До статей

Узагальнення судової практики ВС щодо застосування процедур неплатоспроможності фізичних осіб

26 січня, 2021
Аналітика
Узагальнення судової практики ВС щодо застосування процедур неплатоспроможності фізичних осіб

Д.ю.н., суддя-спікер Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Сергій Жуков в ексклюзивному матеріалі спеціально для видання «Банкрутство & Ліквідація» зробив узагальнений огляд судової практики Верховного Суду щодо застосування процедур неплатоспроможності фізичних осіб.

Факт запровадження карантинних заходів не свідчить про неможливість надання боржником виправлених декларацій у встановлений Кодексом України з процедур банкрутства строк

Постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 922/3911/19

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С. В. – головуючого, Огородніка К. М., Пєскова В. Г.

Відповідно до частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:

1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї;

2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;

3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю;

4) боржник не має фінансових можливостей виплачувати заборгованість за кредитом в іноземній валюті, забезпеченим квартирою або житловим будинком, що є єдиним місцем проживання сім'ї боржника, на умовах, передбачених цим Кодексом.

Слід також зауважити, що за приписами наведеної норми господарський суд протягом одного року з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність з підстав, визначених цією частиною, не може відкрити провадження у новій справі про неплатоспроможність щодо того самого боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, виправлені, з урахуванням звіту керуючого реструктуризацією, декларації були подані боржником до суду електронною поштою 19 березня 2020 року, тобто на 12-й день з дня отримання звіту керуючого реструктуризацією.

Зазначаючи про недотримання боржником – фізичною особою Шатілом Сергієм Вікторовичем семиденного строку для подання до суду виправленої декларації в порядку пункту 1 частини першої статті 123 КУзПБ, місцевий господарський суд дійшов висновку, що повноважними зборами кредиторів прийнято обґрунтоване рішення про необхідність закриття провадження у справі про банкрутство. У зв’язку з цим він закрив провадження у  справі на підставі пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ та зазначив, що лише факт запровадження карантинних заходів не свідчить про неможливість надання боржником виправлених декларацій у встановлений Кодексом України з процедур банкрутства строк.

Обґрунтовуючи пропущений строк, боржник послався на те, що постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 на території України з 12 березня 2020 року був введений карантин, а також відповідні обмеження, зокрема щодо пересування. Крім того, боржник зазначив, що з моменту оголошення карантину на території України він перебував на самоізоляції. При цьому під час вимушеної ізоляції в його помешканні був відсутній електронний пристрій, за допомогою якого він мав би можливість відправити документацію на електронну адресу суду, а отже, відсутня фактична можливість реалізації вказаних дій. Представник фізичної особи Шатіла Сергія Вікторовича уточнив, що можливість використання електронного пристрою з’явилася у боржника лише 18 березня 2020 року після надання йому такого обладнання особою з близького оточення.

У цьому випадку суд касаційної інстанції вважає правильними висновки апеляційного господарського суду про те, що місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги наведену обставину як поважну причину пропуску строку для подання виправленої декларації до суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з подальшими змінами та доповненнями) з 12 березня 2020 року на усій території України запроваджено карантин. Дію карантину неодноразово продовжено.

Згідно з Указом Президента від 13.03.2020  № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з метою попередження поширення захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин.

Карантин – це комплекс обмежувальних медико-санітарних і адміністративних заходів, спрямованих на попередження поширення   інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За статтею 2 ГПК України на господарське судочинство покладено обов'язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони – не зловживати процесуальними правами. Крім того, за змістом статті 5 ГПК України звернення до господарського суду повинно мати ефективний спосіб захисту порушених прав.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі – Закон № 540-IX) внесено зміни до ГПК України, зокрема розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02.04.2020. Проте, ураховуючи зміст статті 3 ГПК України, а також те, що запропоновані зміни не встановлюють нових обов’язків, не скасовують і не звужують прав учасників судового процесу, не обмежують їх використання, вони мають зворотну силу, тобто поширюються на правовідносини, пов’язані зі здійсненням судочинства у всіх справах, тобто тих, які вже  перебувають на розгляді в судах усіх інстанцій,  і тих, які будуть відкриті у подальшому.

Законом № 540-ІХ визначено, що процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.

Однак наведене не стосується ситуацій, коли пропуск процесуального строку відбувався ще до початку оголошення карантину. Тобто, якщо процесуальний строк сплинув до 12.03.2020, то дія Закону 540-ІХ його не змінює.

