Юлія Берещенко: Моє завдання – прозорий продаж активів

Юліє Валеріївно, під Вашим керівництвом Фонд гарантування вкладів принципово змінив підхід до опису лотів, які виставляються на продаж. Які результати це дало?

Те, як раніше в Україні продавалися активи, на Заході, де я пропрацювала 10 років, має юридичне визначення – «інсайдерська торгівля». Це коли продається актив, а громадськість про нього нічого не знає – тільки номер кредитного договору. Такий актив не буде нікому цікавий, крім інсайдерів – працівників банку, або самого позичальника, які знають все про нього, або того, хто шляхом неформальних взаємин з працівниками банку отримав доступ до інформації про ці активи.

Тому в першу чергу ми прагнемо, щоб аукціон і публічний продаж, який закладений як норма в законі про систему гарантування, запрацювали повною мірою. Природно, у нас є певні обмеження, пов'язані з банківською таємницею, пов'язані з персональними даними позичальника, тому ми прагнемо при публічному продажу активів розкривати всю інформацію, за винятком тієї, яка становить банківську таємницю. Доступ до цієї інформації отримують тільки інвестори, які підписали договір про нерозголошення.

Який результат від цього розкриття інформації? По-перше, дійсно вся громадськість, в тому числі й вкладники банків, які чекають своєї черги в процесі погашення вкладів понад 200 тисяч гривень, знають, що саме ми продаємо.

Ми пішли в своїй публічності та прозорості ще далі – з самого початку ми розкриваємо всю інформацію про актив, який продаємо, а по більших активах робимо докладні презентації, прес-релізи, щоб привернути більше уваги.

Ми вже зараз перебуваємо в процесі опублікування оцінки за всіма активами. Раніше звіти оцінки були неначе внутрішнім документом, на який орієнтувався Фонд при продажу. Але ми вважаємо, що люди повинні знати і про незалежну оцінку. Ми публікуємо зараз і стартову ціну, і ціну, за якою актив був проданий, і на яких торгах. А із запуском системи «ProZorro. Продажі» публікуватимуться навіть дані про те, хто є покупцем. Нам потрібна ця інформація для того, щоб правильно позиціонувати активи і розуміти, хто є нашими покупцями. І вкладники банків повинні знати, хто є покупцями цих активів, оскільки виплати значних сум, близько 80 мільярдів гривень, гарантованих вкладникам, відбулися за рахунок запозичених Фондом у держави грошей. Нам потрібно знати і показати громадськості того, хто купує ці активи.

Хто є вашими основними покупцями?

Якщо подивитися на сьогоднішню статистику, то 70% покупців – це місцеві фінансові компанії, одна третина – фізичні особи, які мають право купувати нефінансові активи безпосередньо. Дані по банках, на жаль, у рамках похибки – у нас за останні три місяці було лише 3-4 покупки від діючих банків. Це дуже погана статистика. І у нас відсутній попит з боку іноземних інвесторів.

Чому так слабо купують активи?

Ми прагнемо розкрити максимально інформацію, щоб залучити попит. Але об'єктивно – на ці активи його немає. Серед причин є, зокрема, те, що в Україні дуже слабка судова система.

Зараз у нас виходить якась цінова яма між двома оцінками. Я поясню: припустимо, у нас є кредит у розмірі 100 гривень та застава, також оцінена в 100 гривень. Якщо хтось купує право вимоги за цим кредитом, то йому потрібно витратити на процес стягнення від 1 до 4 років. При цьому зараз діє облікова ставка Нацбанку – 15%. Якщо ми це продисконтуємо, то вже виходимо на половину вартості застави. Плюс потрібно ще заплатити судам 1,5%, заплатити Державній виконавчій службі 10%, 5% заплатити СЕТАМу, який продаватиме предмет застави. Плюс – потрібна юридична компанія, яка супроводжуватиме процес. І виходить, що ринкова вартість цього кредиту може бути і 70, і 60 гривень. Але за цією ціною колекторській компанії, яка може його купити, це буде нецікаво. Тому що при всіх витратах, про які я сказала, ліквідаційна вартість цього кредиту буде нижча на 20-30%. І ми це намагаємося пояснити вкладникам.

