Постанова КГС ВС щодо застосування приписів ЦК з визнання правочину недійсним з підстав, визначених законом про банкрутство

Про це повідомляє інформаційний портал Банкрутство & Ліквідація з посилання на відповідний допис ВС у Фейсбук.

Господарський суд Харківської області ухвалою, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду, у справі № 922/719/16 про банкрутство ПАТ «Науково-технічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації», що перебуває на стадії ліквідаційної процедури, відмовив у задоволенні заяви ліквідатора банкрута про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 майна (нежитлових приміщень) та повернення його до складу ліквідаційної маси банкрута, а також про визнання права власності на ці приміщення.

Відмовляючи у задоволенні заяви ліквідатора про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України, суди зазначили, що приписами ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», за якою було визнано недійсним договір, передбачено обов’язок саме кредитора, тобто контрагента боржника, з яким було вчинено правочин до або після порушення провадження справи про банкрутство (покупець або заставодержатель майна боржника), повернути майно в ліквідаційну масу або відшкодувати його вартість і не передбачено права витребувати таке майно від особи, яка не є стороною оспорюваного договору та учасником у справі про банкрутство.

За результатами касаційного перегляду ухвалених у цій справі судових рішень Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС їх скасував, справу в частині розгляду заяви ліквідатора банкрута передав до суду першої інстанції на новий розгляд.

КГС ВС зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що ліквідатор не має права витребувати майно від особи, яка не є стороною оспорюваного договору та учасником у справі про банкрутство, в порядку ст. 388 ЦК України, суперечать положенням ЦК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При цьому судова палата сформулювала такі правові позиції.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є частиною цивільного/господарського законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон (у цьому випадку ст. 20), норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Встановлення у ст. 20 згаданого Закону спеціальних наслідків визнання правочинів недійсними та спростовування майнових дій боржника не виключають можливості застосування приписів ст. 388 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор банкрута може звернутися до суду в порядку ст. 388 ЦК України.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 20 лютого 2020 року у справі № 922/719/16 можна ознайомитися за цим посиланням.