Водночас посилання на те, що особа пропустила строк через оголошення карантину, може враховуватися як поважна причина.

Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі – Закон  № 731-ІХ), який набрав чинності 17.07.2020, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України в редакції Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Проте боржник виправлену декларацію надіслав до суду під час дії Закону  № 540-ІХ. Отже, враховуючи ситуацію,  пов’язану з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міністерства охорони здоров’я України та відсутність доказів на підтвердження наявності у фізичної особи Шатіла Сергія Вікторовича технічної можливості відправити виправлену декларацію у визначений КУзПБ строк, суд касаційної інстанції вважає справедливим визнання пропуску строку для подання виправленої декларації до суду таким, що відбувся з поважних причин.

Про наявність підстав, передбачених статтею 115 КУзПБ для відкриття провадження у справах про неплатоспроможність боржника, мають свідчити достатні фактичні обставини, які згідно із закріпленими в КУзПБ нормами вказують на неплатоспроможність фізичної особи або загрозу її неплатоспроможності

Постанова Верховного Суду від 11.08.2020 у справі № 918/127/20

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. – головуючого, Білоуса В. В., Огородніка К. М.

Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника – фізичної особи, фізичної особи – підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених книгою четвертою КУзПБ.

Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника –  фізичної особи наведені в частині другій статті 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:

1) розмір прострочених зобов'язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців;

3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

Отже, про наявність наведених підстав  мають свідчити достатні фактичні обставини, які згідно із закріпленими в КУзПБ нормами вказують на неплатоспроможність фізичної особи або загрозу її неплатоспроможності.

Способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення в частині третій статті 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватися до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст, зокрема:

– конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) –  суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (пункт 3);

– опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна та копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно (пункти 4, 5);

– перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором (пункт 6);

– копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (пункт 7);

– декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства (пункт 11);

– інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу (пункт 14).

За змістом заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник, посилаючись на обставини звернення з цією заявою, навів усі чотири підстави, передбачені частиною другою статті 115 КУзПБ для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Суди під час проведення підготовчого засідання, вирішуючи питання щодо існування підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, встановили, зокрема, обставини:

– існування заборгованості боржника перед кредитором, що стягнута за рішенням суду та не погашена (вона складається з:  53 649,00 дол. США – залишок позики; 13 005,21 дол. США – нараховані та несплачені відсотки за користування позикою; 2 448,24 дол. США  – 3 % річних за прострочену заборгованість за основним боргом за період з 26.02.2009 по 09.11.2014; 1 499,12 дол. США – 3 % річних за прострочену заборгованість зі сплати відсотків за період з 26.03.2009 по 09.11.2014), з якої погашено лише суму у розмірі 205,02 дол. США; перед Новосадом А. В. – в сумі 150 000 грн 00 коп. (щодо якої здійснюється стягнення у виконавчому провадженні, у межах якого постановлено про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення)  та невиконаних зобов'язань перед ТОВ ФК "Довіра і гарантія";

– належності Боржнику квартири за адресою: місто Рівне, адреса 1, яка перебуває в іпотеці для забезпечення виконання зобов'язань перед Кредитором та ТОВ ФК "Довіра і гарантія";

– припинення погашення боржником кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більш ніж 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитів та інших зобов'язань упродовж двох місяців;

– відсутності у боржника доходів, які б могли дати йому можливість виконати грошові зобов'язання перед кредиторами.

Отже, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини вказують на існування всіх підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, передбачених частиною другою статті 115 КУзПБ, а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судів в оскаржуваних рішеннях про існування підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника.

Суд відхиляє аргументи скаржника, оскільки вказуючи у цих аргументах на окремі недоліки заяви боржника та доданих до неї документів (ненадання Боржником повного переліку кредиторів та зазначення недостовірних відомостей у поданих боржником податкових деклараціях про майновий стан), скаржник не враховує, що ці аргументи:

–   по-перше, вимагають всупереч передбаченим статтею 300 ГПК України межам повноважень суду касаційної інстанції здійснення ним переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, що не були встановлені чи визнані доведеними судами при ухваленні оскаржуваних рішень;

–   по-друге, не спростовують встановлених судами обставин, які в сукупності вказують на існування підстав для відкриття цієї справи згідно з частиною другою статті 115 КУзПБ.

