Що етично, а що - ні? Арбітражні керуючі почали обговорення Кодексу етики

У конференції брали участь депутат Верховної Ради Тарас Тарасенко, голова НААКУ Микола Лукашук, директор департаменту з питань банкрутства Мін’юсту Владислав Філатов, керівник проекту ЄС «Право-Justice» Довідас Віткаускас, виконавча директорка НАБУ Олена Коробкова, радник Aber Haber Олександр Удовиченко, член Дисциплінарної комісії  арбітражних керуючих, радник ЮФ «Ілляшев та партнери» Вадим Кізленко, заступник голови Ради арбітражних керуючих Києва Григорій Шевченко, голова Ради арбітражних керуючих Львівщини Мар’ян Чорній та голова Комітету з конкурсного права АПУ, членкиня ради НААКУ Ірина Сербін.

ПОЧАТОК ПОЧАТКІВ

На відкритті дискусії Сергій Боярчуков запропонував обговорити загальні питання –  що таке етика, як кожен з присутніх розуміє те, якою має бути етика арбітражного керуючого.

Тарас Тарасенко відповів, що золоте правило етики сформулювали ще Арістотель та Конфуцій: не роби іншим того, чого не бажаєш собі. За його словами, у ХХ столітті почали формуватися вже більш професійні розділи етики, зокрема – юридична етика та бізнес-етика. А от етика для арбітражного керуючого якраз перебуває зрізі цих двох понять. «Не можна сказати, що арбітражні керуючі повинні керуватися правилами адвокатської етики. І також не можна стверджувати, що вони повинні керуватися етикою бізнес-асоціацій. Тому арбітражні керуючі мають шукати нові підходи і формувати власні правила етики», - сказав він.

Депутат вважає, що етика арбітражного керуючого повинна розподілятися на етику внутрішніх і зовнішніх відносин. До внутрішніх належать відносини арбітражних керуючих між собою та різні внутрішні конфлікти, а до зовнішніх — відносини арбітражних керуючих з кредиторами, а також із суддями та державними органами.

Микола Лукашук зазначає, що до кодексу з етики слід звертатись тоді, коли певні моменти діяльності арбітражного керуючого не врегульовані Кодексом з питань банкрутства. Він також додав, що ключовими принципами діяльності арбітражного керуючого мають стати компетентність, незалежність та об’єктивність, фахівець має бути добросовісним и дотримуватись правил конфіденційності в своїй роботі.

Олександр Удовиченко, який багато років займався питаннями судової етики в Раді суддів, нагадав присутнім, що етична поведінка дає можливість заробити хорошу репутацію, а хороша репутація – це як хороша залікова книжка у студента: спочатку студент працює на заліковку, а потім – залікова книжка працює на студента.

«Якщо арбітражний керуючий буде поводити себе етично і поступатися сьогохвилинними інтересами, то він заробить репутацію, яка цінується. У діловому світі тих, хто поводиться неетично, не поважають, і вони ніколи не стають членами елітного клубу. Бути етичним складніше, більш клопітно, але, на мій погляд, воно того варте», - сказав він.

Олександр Удовиченко навів приклад з судами. Раніше голів судів призначав президент і парламент, але коли призначення змінилось на вибори, багато хто очікував, що суди очолять інші люди. Але у 80% випадків головами судів обрали тих, хто їх очолював і до того. «Тому що вони мали хорошу репутацію і користувалися авторитетом. І багато хто з них переобирались потім ще неодноразово. Поняття репутації і поваги – набагато важливіше, глибше і сильніше, ніж моментальна вигода», - вважає він.

На думку Мар’яна Чорнія, проведення подібних зустрічей – це правильний шлях для самовдосконалення арбітражних керуючих. І він запропонував обговорити поняття доброчесності арбітражного керуючого, яке тотожне обов’язку.  На його думку, кожен арбітражний керуючий має намагатись сам оцінити свою доброчесність і повинен висувати до себе вимоги щодо дотримання етичних правил, Кодексу з процедур банкрутства та інших законів.