Існує ще одна складність – якщо є потенційний покупець, але тільки один, то аукціон не відбудеться. Навіть сам позичальник, який міг би викупити цей кредит за допомогою факторингової компанії, все одно повинен сидіти і чекати зниження ціни доти, доки актив не стане привабливим ще хоча б для одного покупця. З чим ми, загалом, і зіткнулися зовсім недавно, коли продавали ТЦ «Буча-Пасаж». Ми не могли його продати кілька разів і кожного разу знижували ціну на 10%. І тільки на п'ятому аукціоні, коли стартова ціна опустилася до 43 мільйонів гривень, з'явилися інші бажаючі. І коли вони почали конкурувати на аукціоні, то ціна піднялася до 46 мільйонів. Але це було тільки на п'ятих торгах. Це те, що ми намагаємося пояснити вкладникам: якщо аукціон проходить справедливо і відкрито, то початкова ціна торгів не повинна грати ролі.

Є й інший приклад: зараз ми продаємо кредит із забезпеченням – 32 заправки по всій Україні. І тут дисконт мінімальний, тому що дуже гарна якість застави. Ці торги не відбулися. Але навіть при цьому вкладники наполягають на тому, що його потрібно було продавати в номінал.

Тому тут конфлікт. До нас висувають взаємовиключні вимоги: багато потенційних покупців, онлайн-торговельні системи ведуть проти нас неприємну кампанію в ЗМІ та звинувачують у тому, що у нас не йдуть продажі, тому що ми завищуємо стартові ціни. А з іншого боку – у нас є вкладники, які звинувачують нас у тому, що ми продаємо активи з дисконтом, а можна було продати за номіналом.

Щоб якось балансувати між цими двома точками тиску на Фонд гарантування, ми йдемо суворо за своїми процедурами: у нас є процедура оцінки, і ми за нею оцінюємо. Ми не відходимо від цього інструментарію, коли виставляємо стартову ціну. І якщо за методикою оцінки виходить ціна вища, ніж та, яку сприймає ринок, тоді ми опускаємося, доки не вийдемо на ту ціну, яку ринок сприймає.

Бувають ситуації, коли забудовник хоче купити свою недобудову. Тоді він іде до факторингових компаній і платить їм, щоб вони вийшли на торги і викупили для нього ж його об'єкт з дисконтом. Напевно, не зовсім законна ситуація, але ж це так і робиться?

Я припускаю, що напевно робиться.

Але ж на цей об'єкт можуть бути й інші претенденти. А якщо дозволити не тільки фінансовим установам купувати такі об'єкти, адже тоді ціна продажу була б вищою?

Якщо це недобуд або ще якесь майно – нерухомість, обладнання, машини – то ми продаємо його і фізособам. 30% покупців – це фізособи, вони безпосередньо купують. А ось права вимоги за кредитами ми можемо продавати лише фінансовим компаніям. І це вже питання до регуляторів фінансового ринку: Нацбанку та Нацкомфінпослуг. Я думаю, що Нацбанк зараз із жахом спостерігає ситуацію, коли він закрив банки-«смітники», які не повинні існувати, а пов'язані з банком особи приходять на аукціони і через фінансових посередників викуповують свої ж активи за безцінь.

Я постійно наводжу приклад Рокитнянського цукрового заводу, коли на аукціон зареєструвалося п'ять різних фінансових компаній, але потім з'ясувалося, що всі вони – від одного покупця. Тобто це сам позичальник маніпулював аукціоном. І коли цей аукціон був скасований, позичальник пішов у банкрутство. І тут, якщо у нас слабка судова система, слабо захищаються права кредиторів, якщо в разі банкрутства або самоліквідації ми не можемо «захопити» заставу і продати об’єкт за реальною ринковою ціною, то тоді доводиться вибирати: або ми все-таки отримуємо хоч якісь гроші, або ми взагалі нічого не отримуємо.

Моє завдання – виставляти активи на прозорий продаж. А якщо за фінансовою компанією стоїть сам позичальник? Давайте тоді, як на Заході – будемо брати письмове юридичне зобов'язання з боку факторингових компаній про те, що вони викуповують цей кредит на себе і не пов'язані з позичальником. Якщо держава вважає, що недбайливим позичальникам не можна через фінансові або факторингові компанії продавати їхні кредити, то давайте брати таке юридичне зобов'язання. А потім проти того, хто не дотримується такої вимоги, порушувати кримінальні справи.