При цьому Верховний Суд зауважує, що скаржник, стверджуючи про недоліки заяви боржника та доданих до неї документів, не послався на конкретну норму КУзПБ як на підставу для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність боржника.

На доповнення до мотивів для відхилення аргументів скаржника про недостовірність відомостей у поданих боржником податкових деклараціях про майновий стан Верховний Суд зазначає про таке.

Ухвалення рішення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника передує проведенню в процедурі реструктуризації боржника перевірки його декларації та складенню керуючим реструктуризацією звіту з виявленими недоліками декларації боржника про майновий стан (пункт 2 частини п'ятої статті 119, частина третя статті 122, пункт 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ). А тому виявлення одним із кредиторів (а не керуючим реструктуризацією) на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника недоліків декларації боржника про майновий стан не може бути підставою для відмови на цій стадії провадження у справі про неплатоспроможність у відкритті або для закриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника.

Крім того, за змістом пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ у разі встановлення обставин зазначення боржником у декларації про майновий стан неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї ці недоліки не є підставою, зокрема, для закриття провадження у справі за умови, що вони усунуті упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації шляхом надання суду виправленої декларації про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї.

Верховний Суд також відхиляє аргументи скаржника про допущені приватним виконавцем порушення у виконавчому провадженні № 60566699: здійснення повернення виконавчого документа від 08.10.2019 у справі № 569/14458/19 стягувачу з підстав відсутності у Боржника майна, на яке може бути звернене стягнення, без врахування приватним виконавцем наявного у Боржника майна – ½ частки квартири Адреса 2 Рівненської області, на яку в межах іншого виконавчого провадження (ВП № 52633717) зверталося стягнення, оскільки:

– наведені порушення з боку приватного виконавця не були та не можуть бути предметом розгляду при вирішенні питання щодо підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, адже відповідні дії/бездіяльність приватного виконавця можуть бути предметом оскарження за умови дотримання встановленого законом порядку та підстав для такого оскарження – у межах відповідного виконавчого провадження;

– боржник не приховував інформацію щодо зазначеного нерухомого майна, вказавши про нього в заяві про відкриття провадження про неплатоспроможність боржника, як цього вимагають норми пункту 4 частини третьої статті 116 КУзПБ.

Ураховуючи викладене, а також встановлені судами обставини щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, Верховний Суд погоджується з відповідними висновками судів. Доводи скаржника про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника не знайшли свого правового та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а отже, відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

Обов'язок боржника авансувати  винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлено КУзПБ, і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, визначеною статтею 116 зазначеного Кодексу. При цьому ані  КУзПБ, ані інші діючі норми чинного законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, а також умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому

Постанова Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 910/2629/20

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

 Пєскова В. Г. – головуючого,  Васьковського О. В.,Катеринчук Л.  Й.

Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника – фізичної особи, фізичної особи – підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених книгою четвертою КУзПБ.

Провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи або фізичної особи – підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника (частина перша статті 115 КУзПБ).

Зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати приписам КУзПБ.

Частиною третьою статті 37 КУзПБ визначено, що господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.

Частиною другою статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною четвертою зазначеної статті ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Відповідно до частини третьою статті 116 КУзПБ  до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються:

1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;

2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи – підприємця;

3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) – його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;

4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна;

5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно;

6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, – ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором;

7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

8) відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках;

9) копія трудової книжки (за наявності);

10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника;

11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства;

12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень;

13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини;

14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, заявником – Терещенком Є.О. до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема, не додано доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією. У зв'язку з цим судом першої інстанції ухвалою від 25.02.2020 було залишено заяву без руху з наданням заявнику строку на усунення недоліків. При цьому заявником до заяви було додано клопотання про звільнення його від авансування винагороди керуючому реструктуризацією, розподіл зобов'язання зі сплати винагороди арбітражного керуючого між кредиторами та створення фонду для такого авансування.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що обов'язок боржника авансувати  винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений КУзПБ і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, визначеною статтею 116 зазначеного Кодексу. При цьому ані  КУзПБ, ані інші норми чинного законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, а також умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому.

