Logo
До статей

Сергій Донков: не треба ставати в позицію глухого захисту та очікування

13 лютого, 2019
Аналітика
Сергій Донков: не треба ставати в позицію глухого захисту та очікування

Сергій Донков, радник ЮФ "Евріс" та член Дисциплінарної комісії, в ексклюзивному коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» розповів чому створення єдиної та дієвої СРО арбітражних керуючих є основним викликом для професійної спільноти.

Професійне саморегулювання – дуже складна справа та, перше за все, потребує моральної та психологічної перебудови у відношенні майбутніх учасників саморегулівної організації (далі - СРО) до своєї професії. Основне, що потрібно зрозуміти як законодавцям, так і учасникам ринку, - це не громадська організація, яка об’єднує людей за певними ідейними чи політичними уподобаннями та регулює громадські відносини. СРО має не тільки організувати та об’єднати арбітражних керуючих, що прагнуть підвищувати свій професійний рівень та престижність своєї професії. Така організація має контролювати професійну діяльність своїх учасників, захищати їх інтереси та лобіювати покращення умов роботи, а також запобігати системним порушенням та зловживанням в діяльності арбітражних керуючих. Існують три невід’ємні функції СРО, без яких воно не може існувати повноцінно: нормотворча, контрольна та можливість застосування санкцій за порушення законодавства та норм СРО.

На сьогоднішній день існують два види контролю за діяльністю арбітражних керуючих: судовий – з боку господарського суду у межах провадження у справі про банкрутство, та відомчий – з боку державного органу з питань банкрутства, Міністерства юстиції України. Зі створенням об’єднаної СРО у форматі, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КПБ), з’являється новий вид контролю, професійний, так би мовити, самоконтроль. Я вважаю, що саме це є основним викликом для професійної спільноти арбітражних керуючих. Найскладніше – контролювати та оцінювати діяльність своїх колег. Я вже більше трьох з половиною років працюю у складі Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (далі - ДК), яка є кінцевою інстанцією відомчого контролю, і досить чітко уявляю собі ті суперечливі почуття, що переживає людина, приймаючи негативне рішення відносно «своїх». Я дуже поважаю колег по ДК, але по більшості питань ми дискутуємо і наші рішення не є одностайними, їх неможливо спрогнозувати заздалегідь. Але тільки досвід роботи в ДК переконливо довів мені, що кожне порушення мого колеги - це темна пляма на репутації всього професійного середовища. Арбітражні керуючі не мають права на помилку, коли йдеться про розпорядження майном чи коштами, на які одночасно пред’являють свої права всі учасники процесу: боржник, кредитори, власники та працівники боржника, фіскальні органи, держава в особі органів управління. В таких випадках застосування адміністративних санкцій часто буває запобіжником притягненню арбітражного керуючого до кримінальної відповідальності.

Проте, різні функції контролю мають особливе значення: судовий контроль призначений на виявлення та оцінювання порушень, що вже відбулись; відомчий контроль виявляє та кваліфікує порушення, які можна усунути, що свідчать про здатність або нездатність суб’єкта професії виконувати свої професійні обов’язки, або ті, що неможливо усунути та призвели до порушення прав учасника процесу. Вони передбачають застосування відповідних санкцій, від профілактичного «попередження» до позбавлення права здійснювати професійну діяльність. Я вважаю, що контроль професійний значно ширше відомчого та може його згодом замінити. Це залежить від обсягу передачі відповідних повноважень від державного органу контролю до СРО. Поки що делегувати повноваження нема кому. Це перший виклик арбітражним керуючим – створити організацію, яка знайде певний баланс між контролюючими функціями та захистом професійних інтересів. Дуже високий ризик виникнення або формально-репресивної організації, що може бути використана для недобросовісної конкуренції, або лобістської структури для прикриттянезаконної діяльності в царині арбітражного управління. Для цього потрібна щоденна клопітка робота по встановленню та застосуванню норм професійної діяльності та етики для учасників СРО. А саме головне, потрібна зміна відношення арбітражних керуючих до своєї професії. Потрібно зрозуміти, що арбітражний керуючий – не вільний підприємець, він реалізує надані державою повноваження по справедливомупропорційному розподіленню власності боржників на користь кредиторів. Це публічна функція, за виконання якої ми маємо нести як персональну, так і колективну відповідальність.

Відношення арбітражних керуючих до створення єдиної СРО, м’яко кажучи, не однозначне. Воно характеризується побоюваннями, що «хтось все за нас вирішить в Києві» або «нас загонять в єдине стійло та будуть бити та доїти», хтось навіть проводить аналогію з певним ГУЛАГом для арбітражних керуючих з вертухаями – «смотрящими» від Мінюста. Я би відповів на всі ці жахи та побоювання наступне: не треба обирати роль жертви, та ставати в позицію глухого захисту та очікування. Чим більше жертва жаліється, що її грабують, тим скоріше поряд з нею з’явиться злодій. Можливість створити дієве та ефективне професійне об’єднання законодавчо передбачена з 2013 року, але вона до сих пір не була реалізована. Цей шанс є і зараз, але жодна спроба навіть почати переговорний процес з існуючими СРО про об’єднання, ані з боку АПУ, ані з боку іноземних експертних організацій, не дала результату. Всі чекають підписання КПБ та інструкцій від Мінюсту у вигляді підзаконних нормативних актів.

