Cвітлана Глущенко: Система примусового виконання рішень має стати сильною

Редакція: пане Ігоре, ваша думка як незалежного експерта, наскільки реформа системи примусового виконання судових рішень є пріоритетною для нашої країни?

Ігор Ніколаєв: Реформу системи примусового виконання зобов’язань визначено в Україні серед пріоритетних, зокрема, Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», Коаліційною угодою, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України та Планом законодавчого забезпечення реформ в Україні, а також як структурний маяк згідно Меморандуму між Міжнародним валютним фондом та Україною.

Центр комерційного права, Проект ЄС "Право-Justice", Програма USAID «Нове правосуддя», Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, спільно з Міністерством юстиції України та іншими партнерами системно втілюють зміни, які спрямовані на суттєве покращення стану виконання зобов’язань в Україні. Перш за все мова іде про реформування системи виконавчого провадження та банкрутства.

Торік Верховною Радою України ухвалено Кодекс України з процедур банкрутства й вже підписано Президентом. Він передбачає революційні зміни в сфері банкрутства, яка є складовою системи примусового виконання зобов’язань поруч із виконавчим провадженням. Здійснюються заходи щодо інституціонального розвитку органів саморегулювання приватних виконавців, покращення сервісів та інфраструктури в цій сфері тощо.

Проблема полягає в тому, що існуюча система примусового виконання зобов’язань все ще дозволяє боржникам ухилятися від виконання своїх зобов’язань, процедури стягнення є надто тривалими та недостатньо ефективними. Це робить вітчизняний ринок не конкурентоздатним у глобальній боротьбі за фінансові ресурси, а права кредиторів не захищеними.

Реалізація реформи дозволить досягти забезпечення істотного поліпшення умов ведення бізнесу в Україні за тими напрямами, що враховуються Світовим банком та Міжнародною фінансовою корпорацією під час складання рейтингу «Doing Business», маючи за стратегічну мету входження України до провідної двадцятки країн світу за умовами ведення бізнесу; забезпечення рівних прав та можливостей для однакового захисту всіма кредиторами боржника своїх законних інтересів у процедурах стягнення; зменшення можливості зловживань у процедурах стягнення; сприятиме зменшенню корупції, а також залученню вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку України.

Редакція: Світлано Володимирівно, скажіть будь ласка, які досягнення виконавчої служби за минулий рік ви можете відзначити?

Cвітлана Глущенко: По-перше, протягом 2018 року ми наповнили  інформаційне поле стосовно роботи органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, кардинально новими меседжами. І заклали, на наш погляд, міцний фундамент для зміни негативних стереотипів про функціонал державної виконавчої служби.

Минулий рік став для нас роком продовження впровадження кардинальних змін, що є логічним з огляду на тенденції сучасної судової реформи та її невід’ємної складової – виконавчого провадження. У 2016 році у нас були прийняті і зміни до Конституції, і нові процесуальні кодекси, і закон «Про виконавче впровадження», і взагалі новий для нашої країни закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Фактично з цього моменту ми почали говорити про запровадження в нашій державі змішаної системи виконання рішень, основною ідеєю якої є створення нової професії – приватний виконавець, перші з яких почали працювати у 2017 році.  

Торік державні виконавці майже на 17% порівняно з 2017 роком збільшили фактичне виконання рішень із числа завершених проваджень, що склало на кінець року 40,3%. Тобто, нами було фактично виконано майже один мільйон документів. За структурою проваджень це виглядає таким чином.

Стягнення коштів на користь державного бюджету – маємо позитивний показник порівняно із 2017 роком. Загалом було стягнуто 1,6 млрд гривень, що на 23,5% більше ніж у попередньому році. Крім цього у 2018 році державними виконавцями було забезпечено повернення в державну та комунальну власність 701 земельну ділянку на суму понад 1,2 млрд гривень. Це на 92 ділянки на загальну суму 853, 8 млн гривень більше ніж у 2017 році.  При цьому також ми маємо абсолютні, безпрецедентні в Україні показники  збільшення стягнутих коштів по аліментам і заробітній платі. По аліментам цей розмір за неповний рік сягнув понад 4,6 млрд гривень (на 92% більше ніж у 2017 році), по заробітній платі – 460 млн гривень, або на 100 млн гривень більше аніж у минулому році. 