У разі відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, на рухоме (нерухоме) майно якої звертається стягнення за її зобов'язаннями перед третіми особами, переважному застосуванню підлягають приписи частини четвертої статті 121 КУзПБ щодо задоволення вимог кредиторів (стягувачів) за рахунок заставного майна боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність. Винятками із спеціального регулювання порядку задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника згідно з частиною четвертою статті 121 КУзПБ є два випадки: якщо на момент відкриття провадження у справі про неплатоспроможність виконавче провадження перебуває на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника; якщо майно перебуває на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж

Постанова Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/17501/19

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л. Й. – головуючої, Васьковського О. В., Пєскова В. Г.

Положеннями книги четвертої КУзПБ визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника – фізичної особи, фізичної особи – підприємця.

Зі змісту частин першої, третьої статті 119 КУзПБ вбачається, що питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність вирішується господарським судом у підготовчому засіданні, за наслідком якого суд постановляє ухвалу про відкриття або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.

Пунктом 3 частини п'ятої статті 119 КУзПБ встановлено, що в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів визначено частиною першою статті 41 КУзПБ, що міститься у книзі третій "Банкрутство юридичних осіб" КУзПБ. Однак цей термін також використовується для розкриття суті поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи чи фізичної особи – підприємця.

Згідно з частиною першою статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Строк дії та наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність визначені статтею 121 КУзПБ як спеціальною нормою, що застосовується у процедурі відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до частини першої статті 121 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться строком на 120 днів з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Ухвала про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій стосовно боржника.

Зважаючи на цілі КУзПБ щодо відновлення платоспроможності фізичної особи, завданням мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться ухвалою господарського суду про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, є забезпечення збереження майнових активів боржника – фізичної особи з метою подальшого задоволення вимог кредиторів на засадах конкурсу, який би забезпечував максимально можливу ціну предмета продажу на ринку у процедурі реструктуризації боргів боржника або у процедурі погашення боргів боржника, що вводиться у справі про неплатоспроможність разом з визнанням боржника банкрутом, як судових процедур, які застосовуються до боржника – фізичної особи (частина друга статті 6 КУзПБ).

Законодавцем передбачено інститут мораторію у справі про банкрутство юридичної особи (неплатоспроможності фізичної особи/фізичної особи – підприємця) як механізм збереження активів боржника задля їх спрямування під час реалізації щодо боржника передбачених статтею 6 КУзПБ судових процедур на погашення конкурсної маси боржника та забезпечення справедливого балансу між інтересами кредиторів і боржника, а також максимального погашення пасиву боржника за рахунок його активів.

Законодавець імперативно визначив наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність (частина друга статті 121 КУзПБ) та види зобов'язань боржника, на виконання яких мораторій не поширюється (частина третя статті 121 КУзПБ).

Пунктом 2 частини другої статті 121 КУзПБ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.

Отже, законодавцем визначено одним із наслідків введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність зупинення стягнення з боржника – фізичної особи за всіма виконавчими документами, за винятком випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж. Таке зупинення стягнення за виконавчими документами оформлюється постановою державного (приватного) виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 4 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом частини четвертої статті 121 КУзПБ задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.

Зазначена норма КУзПБ є спеціальною щодо частини четвертої статті 33 Закону України "Про іпотеку", якою визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки (на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), та частини сьомої статті 20 Закону України "Про заставу", що передбачає способи звернення стягнення на заставлене майно – за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

У разі відкриття провадження у справі про неплатоспроможність щодо фізичної особи, на рухоме (нерухоме) майно якої звертається стягнення за її зобов'язаннями перед третіми особами, переважному застосуванню підлягають приписи частини четвертої статті 121 КУзПБ щодо задоволення вимог кредиторів (стягувачів) за рахунок заставного майна боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність.

Винятками із спеціального регулювання порядку задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника згідно з частиною четвертою статті 121 КУзПБ є два випадки: якщо на момент відкриття провадження у справі про неплатоспроможність виконавче провадження перебуває на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника; якщо майно перебуває на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.

При визначенні змісту поняття "стадія продажу майна" (пункт 2 частини другої, частина четверта статті 121 КУзПБ) колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.05.2020 у справі № 903/69/18 під час правового аналізу положень частини третьої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (щодо наслідків введення мораторію на задоволення вимог кредиторів) та статті 49 Закону України "Про іпотеку" (щодо прав та обов'язків іпотекодержателя у разі визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися).

Пункті 59 постанови від 14.05.2020 у справі № 903/69/18 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловлено правову позицію про те, що поняття "стадія продажу майна" не включає в себе процедуру придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за початковою вартістю шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, оскільки правовим наслідком реалізації іпотекодержателем цього права, визначеного статтею 49 Закону України "Про іпотеку", є не продаж йому предмета іпотеки, а припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання шляхом заліку вимог в рахунок ціни майна.