В ідеалі, більшість з працюючих арбітражних керуючих мріє про можливість повного делегування державних повноважень з регулювання їх професійної діяльності: надання допуску до професії, здійснення професійного контролю та права дискваліфікації в разі виявлення порушення. Все це можливо за умовою створення єдиного СРО самими арбітражними керуючими, яка за певний період часу має довести свою ефективність та здатність кваліфіковано та високопрофесійно здійснювати зазначені повноваження. Колись, у період розроблення КПБ, мій колега Ігор Ніколаєв сказав мені дуже мудру річ, з якою важко не погодитись: «Повноваження ніколи не віддають добровільно, їх треба завойовувати, демонструючи державі та суспільству можливість їх сумлінно реалізовувати».

П’ять головних завдань, які треба бути вирішити аби відродити престижність професії арбітражного керуючого та зробити цю професійну царину прозорішою та чеснішою:

  1. Об’єднатись на принципах відкритості, колективного децентралізованого управління, збалансованості керуючих та робочих органів.
  2. Знайти баланс у діяльності нового СРО: не стати чиєюсь «кишеньковою» організацією, з одного боку, та не перетворитись у організовану групу закритого типу з круговою порукою, яка тільки захищає «своїх» та має низьку репутацію у  суспільстві.
  3. Створювати позитивний імідж та підвищувати престижність професії арбітражного керуючого як в Україні, так і за її межами. Впроваджувати прогресивний міжнародний досвід у своїй діяльності. Інформувати про свої позитивні надбання пересічних громадян нашої країни та міжнародну спільноту, набувати членства у міжнародних професійних організаціях.
  4. Брати активну участь у розробленні нормативних та законодавчих актів у галузі неспроможності та домагатися гідних умов діяльності арбітражних керуючих. Це стосується як підвищення розміру оплати праці і визначенні відповідних джерел фінансування, так і посилення процесуального статусу арбітражного керуючого. Я маю не увазі: швидке отримання повної інформації про майновий стан боржника в електронному вигляді від усіх уповноважених інстанцій, розкриття банками інформації стосовно всіх коштів на рахунках боржника, забезпечення  безперешкодного доступу до майна боржника та інше.
  5. Створити систему колективної відповідальності СРО за діяльність арбітражних керуючих. Це може бути або колективне страхування, або створення спеціального фонду гарантування для відшкодування фактичних збитків, спричинених професійною діяльністю. Це підвищить довіру учасників ринку та іноземних інвесторів до діяльності арбітражних керуючих, а також підвищить їх спільний корпоративний дух.

Чомусь, основним питанням, яке обговорюється на просвітницьких заходах у галузі неспроможності останнім часом, є персона керівника майбутньої СРО. Я вважаю, що цьому питанню приділяється забагато уваги. На мій погляд, неможна створювати професійну організацію за принципами вертикального управління. Голова СРО повинен мати представницькі функції та збалансовувати діяльність робочих органів, не тільки Ради СРО та територіальних Рад, а й Комісії з професійної етики, Комісії по контролю за діяльністю арбітражних керуючих, Науково-експертної ради та інших. Він має представляти інтереси всіх арбітражних керуючих, але, ні в якому разі, не керувати ними. Крім того, я вважаю, що керівник СРО не має права втручатися та впливати на діяльність профільних комітетів та комісій. Наприклад, висновки науково-експертної Ради не можуть бути змінені або не враховані керівництвом СРО, як і висновки Комісії по контролю. Дуже важливо зберегти незалежний професійний статус кожного арбітражного керуючого, жоден з керівників СРО не може мати права втручатися в поточну професійну діяльність учасників організації, окрім надання допомоги та захисту їх інтересів. Безумовно, така посада має бути виборною, з невеликою тривалістю одної каденції, не більше одного року.

Ідеальний портрет арбітражного керуючого – це складне питання, але я впевнений, що він має відрізнятися від стереотипу, що склався в суспільстві за останні роки. Колись давно я чув жарт про людину в фуфайці з зеленими купюрами, що виглядають з кишені, який водить покупців по території заводу та пропонує купити все, що вони побачать. Колись арбітражних керуючих асоціювали з «металістами», що приходять разом з ним на підприємства та ріжуть на металобрухт все металеве обладнання. Дійсно, я бачив  те, що залишається після такої «ліквідації». Таке можна побачити тільки в фільмах про ядерну війну. Мені доводилось бачити і рейдерські захоплення за участю арбітражних керуючих, і продаж чужого врожаю, що виростили селяни за кредитні кошти. Я дуже сподіваюсь, що все це залишиться у минулому, і суспільство буде асоціювати арбітражного керуючого з головними героями фільмів «Красуня» та «Дев’ять з половиною тижнів», які, до речі, теж були кризовими менеджерами.

Безперечно, арбітражний керуючий створений профільним законодавством як ідеальний герой – юрист, економіст, судовий виконавець, кризовий топ-менеджер, фінансовий аналітик, біржовий маклер, фахівець з інвестицій, менеджер по персоналу, адвокат та прокурор в одній особі. І все це за два мінімуми заробітної плати та бонуси в останню чергу виплат кредиторам! Порівняйте навіть з обсягом обов’язків, розміром і гарантіями оплати роботи державних та приватних виконавців, це просто жахливо!

Проте, для мене – арбітражний керуючий має бути взірцем професіоналізму та врівноваженості, його робота пов’язана з повсякденним стресом та врегулюванню конфліктів між учасниками процедур банкрутства. Кожен має свої ідеальні уявлення, але я вважаю, що кризовий менеджмент – колективна робота, я завжди цінив і створював у свої роботі, по-можливості, ідеальний фаховий колектив. Дуже важливо, щоби споживачі наших послуг нам, арбітражним керуючим, довіряли, відчували захист та гарантію отримання максимального результату. Я вважаю, що зараз дуже зручний час втілювати свої ідеальні професійні моделі в реальності та у свідомості непрофесійних учасників ринку, не чекаючи додаткових законів, інструкцій та  наказів.

Коментарі
Додати коментар