Хочу також окремо зазначити і про якісні зміни, які сьогодні мають місце в системі примусового виконання рішень державними виконавцями. На моє глибоке переконання, почалася суттєва трансформація у бік підвищення якості роботи кожного виконавця та системи державної виконавчої служби в цілому.  Варто згадати оновлення кадрового і керівного складу. Починаючи з 2016 року, система постійно перезавантажується. Середній відсоток зміни штатних працівників органів державної виконавчої служби та їх керівного складу за три останніх роки склав майже 25. Керівництво департаменту державної виконавчої служби на сьогодні представлено новими людьми, які тривалий час очолювали регіональні управління служби та мають значний досвід роботи не лише у сфері примусового виконання рішень, але й інших правничий професій. Нинішні умови роботи в державній виконавчій службі кардинально відрізняються від попередніх, особливо в частині контролю та мотивації. Багаторічні недоліки, які існували в системі і пов’язувались із випадками безконтрольності, корупційних ризиків на тлі мінімальної заробітної плати працівників, породжували випадки недобросовісного виконання службових обов’язків, і, як наслідок, - втрачалась довіра до служби. Тому зміцнення кадрового потенціалу, підвищення професійної кваліфікації виконавців, запровадження дієвої системи контролю є для нас вкрай важливими. Ця робота дає результат – служба наповнюється новими людьми, в тому числі молодими спеціалістами, які готові працювати за новими стандартами та вимогами, що передбачають, у першу чергу, нульову толерантність до корупції, відкритість, підзвітність суспільству і, головне, – націленість на збільшення кількості виконаних рішень.  

Ми мали проблему з тим, що на місцях до відділів державної виконавчої служби люди неохоче йшли працювати. Це легко пояснюється: низька заробітна плата, складна і ненормована робота, виїзди до боржників,  стреси і конфлікти, які виникають між сторонами провадження, інколи навіть загроза здоров’ю та життю виконавця. Тому виникла ідея щодо внесення змін до кваліфікаційних вимог державних виконавців, що у 2018 році й було зроблено. На сьогодні правник з дипломом бакалавра вже може йти на конкурс і опинитися в лавах державних виконавців. Нині із метою кадрового наповнення системи регулярно проводяться конкурси на заміщення вакантних посад державних виконавців та інших спеціалістів. До нас йдуть молоді, амбітні правники, які мають кращу мотивацію для сумлінної роботи, аніж це було раніше. Наша мета – не допустити до професії некваліфікованих працівників, а виховати нову генерацію фахівців у сфері примусового виконання рішень, які найкращим чином працюватимуть задля досягнення справедливості. Звичайно це вимагає від нас створення сприятливої атмосфери для передачі новопризначеним виконавцям досвіду і знань від досвідчених працівників, які фактично стають кураторами і наставниками. Важливим елементом також є запуск безперебійної системи набуття знань і підвищення кваліфікації, що на сьогодні реалізується. Правникам нині вже цікавіше йти у професію державних виконавців, адже для них передбачена винагорода у розмірі 2% від стягнутих коштів, а отже кожен розуміє: більше стягнув та успішно виконав рішень, більше отримав законної винагороди. Крім цього ми проводимо заходи щодо популяризації професії серед нашого молодого покоління.

