Cудові рішення щодо спростування майнових дій боржника підлягають касаційному оскарженню - постанова ВС

Про це повідомляє інформаційний портал «Банкрутство & Ліквідація в Україні» із посиланням на пресслужбу ВС.

Ухвалою Господарський cуд міста Києва від 19.11.2018 заяву ліквідатора боржника задоволено та спростовано майнові дії ТОВ «Укіо Банк Лізинг» щодо зняття з обліку техніки.

Постановою Північний апеляційний господарський суд від 12.02.2019 ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви ліквідатора боржника.

За результатами касаційного перегляду оскаржуваної постанови КГС Касаційний господарський суд клопотання третьої особи про закриття касаційного провадження залишив без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасував, у скасованій частині справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому КГС ВС дійшов таких висновків.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

За приписами ч. 3 ст. 8 Закону постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду ухвали про визнання недійсним правочину (договору) боржника, може бути оскаржена у касаційному порядку.

Ч. 1 ст. 20 Закону встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, вчинених ним протягом зазначеного у Законі строку, тому будь-який правочин (договори, майнові дії) боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою.

Тож з огляду на положення ст. 20 Закону судові рішення щодо спростування майнових дій боржника підлягають касаційному оскарженню.

Щодо суті касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що ст. 20 Закону регулює саме відносини, які виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинених до або після порушення справи про банкрутство, адже ця норма визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення збереження або повернення майна боржника до ліквідаційної маси у разі його вибуття.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам ліквідатора боржника і запереченням інших осіб. Тобто вони не встановили, чи мають оспорювані дії боржника, які полягали у знятті з обліку зазначеної техніки, сумнівний характер, чи переслідували мету обмеження інтересів кредиторів, чи містять елементи зловживання правом боржника як власника цього майна та чи призвели до негативного фінансового стану боржника.

Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили існування підстав для задоволення чи відмови у задоволенні заяви ліквідатора, оскільки ст. 20 Закону встановлено спеціальні підстави, якими передбачено, зокрема, спростування майнових дій боржника у справах про банкрутство.