав кредиторів.

Коментарі
Додати коментар