Верховний Суд зауважив, що у такій ситуації, тобто при придбанні у порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку" предмета іпотеки іпотекодержателем, який є забезпеченим кредитором у справі про банкрутство, жодного прояву засад конкуренції, характерної для продажу майна в розумінні положень Закону про банкрутство, немає.

Залишаючи в силі оскаржувані судові рішення про розгляд у межах справи про банкрутство № 903/69/18 та задоволення вимог заяви ліквідатора боржника про визнання протиправними та скасування результатів електронних торгів щодо реалізації нежитлових приміщень боржника, акта про реалізацію предмета іпотеки, виданого державним виконавцем відділу примусового виконання рішень органу ДВС, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом,  рішення приватного нотаріуса про реєстрацію прав та їх обтяжень з витребуванням спірних нежитлових приміщень у їх набувача за наслідком проведення оспорюваних електронних торгів на користь боржника, Верховний Суд за встановлених судами попередніх інстанцій обставин дійшов висновку, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється на спірні правовідносини, а дії осіб щодо здійснення переходу права власності на спірне майно до стягувача є такими, що суперечать вимогам законодавства.

Розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, місцевий суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам щодо її форми та змісту, встановленим статтею 116 КУзПБ, та з'ясувати за поданими боржником доказами наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ

Постанова Верховного Суду від 10.09.2020  у справі № 902/227/20

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л. Й. – головуючої, Банаська О. О., Пєскова В. Г.

Положеннями книги четвертої КУзПБ визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника – фізичної особи, фізичної особи – підприємця.

Статтями 115, 119 КУзПБ визначено підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи (частина друга статті 115 КУзПБ), а за відсутності таких підстав – наслідки розгляду заяви боржника та підстави для прийняття судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність (частина четверта статті 119 КУзПБ).

Системний аналіз статті 113, частин першої, другої статті 116, частини першої статті 119 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатися місцевим судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).

Способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у частині третій статті 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватися до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст, зокрема:

– конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (пункт 3);

– опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна та копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно (пункти 4, 5);

– перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором (пункт 6);

– копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (пункт 7);

– декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства (пункт 11);

– інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу (пункт 14).

Отже, з урахуванням положень частини третьої статті 13, статей 74, 76, 77 ГПК України, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, місцевий суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам щодо  форми та змісту, встановленим статтею 116 КУзПБ, та з'ясувати за  поданими боржником доказами наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ.

З матеріалів справи та змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди під час розгляду справи з'ясували обставини отримання боржником у банку споживчого кредиту на купівлю квартири, яка в подальшому була передана банку в іпотеку. Також судами встановлено факт звернення банку до суду з позовом до фізичної особи Андрюшечкіна С. В. про стягнення заборгованості (на суму 24 742,02 дол. США, що за курсом НБУ на час ухвалення рішення становила 645 362,04 грн), яка виникла у зв'язку з тривалим неповерненням (понад чотири роки) взятих боржником у кредит коштів.

Пунктом 1 частини другої статті 115 КУзПБ встановлено, що боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати. Перелік підстав, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ для порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи, не є вичерпним, оскільки пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено можливість "існування інших обставин, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності)".

Відповідно до статті 8 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" мінімальна заробітна плата на момент звернення боржника 10.03.2020 із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність становила 4 723 грн. Отже, для порушення провадження у справі про банкрутство щодо фізичної особи розмір прострочених зобов'язань боржника повинен перевищувати 141 690 грн (4 723 грн x 30).

Як встановлено судами, відповідно до виконавчого листа за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.02.2020 у справі № 127/14867/16-ц з боржника на користь АТ АБ "Укргазбанк" стягнуто 24 742,02 дол. США, що за курсом НБУ на час ухвалення рішення суду становило 645 362,04 грн. На момент порушення справи про банкрутство еквівалент 24 742,02 дол. США становить 695 562,51 грн за курсом долара США 28,1126 грн станом на 24.03.2020, що перевищує визначений законодавцем мінімум заборгованості, який надає боржнику право ініціювати щодо себе порушення провадження у справі про банкрутство.

