Спробуй оформити у власність: практика витребування майна за результатами аукціону

В умовах сучасності продаж майна боржника в межах виконавчого провадження або в межах процедури банкрутства є достатньо звичним явищем. Однак, набувачі реалізованого майна не можуть сподіватись на безпроблемну участь в процесі переоформлення права власності на таке майно і відповідно на подальше безспірне володіння майном.

З метою захисту прав таких осіб важливо звертати увагу на судову практику та позицію суду вищої інстанції, яка з кожним днем розвивається та формує єдину позицію стосовно застосування тих чи інших норм права.

Юристи практики з вирішення спорів у справах з процедур банкрутства успішно захистили інтереси Клієнта у судовому спорі щодо витребування на користь боржника проданого майна за результатами проведеного аукціону (прилюдних торгів) та сприяли формуванню правозастосовчої практики Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції, які, не дослідивши всіх матеріалів справи, задовольнили вимоги ліквідатора Державного підприємства «Машинобудівний завод «Оризон» про витребування із чужого незаконного володіння майна на користь ДП «МЗ «Оризон».

Висновок ВП ВС про те, який порядок вчинення правочину з реалізації спірного майна та волевиявлення при здійсненні примусового продажу майна у межах ВП на виконання судового рішення і втручання в право відповідача на мирне володіння майном сформовано ВП ВС у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Вказаним рішенням Велика Палата Верховного Суду підтримала аргументи юристів юридичної компанії “Сайком”, що суд першої інстанції та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Проект було реалізовано під керівництвом Іллі Комлика, партнера, керівника практики з вирішення спорів у справах про банкрутство.

Основні питання, які були порушені та розглянуті ВП ВС при розгляді даного спору:

1. початок перебігу позовної давності, передбаченої для захисту порушеного права;
2. порядок вчинення правочину з реалізації спірного майна;
3. оцінка добросовісності/недобросовісності набувача майна;
4. волевиявлення при здійсненні примусового продажу майна у межах виконавчого провадження на виконання судового рішення;
5. втручання в право відповідача на мирне володіння майном.

Обставини справи:

15 лютого 2008 року на прилюдних торгах з реалізації нерухомого майна на підставі протоколу та виданого на його підставі акту від 21 лютого 2008 року про проведення прилюдних торгів з реалізації вищевказаного майна переможець аукціону придбав за 341044 грн. належне ДП «Машинобудівний завод «Оризон” нерухоме майно (будівлю).

Організатором проведення прилюдних торгів виступила Черкаська філія ТОВ «Стратег» з ініціативи державної виконавчої служби Смілянського міськрайонного управління юстиції, під арештом якої знаходиться вищевказаний об'єкт нерухомості.

У встановлений умовами протоколу термін переможець аукціону перерахував всі належні до виплати кошти.

Переможець аукціону, не отримавши свідоцтва про придбання з прилюдних торгів об`єкта нерухомості, звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом про визнання договору купівлі-продажу, не посвідченого нотаріально, дійсним та визнання права власності на придбане ним з прилюдних торгів майно.

17 березня 2008 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області прийняв рішення у справі № 2-705/2008, яким позов переможця аукціону задовольнив повністю; визнав договір купівлі-продажу з прилюдних торгів майна дійсним; визнав за переможцем аукціону право власності на спірне нерухоме майно.

8 квітня 2008 року внесено запис про державну реєстрацію права власності переможця аукціону на спірне нерухоме майно після прийняття Смілянським міськрайонним судом Черкаської області рішення у справі № 2-705/2008.

Реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна дала можливість у подальшому вчинити ряд правочинів купівлі-продажу щодо цього майна на користь інших набувачів, спірне нерухоме майно неодноразово було об'єктом перепродажу.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 31 серпня 2009 року було порушено цю справу про банкрутство за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла, а постановою суду від 23 жовтня 2012 року боржника ДП «МЗ «Оризон» визнано банкрутом (справа про банкрутство № 10/2180).

В подальшому ліквідатор ДП «МЗ «Оризон» звернувся до Господарського суду Черкаської області в межах справи № 10/2180 про банкрутство за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла до ДП «МЗ «Оризон» із заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння, у якій просив прийняти позовну заяву до розгляду та:

- витребувати із чужого незаконного володіння Клінта майна на користь заявника;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25 липня 2018 року про право власності Клієнта на нерухоме майно;

- зареєструвати право власності ДП «МЗ «Оризон» на зазначене нерухоме майно.

Станом на подання заяви про витребування майна, власником спірного був клієнт юридичної компанії. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно  25 липня 2018 року приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій П. В. посвідчив та зареєстрований у реєстрі договір купівлі-продажу, за яким Клієнт придбав нежитлові будівлі за ціною 203 300,00 грн.

Свої вимоги ліквідатор ДП «МЗ «Оризон» обґрунтовував на підставі того, що  майно вибуло з володіння ДП «МЗ «Оризон» поза його волею за результатами продажу на прилюдних торгах на користь переможця аукціону, що відбулись із порушенням Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 та статуту підприємства. При цьому легалізація покупцем придбаного майна шляхом нотаріального оформлення права власності та отримання свідоцтва про право власності на придбане майно не відбулася.