Але у нас величезний касовий розрив: ми виплатили за вкладами ліквідованих банків 80 мільярдів гривень, а надходження як від продажу активів цих банків, так і від погашення кредитів перед цими банками закладено у нас офіційно в планах на цей рік на рівні 7,5 мільярда гривень. Йдеться про одну десяту частину від того, що було вже виплачено. Це дуже мало. Тому держава повинна визначитися: вона хоче не дати поганим позичальникам себе викупити з дисконтом через факторингові компанії або ж вона зацікавлена виручити максимальні кошти і не дивитися, кому вона конкретно продає. Має відбутися розмова між усіма державними органами, які впливають на цей процес: Нацбанк, фінансовий комітет у парламенті, Мін'юст, Фонд гарантування і Міністерство економіки. Це має бути спільна точка зору: який пріоритет у держави. Адже зараз, по суті справи, йде розпродаж, тому що завдання Фонду – в максимально стислі сьроки продати за максимум грошей. Тобто якщо в бюджеті немає грошей, то за рішення сидіти на цих активах ще кілька років, не продавати їх, а намагатися через суди домогтися справедливості, домогтися погашення цих сум, хтось повинен взяти на себе відповідальність.

У Фонді, до слова, є статистика: у нас зависло майже 113 тисяч справ на суму 150 млрд грн на етапі ДВС. Тобто навіть там, де ми отримуємо рішення суду на нашу користь і потім йдемо в ДВІС, ми нічого не можемо отримати. Тоді постає питання, наскільки ефективний такий спосіб роботи.

З нашої точки зору: нам потрібно швидше продавати активи, поки вони не втратили останню цінність, поки все не пішли в банкрутство і самоліквідацію.

Цього року Фонд гарантування використовує для продажу активів систему «Prozorro.Продажі». Чому виникла така необхідність?

Фонд може розкрити всю інформацію про актив, але є ще й організатори торгів. Якщо, наприклад, організатори аукціону не зареєструють з якоїсь надуманої причини другого покупця, або якщо аукціон завершиться не на користь «потрібного» покупця і скажуть, що сталася DDOS-атака під час торгів, – результати скасують. Це реальні приклади скарг, які ми отримуємо зараз на організаторів торгів. І якщо я скорочу скарги хоч удвічі – це вже буде хороший результат. Допомогти в цьому може проект «Prozorro.Продажі».

Система «Prozorro.Продажі» повинна запрацювати і продемонструвати ринку, що торгівля дійсно проходить так, як це повинно бути, і немає ніяких маніпуляцій. Я, звичайно, не можу зобов'язати всі біржі йти і підключатися до цієї системи. Але моє завдання, щоб акредитація проходила за загальними правилами абсолютно для всіх: і тих, хто хоче підключитися до «Prozorro.Продажі», і тих, хто не збирається підключатися, тому що вони вважають, що їх влаштовує власний модуль аукціону і власна центральна база даних. У нас абсолютно однакові умови акредитації, але при цьому технічна здатність проводити аукціони доводиться шляхом надання низки документів.

Зараз ФГВФО проводить акредитацію електронних майданчиків. Подача документів претендентами – до 20 вересня. А коли будуть результати?

21 вересня у нас розкриття кваліфікаційних пропозицій об 11:00. І за нашим положенням – через 10 робочих днів уже буде список акредитованих.

Терміни проведення акредитації під приводом зміни критеріїв до майданчиків уже кілька разів переносилися. Чи не боїтеся ви подальшого оскарження порушень процедури акредитації?

У нас, по-моєму, претензії можуть бути абсолютно до всього. Але я хочу сказати: нам пощастило, що команда «Prozorro.Продажі» готова разом з нами вести діалог з ринком.

Критерії акредитації обговорюються з організаторами торгів з моменту їх оголошення. Якби я почала обговорювати критерії акредитації до того, як ми оголосили акредитацію, то я, напевно, не змогла б цього зробити ще рік. Тому що є 32 акредитовані біржі, плюс ще 10-20, які хочуть підключитися до «Prozorro.Продажі» і теж бути акредитованими. Є ще і міжнародні майданчики, в яких є питання: а як ви нас тут акредитуєте? Діалог з 60-70 юридичними особами одночасно може тривати рік. А нам потрібно продавати.

Тому кожної п'ятниці, як «Отче наш», усі біржі приходять на зустріч із командою «Prozorro». На цю зустріч приходимо і ми, і відповідаємо на всі питання.

Два уточнення щодо цих бірж: зараз ви акредитуєте і тих, хто підключений або підключається до Prozorro, і тих, хто не підключений. Правильно? Оскільки Prozorro – це тільки пілотний проект.