Також на думку Мар’яна Чорнія арбітражні керуючі повинні підвищувати свою кваліфікацію, адже сьогодні 50% скарг, які надходять на адресу представників цієї професії, викликані його хибними діями не через злі наміри, а через незнання законів та процедур.

БІЛЬШЕ СВОБОДИ

Обговорюючи питання етичної поведінки арбітражних керуючих, учасники дискусії весь час повертали розмову на питання їх прав та обов’язків; на те, чи достатньо арбітражним керуючим свободи в їх діяльності. На думку Довідаса Віткаускаса, сьогодні перелік інституцій та факторів, від яких залежить арбітражний керуючий, просто величезний: Міністерство юстиції, суди, правоохоронні органи і податкова, кредитори та боржники, потенційні покупці та інвестори, сама Саморегулівна організація та страхові компанії, які будуть вирішувати – сплачувати за похибки арбітражного керуючого, чи ні. Довідас Віткаускас вважає, що цей список завеликий, і потрібно зменшувати залежність арбітражних керуючих від правоохоронних органів та податкової, але підвищувати залежність від потенційних інвесторів, страхувальників.

Але, на його думку, говорити про більшу незалежність арбітражних керуючих можна буде тільки тоді, коли до цієї інституції буде більше довіри з боку суспільства.

АЛЕ Й БІЛЬШЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Сергій Боярчуков запропонував спільноті подумати над тим, як сприймають арбітражних керуючих ті, хто є користувачами їх послуг, зокрема, банкіри. Олена Коробкова, яка представляє банківську спільноту, висловила сподівання, що з часом арбітражні керуючі будуть діяти більш добросовісно, ніж сьогодні, а поки у банкірів ставлення до арбітражних керуючих «ну таке».

На думку Владислава Філатова, покращення якості роботи арбітражних керуючих залежить і від того, наскільки добросовісно вони підвищують свою кваліфікацію. Знову ж таки, відповідальне ставлення до свого професійного рівня перегукується і з питаннями етики. «200 арбітражних керуючих не пройшли підвищення кваліфікації. Це неетично», - вважає він.

Про кваліфікацію говорив і Вадим Кізленко. За його словами, арбітражний керуючий має бути спеціалістом у податковому праві, в кримінальному, міжнародному, а з введенням банкрутства фізичних осіб – ще й в сімейному. «Для мене еталон арбітражного керуючого – висококваліфікований спеціаліст. Якщо є вимога підвищення кваліфікації, то до цього треба ставитись відповідально», - наголосив він.

За словами Віткаускаса, потрібно говорити також і про цивільну відповідальність арбітражного керуючого перед судом і своїм клієнтом, адже обов'язково будуть з'являтися справи, в яких буде ставитися питання про компенсацію за його похибки. «Коли асоціація арбітражних керуючих побачить, що страхова компанія заплатила за помилки арбітражного керуючого і тепер підвищує страхову ставку, в професійному середовищі виникне питання: чому я повинен відповідати за помилки іншого?», - зазначає він. На що Микола Лукашук навів приклад Італії, де саме співтовариство арбітражних керуючих карає того, хто допустив порушення, через якого спільноті довелося виплачувати гроші.

Ірина Сербін натомість запропонувала обговорити не тільки поведінку арбітражних керуючих, але й кредиторів, які теж поводяться не завжди етично. Наприклад, арбітражний керуючий зробив все можливе для продажу майна, але воно було продано не за тією ціною, яка задовольнила б кредиторів. «І тоді арбітражні керуючі перетворюються на «демонів». Але ж має бути баланс поведінки між кредиторами та арбітражними керуючими», - вважає вона.

