Верховний суд роз'яснив відступлення права вимоги у банкрутстві

Про це повідомляє інформаційний портал «Банкрутство & Ліквідація» із посиланням на постанову ВС від 30 грудня 2020 року.

У 2016 році було порушено провадження у справі про банкрутство боржника в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; введено мораторій, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії.  У 2019 році ухвалою місцевого господарського суду затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, провадження у справі закрито, вимоги кредиторів, які не були заявлені в установлений законом строк або відхилені господарським судом, а також вимоги, непогашені за недостатністю майна, визнано погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнано такими, що не підлягають виконанню. Апеляційний суд закрив апеляційне провадження  у справі за апеляційною скаргою Фінансової компанії, яка по договору цесії прийняла від банку кредиторські вимоги, які не були задоволені в ході ліквідаційної процедури.

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому, під час розгляду заяв/клопотань про заміну кредитора правонаступником, судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги)).

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 04.12.2018 у справі №31/160(29/170(6/77-5/100), від 04.06.2020 у справі №910/1755/19.

Правонаступництво у справах про банкрутство урегульовано нормами статті 43 КУзПБ, якою передбачено, що у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі. Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справі правонаступника, обов`язкові для нього там само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Також, заява правонаступника повинна містити виклад обставин, що обґрунтовують таке правонаступництво, розмір вимог нового кредитора із визначенням їх черговості та визначенням їх правової природи за укладеним договором відступлення прав вимоги (конкурсні, поточні, забезпечені або не забезпечені заставою майна боржника), з окремим виділенням суми неустойки (штрафу, пені), а суд, виходячи з положень статей 86, 233, 237, 238 ГПК України, має встановити дані обставини та обґрунтувати у своєму рішенні підстави відхилення або прийняття доводів та обставин, на які посилається правонаступник, зазначити розмір вимог, щодо яких здійснюється таке правонаступництво та їх черговість, оскільки за наслідком прийняття такого рішення вносяться зміни до затвердженого реєстру вимог кредиторів. Вимоги кредитора мають бути чинними на момент розгляду заяви кредитора судом, інакше їх визнання може перешкодити визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів іншої особи, яка набула прав вимоги первісного (первісних кредиторів у випадку декількох відступлень прав вимоги) або обліку в реєстрі вимог, які припинили своє існування (погашені).

Станом на момент вчинення правочину щодо відчуження права вимоги  банк вже не володів правом вимоги до боржника, оскільки ухвала про завершення ліквідаційної процедури, відповідно до положень частини четвертої статті 9 КУзПБ та частини першої статті 235 ГПК України, набрала законної сили з моменту її прийняття. Зазначена ухвала в апеляційному та касаційному порядку не переглядалась та не була скасована. 

Відтак, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги за зазначеними кредитними договорами, які скаржник набув на підставі договору про відступлення права вимоги, фактично були погашені.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що Фінансова компанія не наділена правом на оскарження, оскільки скаржник не набув статусу кредитора боржника або іншого учасника справи про банкрутство до прийняття ухвали місцевим судом про ліквідацію юридичної особи-банкрута та до моменту погашення кредиторських вимог відповідно до положень частини сьомої ст.64 КУзПБ.

Верховний Суд зазначає, що врегульовані законодавцем відносини неплатоспроможності не є інструментом вирішення окремого спору між боржником та його кредитором, а повинні забезпечити колективний механізм захисту інтересів різних кредиторів (конкурсних, заставних, поточних), інших учасників провадження у справі про банкрутство та справедливий розподіл активів боржника поміж цими кредиторами, справедливі умови реалізації майна боржника з метою пропорційного захисту майнових інтересів боржника та кредиторів. Крім того, аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany), вбачається обґрунтованим висновок про те, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів. Разом з тим, аналізуючи встановлені апеляційним судом обставини та доводи скаржника крізь призму зазначеного рішення ЄСПЛ, Верховний Суд зазначає, що здійснюючи купівлю-продаж кредиторські вимоги банку за Кредитним договором, скаржник повинен був вчинити до укладення договору про відступлення права вимоги дії, спрямовані на встановлення обставин щодо наявності заборгованості за зазначеними договорами (ознайомитись з наявними у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішеннями та рухом справи про банкрутство), а також повинен був проаналізувати наявні ризики та враховувати наслідки укладення договору про відступлення права вимоги за наявності провадження у справі про банкрутство боржника.