Так, це лише початок. Ми ще не продавали активи через «Prozorro.Продажі», тому я не можу всіх зобов'язати підключитися до системи.

І ще одне: якщо Prozorro зарекомендує себе і ви будете тільки через цю систему продавати активи, що буде з тими, хто ще не долучився до Prozorro? Ви вимагатимете додаткової акредитації?

Це теоретичні питання, я зараз не можу на них відповісти. Мені дуже хотілося б, щоб усі активи продавалися через справедливий аукціон. Якщо «Prozorro. Продажі» – та система, яка забезпечить це, то я вважаю логічним, що Фонд і адміністративна рада Фонду прийдуть до думки, що потрібно продавати тільки через ту систему, яка зарекомендувала себе прозорою і справедливою.

Уже кілька місяців майданчики, які у нас акредитовані, але не підключені до Prozorro, отримують ключі доступу і проходять тести для того, щоб підключитися. Один із нових учасників підключився за 9 днів. Тобто технічно підключитися можна і за 9 днів, було б бажання. СЕТАМ – державний майданчик Мін'юсту, найбільший гравець на ринку, ще до системи «Prozorro.Продажі» не підключився, але підписав Меморандум. Так що це – питання часу.

А скільки зараз підключених?

Зараз уже пройшли всі тести і підключено більш як 10 майданчиків. З моєї точки зору, якщо хтось вірить у те, що Prozorro – це справедливі й прозорі аукціони, то може підключитися. А той, хто не підключився – не зацікавлений брати участь у цьому. Тільки такий можна зробити висновок.

Добре, тоді наступне питання. Всі, хто підключився до Prozorro, будуть акредитовані Фондом як майданчики-партнери?

Є технічні вимоги до акредитації. Вони закриваються за допомогою запевнень, верифікації, листів від «Трансперенсі Інтернешнл Україна», після того, як були проведені тести. Є ще вимоги, які у нас викладені в 434-му положенні: там врахований і попередній досвід з цього виду діяльності, і фінансова спроможність. Чому це важливо? Для того щоб покупець брав участь в аукціоні, йому потрібно зробити гарантійний внесок – це 10% від стартової ціни лота. Уявіть собі, що ми продаємо актив за 100 млн гривень, і тоді претендент, у якого статутний капітал 100 тис. гривень, повинен перерахувати на банківський рахунок біржі 10 млн гривень. А аукціон у нас відбудеться тільки тоді, коли буде два покупці. Якщо є два потенційні покупці, то біржа на свій банківський рахунок отримає 20 мільйонів гривень, а якщо 3 покупці буде, то вона на рахунок отримає ще більше. Так ось, я хочу сказати, що для юрособи, у якої статутний фонд 100 тис. гривень, можна отримати кілька гарантійних внесків і взагалі припинити своє існування, втекти з цими грошима. Тому кілька місяців тому ми прийняли рішення про те, що сума гарантійного внеску обмежується 10% або максимум півмільйона гривень. І власні кошти торгуючих організацій повинні бути не менше, ніж мільйон гривень. Що таке мільйон гривень? Це півмільйона, помножені на два для одного аукціону.

А ось тепер зворотний бік цього рішення: якщо виставляється на продаж актив за 200 млн гривень, а гарантійний внесок тільки півмільйона, то можна привести і 3, і 5, і 10 пов'язаних осіб, втратити гарантійний внесок по півмільйона гривень – це не так боляче, як можливість купити актив з великим дисконтом. Значить, це не ідеальне рішення. Ми хочемо повернутися до нормального 10%-відсоткового гарантійного внеску.

Зараз працюють 32 організатори торгів. Спрогнозуйте: скільки їх буде після акредитації?

Ми не можемо прогнозувати. Ми запрошували всіх організаторів торгів. Наскільки я знаю, всі 32 організації подали заявки в «Prozorro.Продажі» для отримання ключів і проходження тестів. Плюс ще є торгові майданчики, які працюють на державних закупівлях і які готові розширювати свій бізнес на продаж за нашим майном. Тому ми дуже сподіваємося, що кількість бажаючих буде не менше, ніж 30-40. Але хто пройде у нас акредитацію – ми прогнозувати не можемо.