Важливою подією для нас стало затвердження паспорту реформи системи примусового виконання рішень, в який закладено стратегічну мету щодо захищеності суспільства обов’язковістю виконання рішень. Ми намагаємось зробити так, аби державна виконавча служба повернулась «обличчям до людей» і захищала кожного, хто до неї звертається. За минулий рік було змінено підхід до комунікації та роботи з громадянами. Якщо раніше від спілкування з виконавцями переважно залишався негатив: безкінечні черги, визначені дні прийому, небажання виконавця спілкуватись з людиною, численні скарги на те, що зайти в державну виконавчу службу – це зіпсувати собі настрій, то зараз ми поступово відходимо від цього і запроваджуємо он-лайн систему оплати боргів та інші сучасні сервіси. Звичайно, смішно казати у XXI сторіччі про запровадження таких послуг, які вже є звичними для багатьох органів, але для державної виконавчої служби ще буквально кілька місяців тому назад це було «місією нездійсненною».

Ми також запровадили в якості експерименту такий інструмент як центр виконання рішень. Такі центри вже працюють в Дніпропетровській, Сумській, Одеській, Луганській областях та місті Києві за принципом екстериторіальності в межах відповідного регіону. В центрі можна отримати будь-яку допомогу – інформаційну, правову, консультаційну, там також передбачена можливість подавати та отримувати документи виконавчого провадження у форматі «єдиного вікна», можна ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження в онлайн-режимі. Ми моніторимо їх роботу, аби зрозуміти: чи потрібно взагалі це громадянам, чи їм подобається такий інноваційний підхід в роботі. У центрі також працює електронна черга. Там можна на місці сплатити борг, авансовий внесок або витрати виконавчого провадження. Майже 4000 осіб на сьогодні фактично вже стали клієнтами таких центрів і ті відгуки, які ми отримуємо від них, свідчать, що обраний нами напрям правильний. Звичайно, ми хочемо аби кожен відділ державної виконавчої служби ставав сучаснішим і комфортнішим. Але це реформа не одного дня, яка вимагає суттєвого матеріально-технічного забезпечення і часу. Проте найголовніше, що ми вже розпочали цей процес, який вважаємо однією із «перемог 2018 року».

Редакція: як щодо виплат державним виконавцям? Коли тільки впроваджували систему виконання судових рішень, то були питання щодо розміру винагороди державними виконавцями – занадто великі. З іншого боку лунало, що нам ці винагороди зовсім не виплачують. У 2018 році це питання вирішилося?

Cвітлана Глущенко: На сьогодні діє нормативна резолюція, затверджена постановою Уряду, яка регулює розмір винагороди як державного, так і приватного виконавця, а також критерії для її нарахування та виплати. По приватним виконавцям – це 10% від тієї суми, яка була стягнута, або від вартості реалізованого майна. Для державного виконавця – це 2%. Ми встановили граничну межу для винагороди, яка складає не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року. У разі виконання рішення немайного характеру державному виконавцю виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму, якщо боржником є юридична особа. Тобто, це питання врегульовано.

Винагорода стала суттєвим стимулом для державних виконавців, а її запровадження абсолютно правильним європейським кроком, адже тривалий час в нашій країні заробітна плата для виконавців була низькою. Нині державний виконавець зацікавлений працювати на результат та отримувати винагороду у законний спосіб. Крім цього, якщо порівнювати відсоток виконання рішень до встановлення такого фінансового стимулу та після, то на сьогодні він суттєво відрізняється, тобто ми отримали тенденцію збільшення кількості успішно виконаних рішень. Звичайно, з огляду на регіональну та економічну активність, специфіку виконавчих документів, які пред’являються до виконання, а також градацію документів, які можуть виконуватись на рівні району, області та Департаменту Державної виконавчої служби, загальний розмір отриманої винагороди відрізняється, що так само є логічним у сенсі ієрархічної побудови системи. Наш наступний крок – це автоматизація нарахування винагороди, що дасть можливість запровадити ще більш досконалу стимулюючу модель виконання рішень, зокрема й тих, які мають незначні суми стягнень, а також рішень немайнового характеру. Отже, безперечно, впровадження винагороди для виконавців – це позитивна новація реформи, яка вже дала перші результати та сприяє фактичному виконанню рішень, оскільки як державний, так і приватний виконавець зацікавлений належно виконувати свої обов’язки і отримувати від цього законний фінансовий зиск.