На думку ліквідатора ДП «МЗ «Оризон» моментом, з якого нерухоме майно вибуло з володіння ДП «МЗ «Оризон» поза його волею, є проведена переможцем аукціону державна реєстрація спірного нерухомого майна, здійснена останнім на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами проведення прилюдних торгів, та про визнання права власності на придбане з прилюдних торгів майно.

Постановою від 2 грудня 2016 року Апеляційний суд Черкаської області у справі № 22-ц/793/2389/16 рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову переможця аукціону про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності відмовив повністю.

Відповідно, на час подання такої заяви спірне нерухоме майно перебувало у власності Клієнта, а право на подання віндикаційного позову про витребування майна, на думку ДП «МЗ «Оризон», виникло в нього як у законного власника спірного майна з моменту прийняття Апеляційним судом Черкаської області постанови про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008, тобто з 2 грудня 2016 року.

Клієнт проти задоволення заяви заперечив, оскільки рішення про проведення аукціону не скасовано, і тому первісного покупця спірного майна перейшли права власника, майно продано на виконання судового рішення, а також до заявлених позовних вимог просив застосувати позовну давність.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Господарський суд Черкаської області рішенням від 18 червня 2020 року позов ДП «МЗ «Оризон» задовольнив частково; витребував із чужого незаконного володіння Клієнта на користь ДП «МЗ «Оризон» майно; скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25 липня 2018 року про право власності Клієнта на нерухоме майно.

Суд першої інстанції встановив, що продаж спірного майна відбувся за результатами проведення аукціону (прилюдних торгів) і рішення про визнання покупця переможця аукціону, оформлене протоколом від 15 лютого 2008 року, не скасовано.

Водночас дійшов висновку про те, що право власності на спірне майно після проведення такого аукціону залишилося в продавця - ДП «МЗ «Оризон», оскільки переможцю аукціону не було видано свідоцтво про право власності на спірний об`єкт, а реєстрація його права власності здійснювалася на підставі судового рішення, у подальшому скасованого.

Також суд вказав, що спосіб захисту порушеного права позивач обрав правильно, адже за наведених обставин позивачу достатньо заявити позов про витребування майна у останнього власника як у добросовісного набувача відповідно до приписів статті 388 Цивільного кодексу України, а не визнавати недійсними всі угоди купівлі-продажу щодо цього майна.

Разом із цим, суд першої інстанції зазначив, що поданий 15 листопада 2019 року позов у цій справі є таким, що пред`явлений у межах позовної давності, оскільки позовну давність за обставинами порушення права в цьому випадку слід обраховувати з 2 грудня 2016 року - моменту прийняття рішення Апеляційним судом Черкаської області про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008 про визнання права власності на спірний об`єкт за переможцем аукціону.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 22 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін, зазначивши, зокрема, про те, що нездійснення покупцем переможцем аукціону державної реєстрації свого права власності на придбане майно засвідчує, що перехід права власності на спірне майно не підтверджено належним чином, а правочин, який виник між сторонами за результатами прилюдних торгів, є нікчемним з огляду на недотримання сторонами його нотаріальної форми.

Також апеляційний суд виснував, що Клієнт як останній набувач спірного майна не мав перешкод у доступі до законодавства та відповідних державних реєстрів, тож, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про скасування 2 грудня 2016 року судового рішення, на підставі якого це майно було зареєстровано за переможцем аукціону, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність як набувача за договором з 25 липня 2018 року.

Аналізуючи правову позицію та обґрунтування ВП ВС звертаємо увагу на найважливіші аспекти з приводу вищевикладених питань.

1. Початок перебігу позовної давності, передбаченої для захисту порушеного права.

Наразі не було чітко визначено законодавцем та відсутня стала судова практика з приводу визначення початкового моменту перебігу позовної давності, зокрема чи має перебіг позовної давності розпочинатись з моменту вибуття спірного майна з володіння боржника, чи з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, при розгляді віндикаційних позовів.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права у подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 520/7194/13-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 265/7986/15-ц та від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, щодо початку перебігу позовної давності з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, а не з моменту вибуття спірного майна з володіння позивача.

В постанові ВП ВС було викладено наступу позицію з приводу даного питання.

Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Велика Палата Верховного Суду в постанові  від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 відзначає, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою. А тому питання щодо застосування позовної давності має вирішуватись судом в конкретній справі залежності від змісту порушеного права та конкретних обставин, на які посилається позивач в обгрунтування свого порушеного права як власника майна.

Однак, у зв'язку з тим, що  у позові в цій справі слід відмовити з огляду на його безпідставність, питання про застосування позовної давності Велика Палата Верховного Суду у справі №925/1351/19 так і не вирішила.

2. Порядок вчинення правочину з реалізації спірного майна.

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є окремою нотаріальною дією, передбаченою статтею 34 Закону України «Про нотаріат», спрямованою на посвідчення відповідного права покупця, тобто, юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину.

