ВС роз'яснив наслідки мораторію в період чинності закону про банкрутство у спорі про стягнення пені

Про це повідомляє інформаційний портал «Банкрутство & Ліквідація» із посиланням на постанову ВС від 18 січня.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили Позивачу у стягненні пені, яка була нарахована  Відповідачу за зобов`язаннями, що виникли між сторонами за договором під час провадження у справі про банкрутство відповідача - у процедурі розпорядження майном. Відмова мотивована законодавчою забороною нарахування пені в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, запровадженого щодо Відповідача як боржника у справі про банкрутство з моменту її порушення ухвалою 2002 року.  Верховний Cуд вказав на помилковість рішень судів нижчих інстанцій, неправильне тлумачення та застосування норм Закону і направив справу в частині вимог про стягнення пені на новий розгляд.

Короткі висновки:

Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

За змістом спеціального нормативного акту з питань банкрутства (зокрема, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19, що викладена з посиланням на правову позицію, сформульовану Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012.

Правові наслідки відкриття/порушення провадження у справі про банкрутство, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (редакції якого неодноразово зазнавали істотних змін) полягають, зокрема у введені щодо боржника мораторію на задоволення вимог кредиторів. Чинний Кодекс України з процедур банкрутства як спеціальний нормативний акт з питань банкрутства, що набрав чинності з 21.10.2019, визначає правові наслідки відкриття/порушення провадження у справі про банкрутство аналогічно до наслідків, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність з 21.10.2019, однак положення якого застосовуються у передбачених законом випадках), і також полягають у введені щодо боржника мораторію на задоволення вимог кредиторів. Водночас, зі зміною законодавства з питань банкрутства, формулювання окремих норм, за якими здійснено правове регулювання: застосування та наслідків мораторію на задоволення вимог кредиторів, зазнали змін. А тому, через зміни у нормативному регулюванні процедур банкрутства у вирішенні питання, норма якого нормативного акту з питань банкрутства підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, Суд виходить з такого.  Суди у цій справі встановили обставини порушення справи про банкрутство боржника - Відповідача, ухвалою Господарського суду 2002 року (в період чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 № 784-XIV), а тому, з урахуванням нормативного регулювання порядку переходу від встановленого законом порядку провадження у справі про банкрутство, що втратив чинність, до чинного порядку, внаслідок змін, які зазнав спеціальний нормативний акт з питань банкрутства, а саме положень пункту 1-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI (що набрав чинності з 19.01.2013) та відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" чинного Кодексу України з процедур банкрутства, Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про здійснення провадження у справі про банкрутство Відповідача за правилами Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 №   784-XIV (далі - Закон про банкрутство), поширення відповідних норм на правовідносини між сторонами та необхідності врахування при вирішенні спору у цій справі положень саме цієї редакції Закону про банкрутство.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV, чинній до 19.01.2013, регулювалися нормами статей 1 і 12.

Згідно з абз.24 ст. 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

За змістом положень ч. 4 ст. 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування,   податків і зборів (обов`язкових платежів).

Застосовані в спірних правовідносинах в цій справі правові норми, а саме статті 1 і 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 №   784-XIV (чинній до 19.01.2013), у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

При цьому мораторій, що вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом, а тому мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість, однак не поширює на поточну: поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2018 у справі №   5023/10655/11 (параграф 6.10).

Водночас, передбачена частиною четвертою статті 12 Закону України від 30.06.1999 №   784-XIV (чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону України від 30.06.1999 №   784-XIV (чинній до 19.01.2013) полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині - статті 1 цього Закону, становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 61 постанови від 16.09.2020 у справі №   826/3106/18.

У зв`язку із наведеним при застосуванні положень статті 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 №   784-XIV (чинній до 19.01.2013), обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника.

Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій.

За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 61 постанови від 16.09.2020 у справі №   826/3106/18.

Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи про відмову у задоволенні вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача спірної суми пені, нарахованої Позивачем на суму зобов`язань Відповідача за Договором, що виникли після порушення щодо Відповідача справи про банкрутство, дійшли цього висновку при неправильному тлумаченні та застосуванні до спірних правовідносин положень статей 1, 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (чинній до 19.01.2013), неправильно застосувавши до спірних правовідносин норми права щодо порядку нарахування санкцій на суму поточної заборгованості боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.