Цікава практика у справах про банкрутство

Закликаємо професійну спільноту висловлювати свої думки щодо викладених у статтях цієї серії правових позицій та пропонувати теми для обговорення. Електронна адреса редакції: info@bankruptcy-ua.com.

Перша тема: Особливості застосування позовної давності у справах про банкрутство

Усім відомо що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У справах про банкрутство цивільний інтерес кредиторів полягає у визнанні та задоволенні їхніх грошових вимог у максимальному розмірі. А відтак на права та інтереси кредитора впливає і розмір визнання та подальшого задоволення вимог інших кредиторів. Не випадково відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі по тексту "Закон про банкрутство") сторонами у справі про банкрутство визначені  конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут), які користуються всіма правами, наданими як Господарським процесуальним кодексом, так і спеціальними нормами Закону про банкрутство.

Кредитори вправі оскаржувати обґрунтованість та розмір не тільки своїх, але й вимог інших кредиторів. При їх розгляді судом фактично здійснюється вирішення спору щодо цих вимог, і учасниками спору є боржник, арбітражний керуючий та кредитори.

Відповідно до статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами. Отже універсальні норми ГПК України мають застосовуватись судами при розгляді справ про банкрутство, якщо тільки Законом про банкрутство окремі правовідносини не врегульовані інакше.

В Законі про банкрутство згадку про позовну давність можна знайти в частині 3 статті 19, де встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, інших особливостей застосування позовної давності не встановлено.

Відтак у разі подання боржником, арбітражним керуючим від імені боржника або кредитором заяви про застосування позовної давності до заявлених вимог кредиторів суд має керуватися нормами статті 267 ГПК України і у разі спливу позовної давності та відсутності поважних причин пропущення позовної давності відмовити у визнанні таких вимог.

У читачів може виникнути питання, чому автор публікації вирішив звернути увагу на очевидні нібито речі.

При розгляді касаційної скарги в одній із справ про банкрутство, де я був доповідачем, колегія суддів ВГСУ скасувала ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами розгляду кредиторських вимог у справі саме з тих підстав, що суди помилково не взяли до уваги заяву кредитора щодо застосування позовної давності до грошових вимог інших кредиторів. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування позовної давності здійснюється лише за заявою сторони у спорі, а сторонами суд вважає тільки кредиторів, що заявили вимоги, та ліквідатора боржника.

Цікаво також, що ці кредитори так "подобались" ліквідатору, що він про застосування позовної давності не заявляв, що викликає сумнів у його незаінтересованості щодо окремих учасників провадження.

Для бажаючих докладніше ознайомитися з позиціями судів: номер справи 920/1294/15, постанова ВГСУ від 19.01.2017 р.

У наступному матеріалі поговоримо про застосування позовної давності при розгляді заяв з поточними вимогами кредиторів у ліквідаційній процедурі.