Як  вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної постанови, апеляційним судом прийнято до уваги тривале, понад три роки, непогашення боржником заборгованості за кредитним договором від 16.08.2007 на суму одержаного кредиту – 31 900 дол.  США та сплатою відсотків – 12,9 % річних, внаслідок чого за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.12.2016  у цивільній справі № 127/14867/16-ц, що набрало законної сили 01.02.2017, з боржника стягнуто 24 742,02 дол. США та 9 686,50 грн, виконавчий лист видано 03.02.2020.

Отже, встановлення цих обставин суди взяли до уваги як обґрунтування наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за пунктом 4 частини другої статті 115 КУзПБ.

З огляду на зазначене Верховний Суд погодився із застосуванням судами статті 115 КУзПБ щодо встановлення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до особливостей провадження у справі про банкрутство щодо фізичних осіб, визначених книгою четвертою. КУзПБ відхилив доводи касаційної скарги відповідно до пункту 8 описової частини цієї постанови.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно того, що суди не дали належної оцінки тим обставинам, що боржник працює в місті Києві, а отже, справа про банкрутство порушена з недотриманням вимог процесуального законодавства та частини першої статті 29 ЦК України щодо визначення місця проживання боржника.

Частинами першою, другою, шостою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Скаржником не надано доказів того, що свобода волевиявлення боржника щодо вільного вибору місця проживання у належній йому квартирі, яка обтяжена іпотекою банку, може бути обмежена законом. Отже, доводи скаржника зводяться до необхідності переоцінки судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду згідно зі статтею 300 ГПК України.

Необґрунтованими також є доводи скаржника про те, що суди неналежно оцінили докази про наявність у боржника достатніх активів для невідкладного задоволення його вимог поза межами процедури банкрутства. Суди дійшли висновку, що наявність таких активів буде взята до уваги при затвердженні плану реструктуризації боржника, що не перешкоджає відкриттю провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, передбачених статтею 115 КУзПБ.

Колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з такими висновками судів щодо застосування статті 124 КУзПБ, оскільки план реструктуризації розглядається та затверджується судом після розгляду всіх вимог до боржника – фізичної особи, належного формування пасиву боржника та проведення керуючим реструктуризацією зборів кредиторів (статті 122, 123 КУзПБ).

Верховний Суд зазначає, що метою законодавця при запровадженні процедури банкрутства фізичних осіб було створення правового механізму, який дозволить фізичній особі – боржнику реструктурувати свої боргові зобов'язання та перевести їх з іноземної валюти у національну валюту України для унеможливлення негайної реалізації житла фізичних осіб, переданого в іпотеку банкам за валютними кредитами. Отже, така процедура є спеціальною та має застосовуватися переважно щодо інших процедур звернення стягнення на іпотечне майно у випадку ініціювання боржником провадження у справі про банкрутство.

Стаття 116 КУзПБ не містить положення про можливість розподілу між кредиторами зобов'язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень у справі в перші три місяці провадження, та обов'язок  кредиторів створити фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Статтею 114 КУзПБ передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити авансування винагороди арбітражному керуючому

 Постанова Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/726/20

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л. Й. – головуючої, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з  висновками апеляційного суду з огляду на те, що законодавцем обрано спосіб врегулювання неплатоспроможності фізичної особи виключно за заявою боржника. При цьому Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору за подання заяви фізичною особою про порушення справи про банкрутство. Зазначене обґрунтовує виконання державою свого позитивного обов'язку забезпечити доступ неплатоспроможних фізичних осіб до правосуддя у справах про банкрутство,  не встановлюючи для таких фізичних осіб ставок судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас законодавцем не передбачено жодних альтернатив авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цій особі на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство і дотриманням вимог щодо оплати праці відповідно до частин другої, шостої статті 43 Конституції України.

Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи, і подати разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідне звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи. Місцевий суд може розглянути подані документи як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому та прийняти рішення про задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.

Касаційний суд погодився з висновками місцевого та апеляційного судів про необхідність надання до заяви Щекотюк В. В. доказів подання декларації про доходи за 2019 рік та доказів внесення на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією на суму 31 530 грн або доказів укладення угоди з обраним нею арбітражним керуючим про виконання повноважень керуючого реструктуризацією з оплатою після реалізації належного їй майна під час здійснення процедури банкрутства.