Ірина Сербін також торкнулась питання публічності в діяльності арбітражних керуючих, що, на її думку, також важливо при визначенні етичності його поведінки. Вона  розповіла про справу з банкрутства суднобудівного заводу «Океан», яка, за словами Сергія Боярчукова, якраз і є прикладом доброчесності арбітражного керуючого. За словами Ірини Сербін, сьогодні велика проблема в тому, що правоохоронні органи часто не розуміють, що таке процедура банкрутства, і їм іноді легше просто звинуватити арбітражного керуючого в тому, що той вкрав підприємство і ріже його на металобрухт, ніж заглиблюватися в суть справи. Тому вона у випадку з «Океаном» одразу визначила, що ця справа буде вирішуватись у відповідності до закону, і максимально публічно, що і було способом захистити себе. «Я вважаю, що у більшості великих кейсів з банкрутства арбітражний керуючий має діяти публічно і це те, до чого ми маємо привчати арбітражних керуючих», - сказала вона.

Сергій Боярчуков зі свого боку запропонував обговорити і гарантії працевлаштування арбітражних керуючих, що також має дотичне значення до етичної поведінки. На його думку, низькі рівні репутації і незалежності арбітражного керуючого обумовлені тим, що у кожного кредитора або юркомпанії, яка вивчає справу про банкрутство підприємства, перша думка, яка виникає в голові – про зміну арбітражного керуючого. «Я мрію дожити до того часу, коли ця думка буде неприпустимою, коли буде важко або неможливо поміняти арбітражного керуючого. Ось тільки тоді можна буде говорити і про гарантії оплати, і про його порядну поведінку, і про репутацію. А якщо арбітражний керуючий може отримати винагороду тільки в кінці процедури банкрутства, а ризики, що його усунуть – великі, то кожен арбітражний керуючий буде вибирати інший тип поведінки – миттєву вигоду. І тут складно говорити про репутацію. Коли ми отримаємо гарантії незмінності, тільки тоді ми можемо говорити про всі ті прекрасні речі, про які ми мріємо, - сказав він.

ПОДАЛЬША РЕФОРМА

За словами Миколи Лукашука, питання про те, що Комітет з етики при СРО потрібен, вже вирішено, але до тих пір, доки Міністерство юстиції не передало Саморегулівній організації повноваження по контролю за арбітражними керуючими, СРО буде перевіряти тільки питання етики, а не дублювати повноваження Мінюсту.

Він зазначив, що в регіонах запропоновано висловити своє бачення щодо концепції формування членів Комітету з етики, і вже почали надходити перші відгуки. Також пропонується передати на місця, тобто, в регіони, право розглядати скарги з приводу етичної поведінки арбітражних керуючих, але для цього потрібно буде внесення змін в статут СРО.

На думку Григорія Шевченка, сьогодні є ризики того, що арбітражні керуючі будуть бачити в СРО структуру, яка буде не зовсім об’єктивна по відношенню до них. Тому важливо показати, що саморегулівна організація хоче захистити своїх членів, і не притягати до додаткової відповідальності. Тому логічно, що перший рівень розгляду скарг буде саме місцевий, а комітет з етики буде своєрідною апеляційною інстанцією. «Потрібно, щоб в жодного арбітражного керуючого не виникала думка, що Комітет з етики буде ще одним дамокловим мечем над його головою», - зауважив він.

Наостанок Довідас Віткаускас взагалі запропонував  скласти збірник типових ситуацій, своєрідний «путівник», який би допоміг професійній спільноті розібратись, що саме є порушенням етики арбітражного керуючого, а що – ні. А в продовження цієї думки Сергій Боярчуков запропонував включити в цей збірник як приклад найбільш неетичної поведінки у професійній спільноті такі дії, як намагання арбітражного керуючого «збити» свого колегу зі справи. «Давайте визначимо хоча б одне абсолютно чітке правило, яке однозначно свідчить про неетичну поведінку. Я одразу пропоную в якості безумовного порушення етики визначити вчинок арбітражного керуючого, коли він «збиває» свого колегу з будь-якого підприємства. На мою думку, це є вершиною неетичності. Я пропоную фіналізувати хоча б один стандарт етики, якого всі будуть дотримуватися», - резюмував він.