Верховний суд роз'яснив субсидіарну відповідальність у справах про банкрутство

Про це повідомляє інформаційний портал «Банкрутство & Ліквідація» із посиланням на "Судово-Юридичну газету".

Питання субсидіарної відповідальності аналогічно врегульовано положеннями частини другої статті 61 КУзПБ, положення якого підлягають застосуванню у спірних правовідносинах в силу положень пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ, а також з огляду на ухвалення судових рішень з порушеного питання, у тому числі і оскаржуваної постанови, при новому розгляді справи, в період чинності цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Досліджуючи питання вини керівника боржника як одноосібного виконавчого органу боржника, суду слід надати відповідь на ті питання, які ставить керівник боржника у розрізі можливості неповного покладення субсидіарної відповідальності на нього у зв’язку з тим, що збитки боржникові було завдано з огляду на певні обставини, що не залежали від волі самого керівника.

Відносно законності втручання зі сторони держави у майнові права керівника боржника як фізичної особи чинне національне галузеве законодавство у сфері банкрутства з 01.01.2000 містить у собі інститут субсидіарної відповідальності керівника та інших осіб за боргами боржника, що виключає посилання відповідача про необізнаність щодо наслідків можливості покладення на нього субсидіарної відповідальності. При цьому загальне спрямування такого інституту вбачається у приватно-правовому розрізі у контексті необхідності спонукання суб’єктів господарювання до добросовісної поведінки, яка матиме на меті погашення боргів перед кредиторами-особами приватного права, та має публічно-правову сферу застосування, яка зводиться до неприпустимості доведення боржника до банкрутства, фіктивного банкрутства та ухилення від сплати податків із використанням доведення боржника до банкрутства та фіктивного банкрутства як інструментів досягнення такої мети (ухилення від сплати податків).

Балансування ж інтересів керівника боржника з огляду на фундаментальні його права та загальні інтереси суспільства Суд вбачає у необхідності у кожному окремому випадку, з урахуванням пояснень та заперечень відповідача, визначати той розмір субсидіарної відповідальності, який має бути покладений на відповідача. При цьому згідно з загальним підходом практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Лекіч проти Словенії» від 11.12.2018, «Буссутіл проти Мальти» від 03.06.2021) сама по собі презумпція національного законодавства щодо відповідальності керівника за всі зобов’язання очолюваної ним компанії не суперечить принципам, закладеним у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, від 04.11.1950 (далі - Конвенція). При цьому справа «Лекіч проти Словенії» стосувалася сплати комерційної заборгованості, а справа «Буссутіл проти Мальти» - сплати податків, однак загальний підхід щодо можливості притягнення керівника до субсидіарної відповідальності перед третіми особами залишається незмінним.

У цих висновках суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11.

Отже субсидіарна відповідальність як вид відповідальності, зокрема направлений на усунення негативних наслідків тих комерційних ризиків діяльності підприємства боржника, які мали місце у підприємницькій діяльності боржника за волею відповідних суб’єктів, тобто осіб, відповідальних за відповідні дії та рішення, бездіяльність (частина друга статті 61 КУзПБ) та наслідком яких стали незадоволені боржником кредиторські вимоги, банкрутство підприємства боржника, коли воно не здатне забезпечити власними активами (через їх відсутність) задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.

А тому, у розумінні наведених положень КУзПБ та Закону про банкрутство, субсидіарна відповідальність має більш економічний, ніж юридичний характер, оскільки, покладаючи за наслідками її застосування до суб’єкта відповідальності лише фінансовий тягар без будь-яких інших негативних наслідків, по своїй суті містить лише економічну (фінансову) ознаку відповідальності.

Цей висновок узгоджується із нормою статті 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку; а також з одним із основних принципів підприємницької діяльності - комерційним розрахунком та власним комерційним ризиком (статті 44 ГК України).