Тепер відповідаю на другу частину Вашого запитання.

Людям варто пояснити, що винагорода – це не гроші державного бюджету, це не премії виконавців, які виплачуються державою. Це кошти, які додатково стягуються з недобросовісного боржника за те, що він не виконав рішення суду добровільно і не сплатив борг. Винагорода є частиною виконавчого збору, який на сьогодні складається із 10% від боргу, і сплачується боржником. Половина коштів виконавчого збору надходить до бюджету України і використовується, наприклад, на потреби армії, медицини тощо. Тож чим більший виконавчий збір, тим більше надходжень до бюджету.

У якому випадку державний виконавець отримує винагороду? Виключно у разі фактичного стягнення з боржника основного боргу та виконавчого збору. Розмір винагороди, повторюсь, складає 2% від стягнутого. Крім цього, 0,5% стягнутої суми або вартості майна боржника отримує керівник органу державної виконавчої служби та його заступник, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець, котрий виконав судове рішення. Знову таки варто враховувати, що максимальний розмір винагороди державному виконавцю за одним виконавчим провадженням обмежено до 200 прожиткових мінімумів.

Коли була запроваджена система виплати винагороди, Міністерство юстиції дуже ретельно підійшло до забезпечення законності її нарахування та виплати, була запущена масштабна перевірка, в тому числі на поліграфі, всього складу органів державної виконавчої служби. І це стосується не лише центрального апарату, а й регіональних відділів та управлінь. Це тисячі співробітників і безпрецедентна за масштабом робота, яку раніше не проводили в органах влади. Жодних підтверджень зловживання або незаконних дій посадових осіб професійні поліграфологи не знайшли. Крім цього є міфом й те, що лише обрані державні виконавці отримують «прибуткові» справи. Хочу наголосити, що усі без винятку виконавчі провадження розподіляються між виконавцями автоматично в захищеній від зовнішнього втручання автоматичній системі виконавчого провадження, тому ці думки є безпідставними.

Тому, підсумовуючи, зазначу, що винагорода повинна бути адекватною, щоб виконавець стягував борг, перераховував до бюджету виконавчий збір, отримував законну винагороду і сплачував з неї податки.

Редакція: як ви вважаєте, чому цікаво йти працювати саме в державну службу виконання судових рішень, а не ставати приватним виконавцем?

Cвітлана Глущенко: Я б так не ставила питання, адже всюди цікаво працювати. Усе залежить від того, що людина вкладає в свою роботу, яка у неї самовіддача, мотивація, відчуття відповідальності, ініціативність. Державна виконавча служба, а до цього судові виконавці, – для нас більш традиційна модель виконання рішень. Це фактично державні службовці, на яких поширюється законодавство про державну службу. Натомість професія приватних виконавців є для нашої країни абсолютно новою, яка, звичайно, потребує певного часу для апробації та зміцнення.  Правники, які за законом можуть стати приватними виконавцями, у першу чергу мають повірити в життєздатність цієї професії, аби погодитися на суттєві зміни для себе, певний ризик, у тому числі фінансовий. Бо ж для цього треба й офіс орендувати, найняти працівників, боротися за своє «імя» і фактично кожного клієнта. Досвід роботи перших приватних виконавців є успішним та цікавим з багатьох аспектів. Вони демонструють не лише результативність, але й формують історію становлення та розвитку професії. Перші приватні виконавці не лише професійні правники, більшість з яких, до речі, є вихідцями із державної виконавчої служби, але й успішні менеджери, що генерують креативні ідеї та нестандартний підхід до організації своєї роботи та її привабливості для клієнтів. Тому напевно цікавішим є якраз працювати у приватному секторі виконання рішень.

