До статей

Спори з власниками неплатоспроможних банків: юрисдикційний аспект

31 липня, 2018
Аналітика
Спори з власниками неплатоспроможних банків: юрисдикційний аспект

За останні декілька років з ринку банківських послуг було виведено майже сто банків, більшість з яких було визнано Національним банком України неплатоспроможними у зв’язку з неналежним виконанням власниками та акціонерами таких банків вимог нормативно-правових актів НБУ та здійснення ризикових операцій. Безумовно, виведення банків з ринку завдало шкоди інтересам кредиторів та вкладників таких банків, які не мають можливості повернути розміщені ними у неплатоспроможних банках кошти. Одним із способів захисту вкладників та кредиторів неплатоспроможних банків є стягнення з акціонерів та власників таких банків шкоди, завданої доведенням банку до неплатоспроможності.

Безумовно, для стягнення завданих збитків необхідно довести наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки власників та акціонерів неплатоспроможного банку; шкоди, завданої такою поведінкою; причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою (збитками); вини власників та акціонерів неплатоспроможного банку у неможливості кредитора банку отримати розміщені в неплатоспроможному банку кошти.

Однак, крім доказування наявності складу правопорушення, необхідно визначитися із юрисдикційним аспектом спору з власниками неплатоспроможного банку. Деякі судді вважають, що спори щодо стягнення з власників неплатоспроможного банку шкоди, завданої неповерненням банківського вкладу, можуть розглядатися в порядку господарського судочинства, в залежності від того, хто є позивачем та відповідачем у таких спорах.

На мій погляд, такі висновки суддів є хибними та обумовлені неправильним розумінням суті спору щодо стягнення неповернутого вкладу з власника неплатоспроможного банку.

Так, суди вважають, що підставою звернення з позовом про стягнення з власників неплатоспроможного банку неповернутого банківського вкладу є невиконання договору банківського вкладу, укладеного між позивачем та відповідним неплатоспроможним банком.

Відповідно до абз. 2 п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктиний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Дійсно, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Це обґрунтовується тим, що за приписами частини другої ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Однак, насправді, спори щодо стягнення неповернутого банківського вкладу обґрунтовані не неналежним виконанням договору банківського вкладу, а стягненням шкоди, завданої діями або бездіяльністю власників неплатоспроможного банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності. Жодної господарської діяльності у відшкодуванні шкоди, завданої власником неплатоспроможного банку кредитору такого банку, не вбачається.

Такі спори є виключно цивільно-правовими (деліктними), а тому не можуть розглядатися в межах господарського судочинства.

Висновки судів щодо підсудності спорів щодо стягнення неповернутого банківського вкладу з власників неплатоспроможних банків господарським судам є наслідком неправильного застосування положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка регламентує відповідальність власників неплатоспроможного банку за доведення банку до стану неплатоспроможності, та за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Саме притягнення до цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди банку, і позивачу як його кредитору,  відповідачем як власниками істотної участі банку і є предметом спору щодо стягнення з власника неплатоспроможного банку неповернутого банківського вкладу.

Отже, висновки судів щодо підсудності спорів щодо стягнення з власників неплатоспроможних банків неповернутого банківського вкладу господарським судам не відповідає вимогам процесуального права та не враховує природи таких спорів, яка є деліктною.

Керуючий партнер АО «Suprema Lex» Віктор Мороз, Юридична газета  

Коментарі
Додати коментар