Два цивільних процесуальних кодекси – штучна проблема

Сьогодні однією із складних проблем, пов’язаних з розглядом справ про банкрутство, є те, що в Україні існують два цивільних процеси – цивільний і господарський, що регулюються окремими законами (Цивільним та Господарським процесуальними кодексами). Існування двох процесуальних кодексів, що регулюють практично один процес – цивільний, крім іншого, створює складнощі і при застосуванні низки норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство).

У процесі наближення цих законів один до одного протягом тривалої правової реформи виявилось, що вони поки що не здатні вирішити окремі проблеми у процесі розгляду різних звернень до суду у справі про банкрутство. Саме тому, виникають практично невідомі у світі ситуації, коли при розгляді справи про банкрутство судді намагаються знайти відповідь, за якими правилами мають розглядатись різного роду заяви, що подаються до суду, при розгляді такої категорії справ.

Відразу необхідно зазначити, що у справах про банкрутство суд визнає юридичний факт: особа визнається нездатною виконати свої майнові зобов’язання за рахунок свого майна (неспроможність), або визнається нездатною продовжувати свою діяльність (банкрутство). Тим самим суд, визнаючи цей юридичний факт, встановлює особливий статус особи на час проведення судового розгляду справи.

За загальним правилом, у справах про банкрутство спори не розглядаються. У Законі про банкрутство передбачено тест на безспірність вимог кредиторів. Разом з тим, у цьому законі містяться положення про можливість ініціювання позовів у порушених провадженнях у справі про банкрутство. Часто судді намагаються з’ясувати, за якими правилами має розглядатись такий позов – за правилами позовного провадження чи конкурсного. Таке трапляється тоді, коли до суду звертаються кредитори, вимоги до боржника яких виникли до порушення провадження у справі про банкрутство з вимогами до такого боржника.

Помилкові висновки робляться за неуважного ознайомлення з текстом Закону про банкрутство і неврахування природи відносин неспроможності та, відповідно, особливостей правил розв’язання таких проблем засобами, передбаченими у зазначеному законі. Це викликає зайву, не непотрібну дискусію, що відволікає від коректного застосування правових норм спеціального у сфері банкрутства закону.

В результаті, на практиці багато часу і зусиль іде на з’ясування, як вчинити у досить дивних, не природніх у сфері неспроможності ситуаціях. Якщо припустити без прив’язки до відповідного законодавства України, що позов у справі про банкрутство приймається до розгляду, то виникає запитання, чи повинно бути відкрито позовне провадження. Якщо таке можливо, то виглядає не зовсім зрозумілим, як два судові різні по суті провадження мають розглядатись одним суддею, а також яким чином мають прийматись судові акти щодо майна, яке є предметом розгляду у двох різних провадженнях? Необхідно нагадати, що йдеться про два різних за своєю природою судових провадженнях – позовне і конкурсне.

Здається, причина такої плутанини полягає в тому, що законодавець не послідовно і недостатньо коректно виклав ці норми, а судді, їх застосовуючи, не враховують специфіку відносин неспроможності та особливий характер судового процесу у справі про банкрутство.