КГС щодо мораторію на зупинення перебігу позовної давності у справі про банкрутство

Про це повідомляє інформаційний портал Банкрутство & Ліквідація із посиланням на допис КГС.

При цьому суд першої інстанції керувався нормами ч. 1 ст. 92, статтями 203, 204, ч. 2 ст. 207, статтями 215, 241 ЦК України та виходив із того, що оспорюваний правочин вчинено президентом товариства-боржника без належних на це повноважень, без подальшого схвалення цього правочину від імені боржника належною посадою особою.

Крім того, місцевий господарський суд погодився з доводами позивача про дотримання ним строку позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права.

Північний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове – про відмову в задоволенні позову. Погодившись із висновком місцевого господарського суду про доведеність позовних вимог, апеляційний суд визнав їх такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.

За результатами касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції КГС Касаційний господарський суд залишив її без змін з огляду на таке.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який втратив чинність із 21 жовтня 2019 року з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), та зазначеним Кодексом не встановлено спеціальних норм про зупинення перебігу позовної давності щодо будь-яких вимог до боржника.

У ст. 1 зазначеного Закону, яка застосовувалася до боржника у цій справі на час визнання кредитором АТ «Укрсоцбанк» та встановлення обсягу його повноважень як кредитора станом на 10 листопада 2010 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів визначався як зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. А відповідно до ч. 4 ст. 12 цього Закону наслідками мораторію у справі про банкрутство взагалі не передбачалося зупинення перебігу позовної давності щодо будь-яких вимог до боржника. Також абз. 2 ч. 6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містив виняток щодо дії мораторію, згідно з яким мораторій не поширювався на задоволення вимог кредиторів, що здійснювалося боржником у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому ст. 31 зазначеного Закону.

Мораторій у справі про банкрутство є особливою правовою нормою, яка не виключає в цілому перебігу строків позовної давності за будь-якими вимогами до боржника (зокрема, немайновими – про визнання недійсним договору). Вона пов’язана із зупиненням виконання боржником грошових зобов’язань та має винятки щодо поширення дії мораторію, до яких віднесено задоволення конкурсних вимог у ліквідаційній процедурі боржника, поточних вимог, вимог стосовно виплати заробітної плати та прирівняних до неї вимог.

Щодо вимог до боржника про визнання недійсним інвестиційного договору застосовуються загальні положення про позовну давність, а приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України про зупинення перебігу позовної давності у разі відстрочення виконання зобов’язань (мораторію) на підставах, встановлених законом, не поширюються на такі вимоги, оскільки поняття мораторію у справі про банкрутство не включає заборони на виконання будь-яких зобов’язань боржником, а стосується лише зупинення виконання боржником грошових зобов’язань та зобов’язань зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Отже, законодавством про банкрутство, чинним на час введення ліквідаційної процедури, не було передбачено особливих приписів про зупинення перебігу позовної давності в цілому за вимогами учасників справи про банкрутство, окрім випадків уведення заборони (мораторію) на задоволення грошових вимог певних конкурсних кредиторів.

У ст. 41 КУзПБ, чинного на час розгляду позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору судами першої та апеляційної інстанцій, законодавець зберіг аналогічне визначення поняття мораторію у справі про банкрутство як заборону щодо задоволення саме грошових вимог конкурсних кредиторів з певними винятками щодо окремих видів вимог. У ч. 3 ст. 41 КУзПБ визначено зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію як наслідок саме мораторію у справі про банкрутство, а не іншого мораторію.

Наслідок введення мораторію, який має певну сферу своєї дії у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо грошових вимог конкурсних кредиторів, не може виходити за межі дії такої сфери. Тож наслідки введення мораторію у справі про банкрутство не поширюються на зупинення перебігу позовної давності щодо інших вимог до боржника (поточних вимог, вимог про визнання недійсними актів, договорів).

Надання права кредитору оспорити дійсність угод, укладених протягом трьох років, що передували порушенню справи про банкрутство (ст. 42 КУзПБ), не обмежує повноваження господарського суду щодо застосування позовної давності до спірних вимог відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України як підстави для відмови у задоволенні таких позовних вимог під час їх розгляду в межах позовного провадження у справі про банкрутство (ст. 41 КУзПБ).

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 30 квітня 2020 року у справі № 16/137б/83б/22б можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89156410.