Постанова КГС ВС щодо тлумачення умов арбітражної угоди

На сайті державної судової адміністрації міститься суть вказаного спору, повідомляє інформаційний портал Банкрутство & Ліквідація.

У свою чергу ТОВ «Компанія КМТ» звернулось із зустрічним позовом до Velgevos Enterprises Limited та ТОВ «Об'єднана торгівельна мережа», в якому, зокрема, просило надати тлумачення (розтлумачити) окремих пунктів договору позики, укладеного Velgevos Enterprises Limited та спільним українсько-російським підприємством у формі ПрАТ «КМТ» (правонаступником якого є ТОВ «Компанія «КМТ») таким чином, як це зазначено у прохальній частині зустрічного позову.

Рішенням місцевого господарського суду первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду скасовано. Позов Velgevos Enterprises Limited та зустрічний позов ТОВ «Компанія КМТ» залишено без розгляду.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи справу на новий розгляд до вказаного суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила з такого.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без розгляду первісний та зустрічний позови, виходив із того, що спір між Velgevos Enterprises Limited та ТОВ «Компанія «КМТ» виник на підставі договору, укладеного на території Республіки Кіпр, де й знаходиться позивач, а відтак сторони умовами ч. 5, 11 договору позики визначили підсудність відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, що також передбачено умовами Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 6 вересня 2004 року.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, оскільки він не врахував, що суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди. Суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Отже, суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що твердження господарського суду першої інстанції про те, що наведене в договорі позики застереження є таким, яке не може бути виконано, є лише припущенням суду, та залишаючи позови в цій справі без розгляду, мав належним чином встановити дійсність, чинність та виконуваність арбітражного застереження, яке зазначено в договорі позики.

Постанова Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 916/2591/16 доступна за посиланням.