Проте сучасна державна виконавча служба також стає цікавішою та креативнішою. Ми так само впроваджуємо нові якісні зміни, заохочуємо ініціативність і творчий підхід до роботи. Крім цього чітко розуміємо наше основне завдання і суспільну відповідальність. Свідомі також й того, що забезпечення виконання рішень – це не лише пріоритет уряду. Це пріоритет нашої держави, наше зобов’язання перед європейською спільнотою. Хочу запевнити, що кожен державний виконавець це розуміє і якщо не згоден працювати в нових умовах – система його тримати не буде, а на факти недобросовісності – реагуватиме принципово. І тому рівень відповідальності суттєво зростає.

Я багато їжджу регіонами і бачу, що ми долаємо байдужість і професійну інертність виконавців, що тривалий час знищувало суспільну довіру до служби. Мені видається, що це дуже важливо. Не останню роль відіграє політика вертикальної комунікації з державними виконавцями та керівниками. Знаєте, в переважній більшості випадків вони щиро вболівають за свою справу. Сьогодні Міністерство юстиції ставить високі вимоги не лише до збільшення кількісних показників, але й до впровадження якісних змін всередині системи, вдосконалення інформаційної політики, популяризації професії виконавця. Наша активність пов’язується не лише із забезпечення належного виконання службових обов’язків. Вона є набагато ширшою, передбачає постійну роботу з громадянами, поширення в суспільстві правових знань і праворозяснень. Адже людина, яка не обізнана у своїх правах, є дуже вразливою і незахищеною.

Нещодавно я проводила виїзний прийом громадян у Борисполі, оскільки щодо роботи окремих відділів державної виконавчої служби цього міста до мене надходили скарги. Під час розмови з людьми ми торкнулись багатьох питань, були звичайно і зауваження, але й лунали слова подяки і вдячності.  У такі хвилини відчуваєш, що у людей зростає рівень довіри до державної виконавчої служби, коли представники держави не ховаються в кабінетах, а приходять і спілкуються з людьми відкрито. Сьогодні ми не маємо ні морального, ні людського права втрачати ту довіру, яку поступово здобуваємо. Загалом робота в регіонах для мене є дуже важливою.

Поряд з цим вимогою сьогодення є також впровадження електронних сервісів та забезпечення максимальної автоматизації процесів. У нас багато ідей і напрацювань, які, я сподіваюся, найближчим часом втілимо в життя за підтримки наших міжнародних партнерів. Із останніх досягнень – це відкриття такої послуги як «персональний кабінет» в автоматизованій системі, через який сторона, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження із QR-кодом, може ідентифікуватися в ній і відслідковувати всі виконавчі дії в межах провадження. Далі ми рухаємось у бік надання можливостей людям сплачувати борги чи інші витрати виконавчого провадження через електронний кваліфікований підпис, Mobile ID або ID Banking. Встановлюємо у приміщеннях органів державної виконавчої служби термінали для оплати коштів. Відкриваємо центри виконання рішень європейського зразка, де діє принцип «єдиного вікна», електронні черги, оплата боргів «на місці», можливість отримати будь-яку правову та інформаційну допомогу у зручний для людини час, адже у таких офісах не існує системи визначених днів і годин прийому для громадян. Займаємось питаннями ширшого доступу виконавців до реєстрів і баз даних.

Останніми змінами до закону державним виконавцям надано більше повноважень, особливо у сфері стягнення боргів по аліментам. Саме тому ми постійно узагальнюємо практику своєї роботи аби усунути будь-які розбіжності у застосуванні нових механізмів впливу на тих осіб, які не виконують рішення суду. Загалом забезпечення єдності практики є наскрізною проблемою, яка стосується не лише виконавчого провадження, але й судової діяльності та діяльності інших суб’єктів правозастосування. Наприклад, працюють в одному кабінеті два колеги і в аналогічних правових ситуаціях приймають абсолютно протилежні рішення. Саме тому аби не допускати такого, ми проводимо узагальнення, надаємо роз’яснення, формуємо «паспорти вчинення окремих виконавчих дій», які поширюємо в регіони та встановлюємо адміністративний контроль їх виконання. Загалом питання контролю є важливим, але тут головне – не нашкодити. З одного боку державна виконавча служба – це система органів виконавчої влади і без дієвого адміністративного контролю не можна забезпечити відповідальність кожного виконавця. З іншого – це у першу чергу люди, яких необхідно поважати, цінувати і спонукати до належного виконання службових обов’язків не лише методами субординаційного впливу. Система має бути контрольованою, але не заляканою. Разом із цим, це перехідний період. Ідеалом є рух у бік максимальної автоматизації виконавчого провадження, так би мовити автоматичного виконання.    