Відповідно до статті 655 ЦК України зміст зобов'язань сторін за договором купівлі-продажу полягає в тому, що одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виконавши обов'язок оплатити майно, покупець за договором купівлі-продажу в силу приписів статті 665 ЦК України отримує право пред`явити продавцеві, який відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, вимоги відповідно до статті 620 ЦК України, тобто, може витребувати це майно як управнена щодо продавця особа (за відсутності у покупця оформленого та зареєстрованого права власності на придбане майно).

Натомість продавець набуває право вимагати повернення майна покупцем у разі відмови від договору купівлі-продажу у випадках, визначених договором чи законом.

Тобто, права та обов`язки за договором купівлі-продажу виникають та виконуються щодо сторін договору, і саме їх виконання/невиконання створює відповідні правові наслідки для сторін договору, виникнення, зміну чи припинення правовідносини за договором. Питання ж оформлення свого права покупцем не охоплюється змістом зобов'язальних правовідносин сторін купівлі-продажу.

Тому постанова від 2 грудня 2016 року, якою Апеляційний суд Черкаської області у справі № 22-ц/793/2389/16 рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні  позову переможця аукціону про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності відмовив повністю, не має вирішального значення для правовідносин, які склалися в межах процедури прилюдних торгів з реалізації спірного майна, а викладені у постанові висновки не мають юридичних наслідків для відповідача у цій справі в силу приписів частини другої статті 51 ГПК України.

3. Оцінка добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що на момент набуття ним права власності на спірне майно (25 липня 2018 року) було скасовано судове рішення, на підставі якого майно було зареєстроване за переможцем аукціону.

Так, Клієнт не був учасником справи № 2-705/2008, і суди не встановили, що йому було відомо про наявність спору, який розглядався у зазначеній справі, та про результати розгляду справи.

4. Волевиявлення при здійсненні примусового продажу майна у межах виконавчого провадження на виконання судового рішення.

Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб'єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов'язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця.

Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій помилково ототожнювали судове рішення, на підставі якого відбувалося оформлення речового права покупцем, з судовим рішенням, на виконання якого відбувався продаж спірного майна, не розглянувши та не спростувавши відповідні доводи відповідача, залишивши поза увагою приписи частини другої статті 388 ЦК України.

5. Втручання в право відповідача на мирне володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

• чи можна вважати втручання законним;
• чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;
• чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Підсумовуючи вищевикладене, не залишаємо поза увагою і окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Британчука В. В., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., сформованої під час розгляду справи №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), суть якої полягає в наступному.

1. державний виконавець діяв з умислом на незаконне заволодіння таким майном в інтересах інших осіб (згідно ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ;
2. обов'язок державного виконавця з'ясувати належність боржнику нерухомого майна, на яке звертається стягнення - не було виконано;
3. оформлення правочину з продажу спірного майна протоколом та актом про проведення публічних торгів відбулося з порушенням чинного на той час законодавства, а тому відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-ІV право набувача майна з публічних торгів не визнається дійсним державою, незважаючи на реєстрацію права власності на підставі судового рішення про дійсність правочину;
4. у набувача була можливість дізнатися про перебування цього майна у спорі щодо визнання укладеним первісного правочину з відчуження державного майна з порушенням чинного на той час законодавства, однак він двічі брав участь у процедурі перепродажу цього майна - а тому набувач є недобросовісним;
5. якщо законодавцем передбачено спеціальні вимоги щодо укладення певних правочинів, зокрема, вимоги до нотаріальної форми правочину з купівлі-продажу нерухомого майна, то порушення таких вимог має правові наслідки для сторін договору, які визначені цивільним законодавством (статті 182, 220, частина третя статті 334 ЦК України);
6. не прийнято до уваги про необхідності витребування спірного майна (що було продано до порушення провадження у справі про банкрутство) до ліквідаційної маси боржника (позивача у справі) від недобросовісного володільця з метою задоволення за рахунок цього активу вимог багатьох конкурсних кредиторів.
7. як наслідок попереднього пункту - порушено принцип пропорційності господарського судочинства, визначений статтею 15 ГПК України (майновий інтерес недобросовісного набувача спірного нерухомого майна поставлено вище майнових інтересів, визнаних у справі про банкрутство конкурсних кредиторів, які у процедурі банкрутства мають право на задоволення грошових вимог за рахунок продажу активів боржника в ліквідаційній процедурі).

В окремій думці також порівняно дві норми матеріального права з приводу державної реєстрації права власності та наслідки, які вона за собою тягне, а саме:

ч.1, 4 та 6 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІV в редакції, чинній на час проведення публічних торгів 15 лютого 2008 року	ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України
Державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. З цього слідує розуміння державної реєстрації прав не як підстави набуття права власності, а лише як посвідчення державою вже набутого права власності, що унеможливлює ототожнення факту його придбання з фактом його державної реєстрації	Разом з тим згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону

 

На даний час Верховним Судом підтримується правова позиція, що державна реєстрація прав є юридичним фактом, який фіксує право, а саме право власності в особи виникає як наслідок певних дій, які визначаються як підстави виникнення цивільних прав (частина друга статті 11 ЦК України).