Потрібно розуміти, що процедура відбору третіх осіб, які надають послуги Фонду – юристів, цифрувальників, оцінювачів – єдина. Ми зацікавлені в тому, щоб у нас був вибір і в більшій кількості контрагентів, які роблять для нас роботу. Тому, слідом за акредитацією, якщо є об'єктивна необхідність, ми можемо оголосити доакредитацію.

З приводу активів. Раніше спікери Фонду говорили, що «найсмачніші» активи – це застави за рефінансування Нацбанку. Але при цьому зазначали, що працювати з НБУ досить складно, дорого, довго погоджувати, дорого виставляють, важко продати за тією ціною, яку НБУ заявляє. Чи змінилася ситуація?

Ні, ситуація не змінилася, тому що, як я вам сказала, держава не визначилася: вона хоче отримати грошові надходження чи вона хоче боротися з позичальниками за погашення і готова це зробити. У нас як у Фонду принципова позиція, що, виходячи з тієї кількості судових справ, які йдуть у нікуди, ми прагнемо швидше продавати. Те, що я чую від Нацбанку – вони готові відстоювати свою позицію в судах і стягувати з позичальників через погашення або реалізацію заставного майна, але ніяк не через якнайшвидший розпродаж заставного майна. А у нас повинна бути єдина позиція.

Якщо подивитися в майбутнє – чи буде відчутний прибуток за кількістю проданих активів?

Я дуже сподіваюся на проект «Prozorro.Продажі». Якщо ми на початку жовтня запустимося з ним, то зможемо проводити більше аукціонів, залучити більше покупців, отримати вищі ціни. Або, як мінімум, проводити більше аукціонів і швидше отримувати гроші від продажу – це буде дуже позитивна зміна. Щоб ви розуміли: 80% активів Фонду ще в продажі не були, вони не виставлялися, ринок про них не знає. І наше завдання – зберегти ці активи до продажу.

А це з нашою судовою системою – дуже складне завдання. Тому що у нас оскаржується кредитна документація, застави по договору, деякі позичальники приходять із довідками з психлікарень про те, що їхні кредитні договори були укладені тоді, коли вони були недієздатні, й тому в нас «злітають» усі застави.

Наприклад, ми зараз намагаємося продати кредит із забезпеченням: з банку «вивели» абсолютно всі ліквідні застави і «завели» один стадіон в Одесі.

У мене є ще одна цікава цифра: оціночна вартість активів Фонду на момент формування ліквідаційної маси – тільки одна четверта від балансу. Чому? Де йде «усушка» активів? По-перше, на 50 млрд гривень активи, кредити та завдатки перебувають у зоні АТО і в Криму. Більш як 40% кредитів, якщо брати сьогоднішню балансову вартість, були видані у валюті. Девальвація відбулася в три рази, а вартість застави від цього в три рази не виросла. Курсова різниця просто «надула» балансову вартість, якої реально немає. 10% від балансової вартості – це «сміттєві» цінні папери. Це застави яких, немає. Вони формально є, а продати їх неможливо.

Чомусь якість портфеля, який перебуває під управлінням Фонду, мало кого хвилює. Так ось, з усієї балансової вартості всього портфеля активів 80% – це кредитні портфелі. Половина кредитного портфеля – це 180 млрд гривень, і ця сума в 2,5 рази більша, ніж усі виплати за гарантованими вкладами (80 млрд гривень). Так ось, ці 180 млрд гривень - кредити лише 600 великих позичальників. І це, в основному, кредити осіб, пов'язаних із власниками банків, які бралися з метою ніколи не повертати, або заставами по них були «сміттєві» цінні папери, або ж там раптом опинився стадіон або інше неліквідне майно. У судах проти таких позичальників боротися дуже складно. І це, нагадаю, половина всього кредитного портфеля. Що ми з продажу цих кредитів можемо отримати?

А в цей час нам доводиться продавати кредити фізосіб, середнього і малого бізнесу – людей, які продавали останній гараж на обігові кошти, під заставу житла також брали кредити.

Продаж великих кредитів, якби там дійсно були активи на 180 млрд гривень, міг би покрити абсолютно всі виплати держави. Так ось державі треба об'єднувати зусилля і займатися цим питанням.

А чому не займається цим держава?

Займається, але з дуже низьким відсотком успіху, оскільки, як я вже говорила, рішення судів – проти нас. І навіть там, де є рішення на нашу користь, люди йдуть в банкрутство, самоліквідацію або ми не можемо дістати це майно через виконавчу службу.