Крім цього у нас діє Єдиний реєстр боржників, інформація з якого є відкритою. Це також посилює контроль за державною виконавчою службою,  у тому числі з боку суспільства, адже кожен може зайти до реєстру і переконатись чи перебуває у ньому той або інший боржник. Важливим досягненням також вважаю і створення системи публічних регіональних штабів, які координують, моніторять та контролюють роботу виконавців із залученням представників інших органів влади, місцевого самоврядування, громадськості. Хочу сказати, що зачасти засідання штабу проходять не в комфортних умовах для керівництва державної виконавчої служби області, адже заходи є відкритими і кожен із присутніх може поставити те чи інше запитання. Сучасна відкритість і підзвітність органів державної виконавчої служби перед суспільством є безпрецедентною. 

Водночас не можна не відмітити і курс на вдосконалення взаємодії з іншими органами влади, адже реформування сфери примусового виконання рішень без впровадження якісних змін, наприклад, у законодавчій, судовій, правоохоронній, фіскальній системах, може звести нанівець всі позитивні напрацювання. У ході судової реформи країна вже почала отримувати новий рівень правосуддя у новому Верховному Суді, що має позитивний вплив і на стан виконання рішень. Таких самих змін ми очікуємо і від еволюції правоохоронних та інших органів. Невідворотність покарання та нівелювання можливості не виконати судове рішення мають беззаперечний вплив на правомірність поведінки боржника. У свою чергу, до прикладу, залучення поліцейських до вчинення виконавчих дій – на оперативність виконавчого провадження та безпеку виконавців. Серед інших важливих партнерів варто відмітити також Пенсійний фонд, Державну фіскальну службу (нині – податкову), Державну прикордонну службу, Національну поліцію тощо. Наразі формат нашої комунікації покращено, з окремими органами автоматизовано та постійно вдосконалюється. Крім цього ми започаткували співпрацю зі службами зайнятості та службами з питань праці, переймаючись питаннями працевлаштування боржників та контролю за недобросовісними роботодавцями. Це неповний перелік того, що ми вже маємо, і куди рухаємось далі.  

Редакція: інститут приватних виконавців працює вже близько півтора року. Чи задоволені ви тим, як він працює?

Cвітлана Глущенко: Приватні виконавці показують гарні результати роботи. Хоча, повторюсь, державна виконавча служба на сьогодні так само демонструє новий рівень своєї діяльності і показники виконання рішень.

Коли мене питають, хто на сьогодні працює ефективніше – державні або приватні виконавці, то я завжди відповідаю, що таке порівняння для мене не є зовсім коректним, зважаючи на відмінність їх процесуальних мандатів, перелік рішень, які виконуються виключно державними виконавцями і які є об’єктивно складними, у тому числі соціально вразливими, а також кількісне співвідношення державних і приватних виконавців в країні. Крім цього варто враховувати, що у приватних виконавців дещо інша філософія роботи. Як-то кажуть «волка ноги кормят». І чим швидший цей професійний біг, тим більше виконується рішень і отримується більша винагорода. Тому звичайно для приватного виконавця ключовим є втомивована оперативність і швидкість виконавчих дій. До речі, саме про оперативність частіше за все і говорять у ракурсі переваг приватних виконавців. Разом із цим активні, не ускладені виконавчі провадження, оперативніше також виконуються і державними виконавцями. Якщо говорити по фактичному виконанню, то державні виконавці на кінець 2018 року показали 40,3% від числа завершених виконавчих впроваджень, а приватні – близько 55%.