Беручи до уваги, що ухвалою від 21.01.2020 місцевий суд залишив зазначену заяву Щекотюк В. В. без руху, зокрема, з підстав неподання зазначених доказів, надавши їй строк у десять днів на усунення недоліків заяв. Недоліки заявницею не були усунуті у цей строк. Колегія суддів касаційного суду в цілому погодилася з висновками місцевого та апеляційного судів про обґрунтованість повернення без розгляду заяви Щекотюк В. В.

Водночас вимоги місцевого суду щодо подання витягу з реєстру правочинів та конкретизованого переліку кредиторів із зазначенням структури боргу (основного боргу, штрафних санкцій) за наявності пояснень Щекотюк В. В. у заяві про відкриття процедури банкрутства, що вона не вчинялася жодних правочинів, які підлягали державній реєстрації, і не може надати конкретизованого переліку кредиторів з окремим зазначенням сум основного зобов'язання та штрафних санкцій, можуть бути оцінені апеляційним судом як такі, що є надмірним формалізмом. Однак скаржниця не зазначила у поданій заяві про те, що вона не укладала правочини, які підлягали державній реєстрації, та у неї існують проблеми з визначенням точної суми заборгованості перед кожним кредитором та диференціацією її на складові частини (основний борг, штраф, пеня). Тому загальні вимоги місцевого суду про надання таких доказів є обґрунтованими відповідно до пунктів 3, 7 частини третьої статті 116 КУзПБ.

Верховний Суд звертає увагу, що КУзПБ та інші норми законодавства не встановлюють права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, а також не передбачають для заявника можливості відстрочити чи розстрочити  авансування такої винагороди.

Доводи скаржника про необхідність застосування аналогії Закону України "Про судовий збір" щодо можливості суду в окремих випадках звільнити особу від сплати судового збору (стаття 8 Закону) до положень статті 30 КУзПБ щодо винагороди арбітражного керуючого колегія суддів касаційного суду вважає недостатньо обґрунтованими і зазначає, що авансування винагороди керуючому реструктуризацією та сплата судового збору мають різну правову природу, регулюються різними нормативно-правовими актами, мають різну сферу застосування та кінцеву мету.

Колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про необґрунтованість доводів скаржниці про можливість покладення обов'язку з авансування винагороди керуючого реструктуризацією за перші три місяці роботи на кредиторів з розподілом загальної суми між кредиторами боржника чи обов'язку створення кредиторами фонду для такого авансування винагороди керуючому реструктуризацією.

Стаття 116 КУзПБ не містять положень про можливість розподілу між кредиторами зобов'язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень у справі в перші три місяці провадження, та обов'язок кредиторів створити фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Статтею 114 КУзПБ передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити авансування винагороди арбітражному керуючому.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 910/2629/20 (пункти 34–36 постанови), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них у цій справі.

Зважаючи на юридичну природу винагороди арбітражного керуючого, звільнення від її сплати не вплине на баланс інтересів держави та заявника у справі, оскільки є лише платою суб'єкту незалежної професійної діяльності за виконання ним своїх обов'язків. Водночас звільнення заявника від авансування такої винагороди на етапі подання заяви позначиться на балансі інтересів боржника та арбітражного керуючого, позбавивши останнього права на своєчасне отримання винагороди в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абзац п'ятий статті 3 КУзПБ). Жодних положень, умов та підстав, за яких суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому чинним законодавством України не передбачено

Постанова Верховного Суду від 23.11.2020  у справі  № 922/1734/20

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М. – головуючого,  Жукова С. В., Ткаченко Н. Г.

Згідно з вимогами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 3 частини першої статті 12  КУзПБ передбачено право арбітражного керуючого отримувати винагороду в розмірі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.

Частиною другою статті 30 КУзПБ встановлено, що сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.

Отже, зважаючи на юридичну природу винагороди арбітражного керуючого, звільнення від її сплати не вплине на баланс інтересів держави та заявника в цій справі, оскільки є лише платою суб'єкту незалежної професійної діяльності за виконання ним своїх обов'язків. Водночас звільнення заявника від авансування такої винагороди на етапі подання заяви позначиться на балансі інтересів боржника та арбітражного керуючого, позбавивши останнього права на своєчасне отримання винагороди в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абзац п'ятий статті 3 КУзПБ).

Жодних положень, умов та підстав, за яких суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому чинним законодавством України не передбачено.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102,00 грн.

Отже, авансування винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі п'яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за три місяці виконання повноважень становить 31 530,00 грн.

Коментарі
Додати коментар