До статей

Олександр Бірюков: саморегулювання створюється не для покарання

28 березня, 2019
Аналітика
Олександр Бірюков: саморегулювання створюється не для покарання

Олександр Бірюков, доктор юридичних наук, президент ГО «Всеукраїнська самоврядна організація фахівців конкурсного процесу» в коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» висловив свою думку щодо питань саморегулювання у професії арбітражних керуючих.

Звернення до самоврядування як форми регулювання діяльності в окремих сферах професійної діяльності підтверджує його ефективність, а тому і пояснює її необхідність.

Саморегулювання в системі виконання певних функцій держави зі створення норм поведінки та управління здебільшого приватноправовими процесами у сфері публічної діяльності виконує важливу роль. Головним є те, що воно розвантажує державні органи, не дозволяє розпорошуватись у виконанні своїх функцій, а також дає можливість їм більше уваги приділяти важливішим та глобальнішим аспектам державного управління.

Мета впровадження саморегулювання полягає в тому, що воно дозволяє більш природно і професійно підходити до розбудови будь-якої професії, пов’язаної з наданням специфічних послуг громадянам. Зв’язок саморегулювання та державного регулювання полягає в тому, що державний орган не перевантажуючись впливає на впровадження високих стандартів професії.

У теорії права саморегулювання складає окремий напрямок регулювання суспільних відносин в країні. Тому, в окремих сферах професійної діяльності існує державне і так зване інституційне регулювання. Саме інституційне регулювання професійної діяльності передбачає створення обов’язкових правил поведінки для представників окремої категорії професіоналів.

Тут доречно вказати, що в більшості країн світу у сфері регулювання суспільних відносин у сфері банкрутства зазвичай діють дві системи: державного та недержавного (інституційного) регулювання. Кожна з цих систем має свої структуру, правила і процедури, а відповідні органи, що входять в кожну з цих систем, взаємодіють між собою зазвичай на партнерських засадах.

Нагадаємо, згідно з міжнародними документами система банкрутства у будь-якій країні складається із двох складових – законодавства та інституційної основи. Міжнародними організаціями – розробниками відповідних документів, обґрунтовується те, що ці дві частини системи банкрутства є обов’язковими для підвищення ефективності національної моделі банкрутства. Крім того, ці системи пов’язані одна з іншою, а відсутність чи неефективність будь-якої з цих частин ставить під загрозу дієвості банкрутства в країні загалом.

Вивчення основних міжнародних документів у зазначеній сфері дає можливість визнати, що інституційна система у сфері банкрутства спрямована на взаємодію двох основних активних учасників такої системи – суддів та професіоналів у сфері банкрутства. Діяльність цих двох ключових учасників у сфері банкрутства, як правило, будується на правилах саморегулювання.

До речі, в Україні існує саморегулювання у цих двох професійних спільнотах – у суддів є органи саморегулювання, розроблені і схвалені правила їх належної поведінки та передбачені механізми виконання ними функцій саморегулювання.

У професії арбітражних керуючих такі органи, функції та механізми формально передбачені у чинному Законі про банкрутство (Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), але, як виявилось, такі механізми у цій професії не запрацювали. Не аналізуючи у цій статті причини такого стану, зазначимо, що ринковий підхід, що використовується у розвинутих демократіях, в Україні не спрацював – ні одна з зареєстрованих асоціацій професіоналів, що об’єднує арбітражних керуючих, не спромоглась виконати вимоги закону у частині об’єднання значної кількості представників такої професії і звернутись до уповноваженого органу для отримання статусу саморегулівної організації. Видається, тому авторами Кодексу з питань банкрутства було запропоновано, а в кодексі окремо зафіксовано, створення єдиної саморегулівної організації у професії арбітражних керуючих, у процесі чого ключову роль, як видно, буде відігравати Міністерство юстиції.

Разом з тим, існують певні ризики, пов’язані з реалізацією відповідних положень Кодексу з процедур банкрутства. Ці ризики вбачаються із практики організації саморегулювання в інших професійних спільнотах країни, де сьогодні створені та функціонують відповідні органи. Передусім слід назвати такі спільноти: це судді, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, професійні учасники фондового ринку.

Як видно, згадані системи регулювання у певних професіях є різними, починаючи від абсолютної автономії (від держави) у адвокатів до певної залежності від відповідного державного органу у нотаріусів та приватних виконавців. У суддів система саморегулювання є дещо інакшою, однак, можна побачити, що значних чи очікуваних результатів такого регулювання практично не видно.

Для створення системи державного/не державного регулювання необхідно розуміти мету, завдання та механізми саморегулювання. Деякі ключові елементи можна назвати – це абсолютна чи оперативна незалежність, чітка структура органів, недвозначно виписані функції і чітко визначені повноваження, які не повинні перетинатись з державними.

Здається найважливішим тут має бути розуміння того, що саморегулювання створюється не для покарання, а навпаки, для допомоги представникам професії надавати послуги на більш високому професійному рівні та з дотриманням професійних стандартів і виконанням правил етики.

В Україні позитивних прикладів ефективної роботи саморегулівних організацій поки що не видно. Причини такого стану є різними, серед яких може бути слабкість ринкових механізмів у сфері послуг та намагання держави використовувати цей ринковий інструмент для здійснення нагляду за певним сектором ринку.

Насамкінець, зазначу, як людина, яка викладає крім банкрутства і цінні папери, що найбільш вдалою системою саморегулювання в Україні можна назвати саморегулювання у сфері здійснення професійної діяльності на фондовому ринку, однак, тільки коли йдеться про функціонування фондової біржі, як саморегулівної організації. Що ми бачимо, або чого не бачимо у цій специфічній сфері, що слід віднести до позитивних ознак існування ефективного саморегулювання? Це те, що усі спори між учасниками біржі не виходять за межі організації, а внутрішні рішення практично не оскаржуються у державних судах. У цих організаціях працюють правила етики, чого ми не можемо побачити як звичайну практику, навіть за їх наявності, у таких професіях як судді та адвокати. В результаті, не видно результатів самоочищення професії від осіб які плямують професійну спільноту. Зазначимо, саме це і є найголовнішим завданням саморегулювання у будь-якій професії. А це свідчить про непрацездатність механізмів саморегуляції в Україні.

Цю статтю завершимо закликом щодо того, що у процесі створення нової системи саморегулювання у професії арбітражних керуючих важливо не робити помилки, які є поширеними в інших професійних спільнотах.

Тож, давайте звернемось до уповноваженого органу у сфері банкрутства – Міністерства юстиції, з проханням врахувати помилки створення систем саморегулювання в інших професіях та не йти шляхом перетворення саморегулівної організації, що пропонується Кодексом з питань банкрутства, у непрацюючу або караючу квазі-державну установу.

Хочеться звернутись і до спільноти арбітражних керуючих. Друзі! Давайте не будемо у цьому процесі ступати на ті ж самі граблі і демонструвати усьому світові свою неспроможність навести лад в своїй професії, інакше це може закінчитись банкрутством!

Коментарі
Додати коментар