Редакція: чи вже виникла конкуренція меж державними та приватними виконавцями?

Cвітлана Глущенко: Про конкуренцію ще говорити зарано. Давайте про це поговоримо, коли ми будемо мати принаймні одну тисячу приватних виконавців. Хоча у місті Києві конкуренція вже є, тому що саме в столиці зосереджена найбільша кількість працюючих приватних виконавців і складає майже 60 осіб, у той час як фактично працюючих державних виконавців майже 200. Тому місто Київ першим в Україні вже відчув, що змішана система примусового виконання рішень дійсно запрацювала в умовах конкуренції, що безперечно позитивно впливає як на роботу державних, так і приватних виконавців. Загалом інститут приватних виконавців вже показав себе сильним.  

Редакція: а коли можна очікувати, що приватних виконавців стане одна тисяча?

Cвітлана Глущенко: Ми змінили порядок допуску до професії приватного виконавця, яка складається із багатьох аспектів: запровадження онлайн навчання для кандидатів у приватні виконавці, запровадження проходження стажуванням не лише в органах ДВС, але й в офісах приватних виконавців, зміна критеріїв оцінки практичного завдання кваліфікаційного іспиту із подальшою його автоматизацією, імплементація інституту Дисциплінарного уповноваженого, який буде делегований Асоціацією приватних виконавців і займатиметься підготовкою висновків щодо дисциплінарного провадження по конкретним приватним виконавцям, а також узагальнюватиме дисциплінарну практику, оновлення персонального складу Дисциплінарної та Кваліфікаційної комісій приватних виконавців, зокрема призначення до складу комісії фахівця у галузі права, рекомендованого міжнародними партнерами.

Ми як і раніше щомісяця проводимо мінімум два іспити на приватних виконавців. Із числа тих, хто приходить на ці іспити, його успішно складають понад 50 %. Тому ми сподіваємося, що, переглянувши порядок доступу, в країні збільшиться кількість приватних виконавців.

Не менш важливими є заходи щодо популяризації професії приватного виконавця, які ми вже розпочали проводити спільно із Асоціацією приватних виконавців та нашими міжнародними партнерами. Такі зустрічі вже відбулись у Києві та Львові і спрямовані на інформування правничої спільноти та суспільства загалом щодо привабливості цієї професії для таких аудиторій як адвокати, зокрема системи БПД, арбітражні керуючі, нотаріуси,  науковці із практичним досвідом роботи. Наша мета спонукати фахівців йти у професію приватних виконавців. Далі будуть Харків, Дніпро, Одеса та інші регіони. 

На сьогодні, на жаль, у більшості людей ще існує негативний стереотип стосовно приватних виконавців. Їх вважають колекторами, які приходять, забирають останнє, виселяють з помешкання і діють в незаконний спосіб. Звідси побоювання приватних виконавців з боку громадян. Ми маємо ці міфи розвіяти. До такої ситуації також призвело й те, що, як правило, з приватними виконавцями працюють юридичні особи, банки, а тому існує певний інформаційний колапс про цю професію серед населення.

Насамкінець зазначу, що Міністерство юстиції націлено на те, щоб збільшувати кількість приватних виконавців, адже ця реформа є успішною. Якщо перший попит на професію був доволі активний, то на другому році запровадження інституту спостерігалось певне сповільнення, спричинене об’єктивними факторами. Тому я сподіваюсь, що із лібералізацією правил допуску, які нами впроваджуються, кількість бажаючих стати приватними виконавцями в нашій країні зростатиме. У цьому процесі, як загалом у ході реформування системи примусового виконання рішень, для нас є дуже важливою підтримка, яка постійно надається нашими міжнародними партнерами, зокрема Міжнародним валютним фондом, Проектом ЄС «ПРАВО-Justice», Світовий банком, USAID, ОБСЄ, IDLO.